Гуцульський табір на Закарпатті, 1934-1936

 

Після успішного виступу нашого Пласту на 4 світ. пл. Джемборі в Геделле мене іменовано Краєвим звітодавцем укр. Пласту на східну часть Закарпаття, тобто для Пласту від Виноградова до Ясіня. Першою моєю журбою було: забезпечити для цієї области сталий пластовий табір, бо для бідної молоді Мараморощини було за далеко їздити в табори до Лугів – Соколичина біля Сваляви.

Шукаючи відповідного місця для табору я згодився на пропозицію члена Кр.Пл.Хору – взглядно його драм. секції Миколи Медведя (учителя) у В. Апші, щоби подивитися на левадку біля хати його батьків, місце на 72 км від В. Бичкова, куди тоді їздив малий поїзд по дерево (вузкоторовий); оглянувши місце – ми порозумілися з його батьками, а згодом вони згодилися подарувати те місце на завжди укр. Пластові під табір.

І так зєднавши до участі в розбудові табору пл. молодь з Хусту, Бичкова, а також з інших міст Закарпаття, з дня 29.6.1934 року почали ми будувати сталий пл. табір у В. Апші, який назвали ” Гуцульським”. За посередництвом батька М. Медведя – селянина Івана, ми домовилися з селянськими майстрами, що вироблять для розбудови табору кілька тисяч дряниць (шинґли) з дерева, яке жертвував І. Медвідь зі свого ліса біля табору. Від нього одержали ми й потрібні матеріяли для будовання колиб – дерева букові й коли на лати, тощо. Було дуже сумним фактом, що Кр.Пл. Старшина з Ужгороду не дала ніякої грошевої підтримки з центр. каси для розбудови цього табору. Вони там ані не думали, що щось таке здійснимо. Ледви я з братом Горішком – аб. провідником в Хусті – виборов, щоби нам приділили хоч 25 шатер з загального пластового майна.

Поставивши шатра – почали ми будувати колиби – переважно 3.50 х 2.50 цм широкі й довгі, та впереді 2 м. високі а взаду 1.60 цм. високі. Таких колиб побудовано в хлоп. таборі 10, а одну подвійну (8 м. довгу). В дівочому таборі 3 колиби, далі одну велику колибу, названу “Фортецею”: 10 х 10 м восьмикутну і 12 м високу, як це видно на приложеній фотографії, як залю для ватри в часі непогоди, або на проби, а ще вибудовано сталу каплицю по пляну інж. Ол. Стовбуненка (учителя в В.Апші і кооператора) з п`ятикутною вежою, високою 7 м.

Вся ця праця розбудови тривала 14 днів, вимагала важкої праці; а дня 15.7.1934 було святочне посвячення табору о. парохем з В. Апші Ференчиком в присутнссти тисячки народу й делегатів з цілого Закарпаття. Того ж дня підписано передачу й прийняття грунту від І. Медведя й його жінки Одоті родж. Тафі в домі ч. 285 грамотою, яку як свідки підписали м.і.протоігумен о. П. Бутик, о. Мирон Калинець ЧЧСВ, окр.звітодавець в Хусті дир. Л. Балицький, аб.пров. з В.Бичкова В. Петрецький, о.декан Федор Ференчик, Др. Ірена Калюжна (лікарка табору) і ін., а перебрав Ю. Грім за “Союз Пл. Підк. Русі в Ужгороді” краєвий звітодавець укр. куренів.

Отак по-перше в історії укр. Пласту Закарпаття ми поставили на власнім грунті 1-ий пластовий сталий табір, що мав служити як “лісова школа”, т. є як інструкторський табір для нашого Пласту. Ще і після того було чимало роботи в таборі: повставлено вхідну браму з різбленим написом “Гуцульський табір”, а також збудовано криту кухню, в якій варив і про прохарчування дбав ст.пл. інж. Степаненко пл. ім`я бр. Сталий.

