Матеріал підготували: Оля Свідзинська, Андрій Ребрик
Репресії 1937—1938 рр. прийнято називати “єжовщиною” (за прізвищем наркома внутрішніх справ Ніколая Єжова) або Великим Терором.
2 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло секретну постанову №П51/94 “Про антирадянські елементи”. Після цього Сталін відправив Єжову і регіональному керівництву партії розпорядження про переслідування “розкуркулених” і “злочинців”.
У наказах НКВД вказувалися конкретні цифри: скільки “ворогів народу” має бути виявлено і скільки розстріляно. Згодом “плани” збільшувалися, а керівництво на місцях, намагаючись догодити начальству, ретельно “виконувало і перевиконувало” їх і звітувало “нагору”.
Подібні плани отримали також “виправно-трудові лагері”, в яких утримувалися вже засуджені до різних строків в’язні. Багато хто з них мав невдовзі бути випущений на волю (документи, що містять “плани”, “рознарядки” і звіти, опубліковані у книзі “Великий терор в Україні. «Кулацька операція» 1937—1938 рр.”, серія “Більше не таємно”, Київ, 2010).
У жовтні 1937 року в Соловецький лагер особливого призначення (СЛОН) прибула комісія — “трійка” — з управління НКВД Ленінградської області. Внаслідок перегляду справ було відібрано групу в’язнів, яких засудили до розстрілу. Масові розстріли на Соловках вирішено не проводити (дехто твердить, що через те, що в кам’янистому ґрунті островів незручно закопувати трупи; однак ґрунт не заважав до того часу керівництву СЛОНу розстрілювати в’язнів), і групу з 1116 засуджених вивезено “на материк”. Вони були розстріляні протягом 27 жовтня, 1, 2, 3, 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох неподалік Медвежегорська в Карелії (поблизу селища Повенець, де проходить Біломоро-Балтійський канал). У ці дні загинуло 1111 в’язнів “першого соловецького етапу” (ще один помер, п’ятьох етапували в інші лагері).
Пам`ятний знак
Про долю розстріляних, обставини їхньої загибелі і виконавців (власне, виконавця) вироків стало відомо щойно 1997 року.
27 жовтня 1937. Сандармох, урочище в Карелії.
Серед інших у цей день розстріляні українці:
- Борець Олександр, 1894 р.н., Дніпропетровська область
- Василь’їв Леонід, 1876 р.н., Тула, викладач
- Верещак Тимофій, 1881 р.н., Новоград-Волинський, робітник
- Детюк Ростислав, 1900 р.н., Харківська область, агроном
- Железняк Порфирій, 1897 р.н., Жабокрич, керівник повстанського штабу
- Кликов Григорій, 1897 р.н., Донецька область
- Клименко Володимир, 1899 р.н., Київська область, селянин
- Крушельницька Каміла, 1892 р.н., Польща
- Саблін Ян, 1902 р.н., Славгород
- Ступаченко Павло, 1904 р.н., Київська область
- Тимошенко Авксентій, 1906 р.н., Полтавська область
Железняк Порфирій Омелянович, 1897 року народження, народився у с. Жабокрич Подільського повіту (тепер Тульчинський район Вінницької області), українець, селянин-одноосібник. Учасник повстання в 1920–1921 рр. (за деякими даними – керівник повстанського штабу; можливо, це гіперболізація ГПУ, на підставі якої Железняка засуджено до смертної кари).
Засуджений судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 13 листопада 1931 р. за ст. 54-2-11 КК УСРР до розстрілу. Колегія ОГПУ 1 лютого 1932 р. замінила розстріл на 10 років виправно-трудових лагерів.
Відбував покарання на Соловках (лагпункт «Кремль»), оголошував голодування.
Повторно засуджений Особливою трійкою УНКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 р. до найвищої міри покарання (розстрілу).
Реабілітований прокуратурою Вінницької області 23.11.1989 р. (Державний архів Вінницької області. — Спр. 22591-ПФ).
Джерела:
Списки загиблих укладено на основі публікації у книзі Сандармох. Убієнним синам України. — Петрозаводск: Скандинавия, 2006.
Трекбеки/Пінгбеки