Після успішного виступу нашого Пласту на 4 світ. пл. Джемборі в Геделле мене іменовано Краєвим звітодавцем укр. Пласту на східну часть Закарпаття, тобто для Пласту від Виноградова до Ясіня. Першою моєю журбою було: забезпечити для цієї области сталий пластовий табір, бо для бідної молоді Мараморощини було за далеко їздити в табори до Лугів – Соколичина біля Сваляви.

Шукаючи відповідного місця для табору я згодився на пропозицію члена Кр.Пл.Хору – взглядно його драм. секції Миколи Медведя (учителя) у В. Апші, щоби подивитися на левадку біля хати його батьків, місце на 72 км від В. Бичкова, куди тоді їздив малий поїзд по дерево (вузкоторовий); оглянувши місце – ми порозумілися з його батьками, а згодом вони згодилися подарувати те місце на завжди укр. Пластові під табір.

І так зєднавши до участі в розбудові табору пл. молодь з Хусту, Бичкова, а також з інших міст Закарпаття, з дня 29.6.1934 року почали ми будувати сталий пл. табір у В. Апші, який назвали ” Гуцульським”. За посередництвом батька М. Медведя – селянина Івана, ми домовилися з селянськими майстрами, що вироблять для розбудови табору кілька тисяч дряниць (шинґли) з дерева, яке жертвував І. Медвідь зі свого ліса біля табору. Від нього одержали ми й потрібні матеріяли для будовання колиб – дерева букові й коли на лати, тощо. Було дуже сумним фактом, що Кр.Пл. Старшина з Ужгороду не дала ніякої грошевої підтримки з центр. каси для розбудови цього табору. Вони там ані не думали, що щось таке здійснимо. Ледви я з братом Горішком – аб. провідником в Хусті – виборов, щоби нам приділили хоч 25 шатер з загального пластового майна.

Поставивши шатра – почали ми будувати колиби – переважно 3.50 х 2.50 цм широкі й довгі, та впереді 2 м. високі а взаду 1.60 цм. високі. Таких колиб побудовано в хлоп. таборі 10, а одну подвійну (8 м. довгу). В дівочому таборі 3 колиби, далі одну велику колибу, названу “Фортецею”: 10 х 10 м восьмикутну і 12 м високу, як це видно на приложеній фотографії, як залю для ватри в часі непогоди, або на проби, а ще вибудовано сталу каплицю по пляну інж. Ол. Стовбуненка (учителя в В.Апші і кооператора) з п`ятикутною вежою, високою 7 м.

Вся ця праця розбудови тривала 14 днів, вимагала важкої праці; а дня 15.7.1934 було святочне посвячення табору о. парохем з В. Апші Ференчиком в присутнссти тисячки народу й делегатів з цілого Закарпаття. Того ж дня підписано передачу й прийняття грунту від І. Медведя й його жінки Одоті родж. Тафі в домі ч. 285 грамотою, яку як свідки підписали м.і.протоігумен о. П. Бутик, о. Мирон Калинець ЧЧСВ, окр.звітодавець в Хусті дир. Л. Балицький, аб.пров. з В.Бичкова В. Петрецький, о.декан Федор Ференчик, Др. Ірена Калюжна (лікарка табору) і ін., а перебрав Ю. Грім за “Союз Пл. Підк. Русі в Ужгороді” краєвий звітодавець укр. куренів.

Отак по-перше в історії укр. Пласту Закарпаття ми поставили на власнім грунті 1-ий пластовий сталий табір, що мав служити як “лісова школа”, т. є як інструкторський табір для нашого Пласту. Ще і після того було чимало роботи в таборі: повставлено вхідну браму з різбленим написом “Гуцульський табір”, а також збудовано криту кухню, в якій варив і про прохарчування дбав ст.пл. інж. Степаненко пл. ім`я бр. Сталий.

Командантом табору був я, а команданткою дівочого проф. Наталія Балицька з Хусту. Обозним табору був бр. Евген Горішок. Інструктор укр.нар.танців – А. Кість, господарем бр. Я. Шепель – Бульба, а лікарем табору Др. Ірена Калюжна (стало). В хлоп`ячому таборі стало таборувало 55 пластунів, а в дівочому 30 пластунок, разом 85 душ; але крім сталих таборивиків часто приходили на кілька днів і інші пластуни (з мандрівних таборів) та з цікавості – який то сталий “Гуцульський табір”, так що число всіх виносило понад 100 душ.

Кожної неділі і в свята (на Івана, на Петра й Павла) була в таборі Служба Божа, а коли ні, то пластова молодь ішла до В. Апші на Службу, а в таборі лишалася тільки сторожа і кухар.