Командантом табору був я, а команданткою дівочого проф. Наталія Балицька з Хусту. Обозним табору був бр. Евген Горішок. Інструктор укр.нар.танців – А. Кість, господарем бр. Я. Шепель – Бульба, а лікарем табору Др. Ірена Калюжна (стало). В хлоп`ячому таборі стало таборувало 55 пластунів, а в дівочому 30 пластунок, разом 85 душ; але крім сталих таборивиків часто приходили на кілька днів і інші пластуни (з мандрівних таборів) та з цікавості – який то сталий “Гуцульський табір”, так що число всіх виносило понад 100 душ.

Кожної неділі і в свята (на Івана, на Петра й Павла) була в таборі Служба Божа, а коли ні, то пластова молодь ішла до В. Апші на Службу, а в таборі лишалася тільки сторожа і кухар.

Єдиною невигодою табору було – постачання харчових продуктів з В. Апші, що була віддалена на 6 км; однак це тільки в відношенні м`яса, бо сухі харчі ми привозили одноразово на тиждень фірою з села, а свіже молоко доносили щодня зрана жінки з найближчих хат дуже дешево і виживне, гірське; приносили і овочі, малини, ягоди, яфини, черниці тощо, так що пл. підвечірки були багаті на вітаміни, які кухня купувала майже за безцін. (напр. 4 – 6 кч відро малин, тощо!).

Всі таборовики платили денно 6 кч на харч, що очевидно не вистарчало для прохарчування, а до того були видатки з розбудовою табору: за дряниці виплачено ратами селянам більше двох тисячів Кч, – що команда табору позичила в кооперативі в В. Апші і згодом ратами сплачувала (особливо тоді, коли вже пл.театр “Нова сцена” мала прибутки зі своїх вистав). Треба повторити факт, що Кр.Пл. Старшина не спішила помогти нам своїми фінансами; родині І. Медведя написано в “Пластуні” ч.6. за жовтень 1934 – подяку за дарований грунт, але з чого і як ми сплачували будування табору – тим не цікавилися в горі…

В “Гуцульскому таборі” майже сотня пл. молоді дістала вже того року основний пл. вишкіл. На пл. курсах підготовлено пл. молодь до всіх трьох пл. іспитів, складали чимало фахових іспитів, а при вечірних ватрах була завжди двояка програма – національно, та пл. забавна. Пісні, монологи, деклямації, сценки, хоровий спів, танці народні і комічні, коломийки – (бр. Ернестин Заяць навіть з “нецензурованими” текстами співав у супроводі скрипки щодня з новим змістом), або знамениті “жидівські” монольоги бр. Миколи пл. ім`я Двері – тощо), а інколи нічні штучні тривоги (несподівані) – робили табір незабутнім для всіх.

Щоб поліпшити наш матеріяльний стан, я рішив з членами драм. секції “Кр.Пл.Хору”, що таборували – доповнивши склад деякими таборовиками – поставити в близькій Солотвині “Запорожця за Дунаєм” і так заробити гроші. Брат Евген Горішок як дириґент настудіював з таборуючими хорові числа в опері, на ролю Одарки (за неприсутну М. Шерегій) запрошено пань: Нат. Стефанову з В. Бичкова в ролі Оксани, ст.пл. Олену Тафійчук, Андрія – Мих. Бейловарій, Імама – Мик. Куцин і інші. Всіх учасників було 32 душ: учасники до Солотвини йшли пішким, частина колами, а 15 душ поїздом з В. Бичкова.

В супроводі клавіру й скипок відбулася вистава опери в Солотвині дня 28.7.1934 р. о 20 г. в залі купелів.

Вистава мала гарний моральний успіх, матеріяльно недописала: в Солотвині є мало наших українців і низьке вступне – по 3 Кч дало вислід 350 Кч, що ледви покрили видатки (заля, податки, подорож поїздом тощо); але публіка була дуже вдячна і рясними оплесками нагороджувала виконавців (сумно згадую, що підчас повороту зі Солотвини нам вкрали в поїзді куфер з кількома козацькими строями – й моя чудова вишивана сорочка тоді пропала!).

