Сандармох: ч. 3

Матеріал та фото: ст. пл. Ольга Свідзинська

Як свідчать біографії та вироки, у групі людей, розстріляних 2 листопада, були переважно колишні члени партії, засуджені по кілька разів. Зокрема, серед них бачимо переслідуваних за «ухили від партійної лінії», наприклад, «троцькізм».

Дехто втікав з-під варти і виїздив до Росії (в Москву чи Ленінград), намагаючись переховатись під іншими прізвищами. Всевидяче око «доблесної» ЧК-ГПУ знаходило їх і там. Повторний суд інкримінував нові злочини і встановлював нові строки «покарання», після чого для людини відкривався шлях на Соловецькі острови.

Ось дві показові біографії розстріляних у Сандармоху 2 листопада 1937 року:

Кереказо Костянтин Іванович (Юрченко Андрій Григорович), 1905 р.н., уродженець м. Києва, українець, колишній член ВКП(б), робітник. Був засуджений до ув’язнення в концлагері, в 1934 р. здійснив втечу і мешкав у Ленінграді з підробними документами. Особливою нарадою НКВД СССР 20 квітня 1935 р. повторно засуджений до 5 років «ІТЛ». Відбував покарання на Соловках. Особливою трійкою УНКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний в Карельській АССР (Сандармох) 2 листопада 1938 р.

Марченко Григорій Дмитрович, 1903 р.н., уродженець України, українець, студент Московського університету, перед арештом — агент охорони 7-го залізничного полку Народного комісаріату шляхів сполучення (НКПС), мешкав: м. Москва. Арештований 16 лютого 1929 р. Колегією ОГПУ 3 червня 1929 р. засуджений до 10 років лагерів. Відбував покарання на Соловках. У 1931 р. оголосив голодівку, поки не був переведений до лагпункту Муксалма. Працював завідувачем гужового транспорту сільгоспу (бригадир, «старший жеребятник») та на інших посадах. Особливою трійкою УНКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 р. засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний в Карельській АССР (Сандармох) 2 листопада 1938 р.
Зауважу, що Григорія Марченка немає в списках, опублікованих на сайті радіо «Свобода» — напевно, тому, що місце його народження невідоме.

Перелік осіб, що були розстріляні 2.11.1937 р. в Сандармоху:

Напевно, тут варто сказати кілька слів про СЛОН та про його устрій.

В Російській імперії (а до того в Московському князівстві) монастирі широко використовувалися для ув’язнення і «смирения» порушників правопорядку. Тому зловісною тюрмою Соловецький монастир став доволі швидко, зважаючи на його відлюдне становище, клімат і святість місця (адже в’язні мали ставати сумирними і покірними). Монахи лише на кілька років змогли випросити для себе життя без тюрми у власних стінах — їхнє прохання було задоволене у 1903 році.

Концлагер (Соловецкий лагерь особого назначения) було офіційно організовано 1923 року, хоча існують свідчення, що в’язнів привозили сюди й раніше. Монастир розпустили, а окремі монахи, не бажаючи покидати своєї обителі, перетворились на в’язнів або на пустельників. Деякі з них продовжили працювати в господарстві островів, адже створеним протягом століть аграрно-промисловим комплексом радянські «начальники» керувати не могли.

Для утримання в’язнів було використано всі монастирські території і приміщення (господарські споруди, келії, храми). Оскільки першими «володарями» радянських Соловків були колишні військові, всю територію з поміщеними на ній в’язнями було поділено на 15 «рот». Людей до «рот» призначали відповідно до соціального походження, карної статті, виконуваної роботи. Наприклад, шоста рота складалася з арештованого духовенства, чиїм основним завданням було обслуговування кухні і харчових складів (інші в’язні просто все розкрадали).

Крім того, окремі в’язні розподілялися для праці на «командировках» (складно сказати «відрядженнях»!): їх надовго відправляли у віддалені монаші скити, де вони працювали як риболови, тваринники, городники. Були також «штрафні ізолятори» — місця ув’язнення всередині тюрми, що були найбільш моторошними місцями на островах. Ті, хто потрапляв туди, вже не повертались живими.
Внаслідок розширення сфер господарської діяльності ГПУ-НКВД СЛОН доволі швидко «розлізся» і охопив величезну територію на материку (карта).

Тут в’язні заготовляли експортний ліс, будували залізниці, Біломорсько-Балтійський канал тощо. У 1937 році відбулася реорганізація, і на Соловецьких островах створено окрему установу — «СТОН» — «Соловецкую тюрму особого назначения», що стала однією з ланок ГУЛАГу — Главного управления лагерей.

1939 року тюрму на Соловках розформовано, в’язнів розпорошено по всій територій Радянського Союзу. Але Соловки назавжди залишилися символом жаху і терору для усієї божевільної імперії.

*

Списки загиблих укладено на основі публікації у книзі Сандармох. Убієнним синам України. — Петрозаводск: Скандинавия, 2006.

Джерела:

  • Спогади ув’язнених на Соловках, зокрема Бориса Ширяєва, Олександра Волкова, Семена Підгайного, а також тюремника Ніколая Кисельова-Громова

*

0 коментарів

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Запрошую тебе підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This