Мої пластові трафунки: про снікерси і не тільки

Трапилася ця історія під час літнього юнацького табору на оселі “Новий Сокіл” 2005 року.

Ніщо не віщувало біди. Була чудова сонячна погода. Табір рівномірно відбував програму. Учасники займалися кожен своїм ділом. Хто – на гутірках, хто – на таборових роботах, а хто, як завжди, втілював здобуті теоретичні знання з халявознавства на практиці 🙂

Короткий істориколіричний відступ

Оселя “Новий Сокіл” – це перша пластова оселя у Сполучених Штатах Америки. Верховний Отаман Пласту Северин Левицький – саме він з ініціативною групою пластунів, що проживали в місті Баффало у квітні 1951 р. закупив дику, запущену ферму (біля Норт Колінс за 25 миль від Баффало) — без питної води, без жодних забудувань, без освітлення доріг. Цю оселю назвали «Новий Сокіл». Її посвячення відбулося 18-19 серпня 1951 року, тобто через 25 літ від посвячення оселі «Сокіл» біля Підлютого.

Того року на пластовій оселі “Новий сокіл” відбулися три пластові табори: два новацькі – дівочий і хлоп’ячий окремо і один мішаний юнацький. То були за загальним рахунком 54 табори на 55-му році життя оселі.

Мішаний табір УПЮ носив назву “Помаранчевий шлях”. Коменданткою табору УПЮ була ст. пл. Даня Снігур. Тема табору пов’язана з подіями на Україні 2004 року – так званою Помаранчевою революцією. Метою табору було плекання гурткової співпраці, єдності думок та дій заради досягнення спільної мети, прагнення кожного досягнути своєї перемоги, але ціною миру і компромісу.

Тарас Тютюнник та Євген Лой, день відвідин батьків

Тарас Тютюнник та Євген Лой, день відвідин батьків

*

Ти ж просив снікерси

Так ось, в один із таборових днів (описаних в першому абзаці) друг Тарас на прізвище Тютюнник (здається, що він і справді якийсь далекий родич тих Тютюнників-письменників), такий Бурлака що єй! – виїздив у місто у якихось таборових потребах. Ми з ним на той час вже досить добре подружилися. Тарас має дуже “чьотке” почуття гумору 😉

Тарас Тютюнник і друг Мако - управитель оселі

Тарас Тютюнник і друг Мако – управитель оселі

Так він і каже:

– Їду в місто. Може тобі щось треба?

А я от думаю, та що мені треба? Здається, що нічого. А далі думаю, раз питає, тре щось і відповісти.

– Та купи снікерс, – кажу.

На тому й зосталися. Тарас поїхав. Я вернувся до таборових робіт.

Перед вечерею чи коли там, вже не пам`ятаю, вернувся Тарас. Сидимо біля кухні. Теревенимо про житіє і на всякі інші теми. Тарас дістає з пакету білі кросівки і зі словами “Ти ж снікерси просив” тицяє їх мені. Я в “нєдоумєнії”, а всі решта – заливаються диким сміхом.

Хто там знав, що у тих гамериканців “снікерси” не тільки шоколадні, а ще й кросівки.

Отака ось історія про міжмовні омоніми)

Будьте уважні!

Тарас, Мако і Данило Бутенко, на оселі Новий Сокіл, День батьків

Тарас, Мако і Данило Бутенко, на оселі Новий Сокіл, День батьків

Автор: ст.пл. Андрій Ребрик, ЦМ

*

3 коментарі

  1. Ольга

    І що Ти з їми робив?
    У мене була теж снікерсна пригода, але не зовсім пластова.
    Коли я була на 1 курсі, мій тато несподівано відправив мене в Німеччину. Досі не знаю, в чому ідея полягала, але досі стійко негативно ставлюся до німців і до різних закордонських мандрів (що пишу я це з Італії, так це примха не моєї долі, а долі моєї сестри). Були різні клопоти зі звільненням з університету на 2 місяці (це зараз все просто), іспити складати наперед не дозволили. Всі вже знали, що я кудись їду, а я мріяла, що нічого “не вигорить”. Так минав час. Сиджу на лекції у нашого професора Ключковського, який гугнявим голосом читає нам фонетику. І на якійсь сумнівній фразі однокурсниця ззаду штурхає мене й питає, чи правда те, що сказав лектор (забула вже, про що йшлося). Богдан Григорович заглянув, що я обернулася, та й давай вичитувати: “А ви що там ото балакаєте? Встаньте!” Звісно, дісталося мені, а не однокурсниці, бо я ж із його сином була знайома (тим, що депутат потім був)… Я кажу: “Б.Г., ми засумнівалися…” “А ти не обертай кота догори хвостом! Заважаєш іншим слухати лекцію…” І тоді до всіх: “Ви дивіться! Їй нічого не треба, бо вже вона подумки сидить в Німеччині і снікерси жує!” Мене це взлостило, хоч я ніби намагалася чемною бути. Кажу щось на кшталт – хто Вам дав право так говорити зі студентами? А він бачить, що я серджуся, і одразу: “Та сідай, сідай, чого стоїш…”
    Так чи інакше, той дурнуватий снікерс я йому привезла. І вручила після заліку, що його він приймав у мене одної яко боржниці. Його круглі очі під окулярами з потужним склом стали вдвічі кругліші. “Що це?!” – питає. “Снікерс. Ви ж хотіли!” “Та я пожартував!” Я закрила його долоню зі снікерсом і пішла. Хотілося процитувати Козьму Пруткова на предмет “не шутите с женщинами”, але подумала – у нього й так негаразд з почуттям гумору, краще не зачіпатись.

    Відповісти

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Pin It on Pinterest

Share This