Перше таборування пл. молоді в “Гуцульському таборі” скінчилося дня 29.7-1934 р. Сім`я І. Медведя пильнувала табір аж до наступного літа. 12.8. ми вернулися до В. Бичкова і всі роз`їхалися до домів.

Протягом шк. року 1934/35 мав я досить старань, щоб сплатити борги за розбудову “Гуцульського табору” в В. Апші. Між тим наша драм.секція “Кр.Пл.Хору” готувала дальший репертуар (“Пані та її хрестини”, франц. комедію і оперету “Барон Кіммель”), щоб веселими штуками здобувати глядача… Особливо вдалася вистава оперети “Барон Кіммель” в Виноградові 23.3.1935 р., а ще краще в Ужгороді з нагоди конгресу “Учит. Громади” під протекторатом губ. К. Грабара дня 7.7.1935 р. Всі рецензенти високо оцінили наші вистави.

Саме вистава в Ужгороді віддалила початок другого річника таборування в “Гуцульському таборі”: табір почато аж 10.7. і тривав до 1.8. 1935 р.

Командантом табору був я, команданткою дівочого табору була с. Нат. Козицька з Праги, обозним бр. Евген Горішок, інструктором бр. Данило Козицький з Праги, господарем і кухарем бр. Сталий – Степанченко.

На жаль не маю точних даних про число таборуючих, але пластунів було біля 50, а пластунок до 25 душ, разом 75; цього року до табору прибула велика часть ст.пластунів,членів драм.секції “Кр.Пл.Хору”, бо ми намітили готувати в таборі часть репертуару на осінь. Для цього запрошено до табору клявіристку паню Ольгу Мороз (б. акторку нашого театру “Просвіти” в Ужгороді, ще мешкала в В. Бичкові) та ще клявіриста нашої драм. секції учит. Л. Яника, щоб на фусгармонії, яку привіз бр. Горішок – порепетували пісні й хори. В погоді на лоні природи, а в дощані дні у “Фортеці”.

Інструктори – Нат. і Дан. Козицькі готували молодь до дальших пл. іспитів, бо багато учасників з минулого табору знова приїхали сюди. Вже не було стільки фізичної праці: табір був готовий (добре перезимував), тут і там пластуни полатали злі дряниці, а решта було в порядку. Тому можна було більше занятися пластовим і національним культурним вихованням таборовиків. І спорт поширився – зроблено плошу для волейболу, та ранні вправи стали облюбленими між пластунами.

Прохарчування було ще краще, як торік, ми здобули прихильність селян, які приносили нам всі домашні вироби в табір: сир, масло, молоко, кисле молоко, кукурузяну муку для кулеші, бриндзю та різні овочі.

Крім того ми мали зв`язок з румунським пластуном зі Сиготу, який запросив нас до їхнього табору в Бая Спріє.

Отак – приготовивши жарт. оперету “Горе бабіям” в таборі, наш драм. гурток поставив на закінчення табору 1.8.35. цю річ в В. Бичкові. Крім того ми готували сцен. програму для Сиготу, де хотіли виступити для підтримки наших українців в тому городі. З таборовиків 12 ст.пластунок і 18 пластунів збиралося на мандрівку до Румунії, отож з ними готовлено хорові числа – пісні, танці, жарти, скечі, та 1-шу дію опери “Запорожець за Дунаєм”.

Після вистави в В. Бичкові ми 2.8. вирушили через Сигіт та гори Ґутини до румунського пл.табору в Бая Спріє, де ми таборували до 8.8.35, даючи майже щодня при таборовій ватрі різноманітну програму для рум. пластунів і їхніх гостей. Там ми нав`язали ще кращі зносини з провідником табору та нашим прихильником Нік. Бочіяном, який нас запросив на слідуюче літо на їхнє державне Джемборе до Брешов-Поляни. Вертаючися з Бая Спріє 19.8.35 ми (дня 10. і 11.8.35) дали в Сиготі два концерти-виступи.

