Відійшов на Вічну Ватру Василь Маркусь

15 жовтня 2012 р. на 90-му році пішов з життя видатний український громадський діяч, правник, історик, іноземний член Національної академії наук України, головний редактор “Енциклопедії Української діаспори” ВАСИЛЬ МАРКУСЬ.

Василь Маркусь – курінний Село-Пласту на Тячівщині (Закарпаття) у другій половині 1930-х років, лицар 20-го куреня УПС «Орден Хрестоносців» імені Митрополита Андрея Шептицького, автор статті «Село-Пласт на Закарпатті та журнал “Ватра” в с. Бедевля» у збірці «Пласт на Закарпатті в минулому і сьогодні» («Ґражда», 2012). Був активним у Патріярхальному русі Української Католицької Церкви і співробітником Патріярха Йосифа Сліпого, співредактором Енциклопедії Українознавства, професором політології Університету Лойоли в Чикаго, головою Історично-Філософічної секції НТШ, редактором журналу «Українська діяспора» (Київ).

Учні 7-Б класу Хустської гімназії (1940-1941 н.р.). У першому ряду по центру - Василь Маркусь

Учні 7-Б класу Хустської гімназії (1940-1941 н.р.). У першому ряду по центру — Василь Маркусь

Народився Василь Маркусь 27 грудня 1922 р. в с. Бедевля, що на Тячівщині. Закінчив Хустську гімназію. У травні 1942 року був заарештований і засуджений угорським військовим судом до п’яти років ув’язнення за участь у роботі молодіжного націоналістичного підпілля на Закарпатті. Це була так звана «ковнерська справа», по якій проходило понад 100 осіб, переважно середньошкільної молоді, яка боролася з окупаційним режимом під проводом ОУН.

Як зазначалося у вироку військового трибуналу від 17 і 22 липня 1942 р., всі підсудні належали до однієї групи, яка поставила перед собою мету революційним шляхом визволити Закарпаття від Угорщини і створити самостійну Українську державу. У мотивах вироку дослівно записано: «Підсудні проголошували, що Закарпаття завжди було українською територією, такою і залишиться, у зв’язку з чим Закарпаття, якщо треба, то збройним повстанням і революційним шляхом необхідно відірвати від Угорщини і приєднати до України».

Колишні в'язні катівні Ковнера. Справа наліво: Маргарита Бабота-Шандор, Михайло Шваб, четвертий - Василь Худанич, шостий - Василь Маркусь. Мукачево, 4 липня 1992 року

Колишні в’язні катівні Ковнера. Справа: Маргарита Бабота-Шандор, Михайло Шваб, четвертий — Василь Худанич, шостий — Василь Маркусь, сьомий — Юрій Білинець. Мукачево, 4 липня 1992 року

Після звільнення з тюрми у 1943 році вчився на філологічному факультеті Будапештського університету, студіював славістику. Був делеґатом Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України, який 26 листопада 1944 року прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Україною. У 1945 році Василь Маркусь змушений був залишити рідний край, рятуючись від переслідувань за свої українські державницькі переконання.

Здобувши вищу юридичну і політичну освіту в університетах Німеччини, Швайцарії, Бельгії і Франції, Василь Маркусь розпочав наукову роботу. Його докторська дисертація «Приєднання Закарпатської України до Радянської України, 1944—1945 рр.» вийшла окремою книжкою 1956 року французькою мовою в бельгійському місті Лювен. Видана в Києві у перекладі на українську мову 1993 році.

У 1959 році в Парижі вийшла друга франкомовна монографія Василя Маркуся — «Міжнаціональні відносини на Радянській Україні, 1918—1923 рр.». У співавторстві з Я. Пеленським в Америці випущено українською мовою книгу «Питання національної політики СРСР». В Ужгороді 1993 році Василь Маркусь видав працю «Політична і державно-правова еволюція Українського Закарпаття», а в Києві 1995 р. — «Берестецька унія із сучасної перспективи».

Перше видання у справі наукового дослідження судових процесів над українською молоддю Закарпаття у липні 1942 року: За українське Закарпаття / Упорядкування та передмова Василя Маркуся та Василя Худанича. — Ужгород: Ґражда, 1994. — 204 с.

Перше видання у справі наукового дослідження судових процесів над українською молоддю Закарпаття у липні 1942 року: За українське Закарпаття / Упорядкування та передмова Василя Маркуся та Василя Худанича. — Ужгород: Ґражда, 1994. — 204 с.

Василь Маркусь у зарубіжній науковій пресі надрукував понад 300 оглядів, статей, матеріялів, рецензій. Був співредактором журналу «Український самостійник» (Мюнхен). В українську літературу увійшов збіркою віршів і перекладів, яка вийшла в Ужгороді 1995 році у видавництві «Ґражда» під псевдонімом Василь Марко, а книга має назву «Спомини». Ця книга — літературний документ того часу, коли відбувалося зародження поета, якому потім не судилося розкрити свій талант. Автор розповів про духовний клімат на Закарпатті в роки іноземного панування.

Текст: joanerges.livejournal.com

*

Джерела: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10

*

Коментар від Володимира Кришеника, Ужгород:

Кришеник 2012-10-18 / 20:21:06
Потужна була людина. Василь Маркусь (Маркуш) багато чого встиг зробити у своєму житті.
Сидів у тюрмі міста Вац у 1942 р. разом з моїм батьком. Там спільно працювали у в’язничній друкарні. І навіть у таких обставинах не втрачав властивого йому доброго гумору.

Вперше я побачив Маркуся 24 серпня 1991 року. Пам’ятаю, не витримавши напруження очікування змін, що наче вже висіли в повітрі, вийшов прогулятися містом. Йшов набережною, побачив кучку людей перед нашим Білим домом. Поміж них — кілька знайомих облич. Підійшов поздоровкатися. У когось у руках портативний радіоприймач — слухають засідання ВР, що за якусь хвилину мало розродитися Актом Незалежності нової держави. Хтось заводить мову про можливу реакцію Росії. Я вставляю своє слово, кажу, що вона буде різкою і негативною. Старший чоловік заперечує: “Я мав можливість поговорити на різні теми з Борисом Єльциним, і тому впевнений, що його реакція не може бути неприйнятною для нас, українців”. Далі я вже не втручався в ту розмову. Потім з’ясувалося, що то був Маркусь. Поруч нього стояла ще й Маргарита Бабота, що тільки слухала думки інших.

Ще одну історію знаю зі слів білецького вчителя Юрка Білинця. Він, до речі, сьомий справа на тій світлині з колишніми в’язнями Ковнера, стоїть поруч з Маркусем. Коли вдруге чи втретє Маркусь приїхав на свою батьківщину, і це вже було після проголошення незалежності держави, він із Білинцем вирішили завітати в гості до свого колишнього однокласника з хустської гімназії — єп. Івана Семедія. А той, як згадував Білинець, сховався в себе вдома, щоб не мати з ними зустрічі. І от двоє старших людей якийсь час вистоювали перед вікнами домівки Семедія, час від часу викрикуючи дуетом: “Виходь, Іване, виходь, зраднику! Поговоримо!” А поговорити хотіли про тодішнє загравання Семедія з політичним русинством.

2 коментарі

  1. Богдан Рубчак

    Дякую за досить інформативний некролог про мого приятеля. Університет, де він викладав політологію, називається не Лойла, а ЛОЙОЛА.

    Відповісти

Трекбеки/Пінгбеки

  1. Пластом гартовані | 100 кроків - […] У Бедевлі найбільше спромігся для формування Пласту Василь Маркуш (Маркусь), а у Тересві – Василь […]

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This