Літом 1936 року я готував з “Новою сценою” в В. Бичкові виставу – інсценізацію роману Л. Бволенса п.н. “Бен-Гур”, що я сам здраматизував у 23 картинах, прем`єра була в В. Бичкові дня 11,7.36. дуже успішна; крім того готували ми “Марусю Богуславку” і “Наталку Полтавку”. Цим хочу пояснити, що таборування пластунів у “Гуцульському таборі” в В. Апші почалося аж по літній підготовці репертуару “мс”, тобто аж 21.7, і тривало до 5.8. 1936 р.: з огляду на запрошення з попереднього року на пл. Джемборі до Румунів в Брешов-Поляну, таборування цього літа було коротше.

Командантом табору був я, а команданткою Н. Козицька, обозним бр. Горішок, інструктором бр. Д. Козицький, а господарем і кухарем бр. Сталий-Степанченко. Учасників в таборі було біля 80 душ, на жаль не маю точних даних.

Таборове життя було цього літа спокійне, пробиралися матеріяли до пластових іспитів, були веселі програми при ватрах і знаменито трубів на “добраніч” все бр. Запорожець – М. Цірікус. З таборивиків приголосилось на Джемборі в Румунію 10 пластунів і 4-ри пластунки; це були: М. Цірікус – мій заступник на таборуванні в Румунії, Іван Шутко, Василь Йосипчук, Ст. Желтвай, Ст. Федорка, Ст. Пугач-Папп, Е. Сидор, В. Ткачук і І. Берр – зі мною 10, а з пластунок: Анна Шерегій, С. Бойчук, Д. Ткачук і М. Цуберівна. Справа була така, що поїздка до Румунії на Джамборі, а звідти на Чорне море була досить коштовна, то ж мало хто з пластунів міг собі дозволити на таку подорож, тому переважна часть учасників були ст. пластуни, що вже були на посадах (вчителі, урядовці). Кошти учасника виносили 400 Кчс.

Але і ця мала група готувала програму для виступів на Джемборі – передусім укр.народні танці: “Катерина”, “Под.Козачок”, “Гонивітер”, “Аркан”, “Коломийка” і інші… Всі учасники поїздки мали зразкові українські народні строї.

Таборування в “Гуцульському таборі” скінчилося 6.8. і ми в В. Бичкові готувались на поїздку до Румунії (пластуни з поза Бичкова були моїми гостями). Дня 7.8.36. ми виїхали через Сигіт до Брашов-Поляни, в Сиготі присіли до нас наші знайомі румунські пластуни (Бочіяну і Шроф та інші) і були нашими провідниками по дорозі. Ясна річ, що раніше я постарався для всіх нас належні паспорти та знижку на поїзд – бо ж нас їхало разом більше ніж 6 душ, то ж мали право на знижку.

Ми везли зі собою і свої шатра – для двох одно, разом 7 шатер. Ми прибули 8.8. до Брашов-Поляни, де вже стояв великий табір джембористів – румунських пластунів. Ми були гостями пластунів із Сату-Маре, то ж одержали кут в їхньому таборі, де поставили 1 “Ачко” для мене і М. Цірікуса, а 4 “італійські” шатра для 8-ох пластунів. Наші дівчата поставили собі 2 “італійські шатра” в дівочому таборі Сату-Марських рум.пластунок. На брамі до нашого табору був напис: “Сату-Маре”, а під ним “ЧСР – Підкарпатська Русь”.

Але погода нам не сприяла – за добу від 8-го до 16.8., що ми таборували в Брашов-Поляні на рум. Джемборі – не було дня, щоб не дощило і то так сильно, що не можна було вийти з шатер. Як перестав дощ, ми ходили по таборах, виступали при вечірних ватрах з нашими танцями, жартами, пантомімичними сценками. Відвідали табір Хотинських пластунів, між якими було багато українців, а вони тайком приходили до нашого табору, щоб могли нишком порозмовляти по-українськи з нами.

Ми взяли участь у всіх урочистостях Джемборі, в дефіляді перед нач. вождем румунського пласту – королем Карлом та його заступником Сомбатяну, і за наші вдалі виступи при ватрах нас відзначила команда Джемборі – (хоч ми не репрезентували державу, бо крім нас там були чсл.пластуни, які не радо бачили, що ми в іншому таборі, а не з ними!), – нам причепила команда памятну стяжку на наш державний прапор ЧСР з написом “Черчеташії Романієї” – а 4-а Джемборе Брашов 1936. Цю стяжку ще маю.

Ця стяжка була пізніше єдиним важним документом того, що ми мали і чсл.держави прапор зі собою, бо заздрісні чсл.пл. частини, що таборували в Брашов-Поляні подали нас із оскарженням на Закарпатті (жандармам), що ми лиш наш пл.прапор мали, а чсл.державного там не носили зі собою. Мене і на суд кликано до Рахова пізніше в цій справі. І фотографія, коли причепили на чсл.наш прапор ту памятну стяжку – звільнила мене від обвинувачення в “протиштатній” справі…

Наші гостителі – пластуни зі Сату-Маре (їх командант бр. Коконец, і дальші Ф.Лахман), а особливо один білорусин, що був командантом в нашому підтаборі, ще і ми таборували – жаліли нас, що тиждень мокнемо в Брашові та вирішили відослати нас на Чорне море на останній тиждень, щоб ми побули і на сонці і на морі…

Отож ми 17.8. звинули наш табір в Брашов-Поляні і знами поїхали з бр. Бочіяну і Шроф поїздом до Букурешті, де ми 18.8. оглянули місто, зложили квіти на могилу невідомого воїна, та поїхали далі до Констанци, де нас примістили на самому березі моря в одній школі. Ми дістали сінники, пів кімнати відділено дівчатам, половину більшу нам. Погода була чудова, пісок і море. По-перше в житті всі ми бачили море! Зробило це нам чудовий настрій. Нас повезли туристичним автом і до Машаї та до Кармен Сільви на найславніші пляжі.

По двох днях наші провідники – Бочіяну і Шроф вернулися до Брашова, а ми ухвалили уживати моря до 20.8.1936. Правда, без наших гостителів ми тяжче договорювалися, але дехто з нас по-німецьки, а І. Верр (наш невтомний фотограф – всі знимки його праця!), по-француськи таки домовились в ресторані. Смішним випадком було, коли ми бачучи гарно зготовлений “торт” замовили, а покоштувавши побачили, що то кулеша (густа) в помідоровім сосі… На березі моря почув наші пісні один румунський старий професор, приговорився до нас (по-німецьки) і почувши, що ми українці з ЧСР – всіх нас запросив до себе на підвечірок: знаменито нас погостив особливо мороженим і фруктами. Мав двох синів жонатих (один на грекині), дві доньки, жінку і двоє внуків. Всі нас обслуговували і слухали наші пісні. Мені здається, що мабуть, чи не був його батько, або дідо українцем…

Хотіли ми відвідати пароплавом Царгород, але деякі з нас не мали стільки грошей, то ж – щоб не робити нікому кривди – ми відмовились поїздки…

Дня 23.8. ми рушили з чудового Чорного моря до дому – і так закінчили таборування, побувши 14 днів в “Гуцульському таборі” в Апші, а 14 днів в Румунії на Джемборі і при морю.

На жаль, прегарний наш “Гуцульський табір” в В. Апші в дальших роках вже не гостив пластунів: я посвятився театрові “Нова сцена”, а інших організаторів не було…

*

*

Джерело: Юрій Грім. Гуцульський табір Українського Пласту Закарпаття 1934 – 35 – 36 років. Листки Дружнього Зв’язку, ч. 76, 1975

Публікація підготовлена спільно з:

*

0 коментарів

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Олекса Гасин

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This