Єдиною невигодою табору було – постачання харчових продуктів з В. Апші, що була віддалена на 6 км; однак це тільки в відношенні м`яса, бо сухі харчі ми привозили одноразово на тиждень фірою з села, а свіже молоко доносили щодня зрана жінки з найближчих хат дуже дешево і виживне, гірське; приносили і овочі, малини, ягоди, яфини, черниці тощо, так що пл. підвечірки були багаті на вітаміни, які кухня купувала майже за безцін. (напр. 4 – 6 кч відро малин, тощо!).

Всі таборовики платили денно 6 кч на харч, що очевидно не вистарчало для прохарчування, а до того були видатки з розбудовою табору: за дряниці виплачено ратами селянам більше двох тисячів Кч, – що команда табору позичила в кооперативі в В. Апші і згодом ратами сплачувала (особливо тоді, коли вже пл.театр “Нова сцена” мала прибутки зі своїх вистав). Треба повторити факт, що Кр.Пл. Старшина не спішила помогти нам своїми фінансами; родині І. Медведя написано в “Пластуні” ч.6. за жовтень 1934 – подяку за дарований грунт, але з чого і як ми сплачували будування табору – тим не цікавилися в горі…

В “Гуцульскому таборі” майже сотня пл. молоді дістала вже того року основний пл. вишкіл. На пл. курсах підготовлено пл. молодь до всіх трьох пл. іспитів, складали чимало фахових іспитів, а при вечірних ватрах була завжди двояка програма – національно, та пл. забавна. Пісні, монологи, деклямації, сценки, хоровий спів, танці народні і комічні, коломийки – (бр. Ернестин Заяць навіть з “нецензурованими” текстами співав у супроводі скрипки щодня з новим змістом), або знамениті “жидівські” монольоги бр. Миколи пл. ім`я Двері – тощо), а інколи нічні штучні тривоги (несподівані) – робили табір незабутнім для всіх.

Щоб поліпшити наш матеріяльний стан, я рішив з членами драм. секції “Кр.Пл.Хору”, що таборували – доповнивши склад деякими таборовиками – поставити в близькій Солотвині “Запорожця за Дунаєм” і так заробити гроші. Брат Евген Горішок як дириґент настудіював з таборуючими хорові числа в опері, на ролю Одарки (за неприсутну М. Шерегій) запрошено пань: Нат. Стефанову з В. Бичкова в ролі Оксани, ст.пл. Олену Тафійчук, Андрія – Мих. Бейловарій, Імама – Мик. Куцин і інші. Всіх учасників було 32 душ: учасники до Солотвини йшли пішким, частина колами, а 15 душ поїздом з В. Бичкова.

В супроводі клавіру й скипок відбулася вистава опери в Солотвині дня 28.7.1934 р. о 20 г. в залі купелів.

Вистава мала гарний моральний успіх, матеріяльно недописала: в Солотвині є мало наших українців і низьке вступне – по 3 Кч дало вислід 350 Кч, що ледви покрили видатки (заля, податки, подорож поїздом тощо); але публіка була дуже вдячна і рясними оплесками нагороджувала виконавців (сумно згадую, що підчас повороту зі Солотвини нам вкрали в поїзді куфер з кількома козацькими строями – й моя чудова вишивана сорочка тоді пропала!).

Перше таборування пл. молоді в “Гуцульському таборі” скінчилося дня 29.7-1934 р. Сім`я І. Медведя пильнувала табір аж до наступного літа. 12.8. ми вернулися до В. Бичкова і всі роз`їхалися до домів.

Протягом шк. року 1934/35 мав я досить старань, щоб сплатити борги за розбудову “Гуцульського табору” в В. Апші. Між тим наша драм.секція “Кр.Пл.Хору” готувала дальший репертуар (“Пані та її хрестини”, франц. комедію і оперету “Барон Кіммель”), щоб веселими штуками здобувати глядача… Особливо вдалася вистава оперети “Барон Кіммель” в Виноградові 23.3.1935 р., а ще краще в Ужгороді з нагоди конгресу “Учит. Громади” під протекторатом губ. К. Грабара дня 7.7.1935 р. Всі рецензенти високо оцінили наші вистави.

Саме вистава в Ужгороді віддалила початок другого річника таборування в “Гуцульському таборі”: табір почато аж 10.7. і тривав до 1.8. 1935 р.

Командантом табору був я, команданткою дівочого табору була с. Нат. Козицька з Праги, обозним бр. Евген Горішок, інструктором бр. Данило Козицький з Праги, господарем і кухарем бр. Сталий – Степанченко.

На жаль не маю точних даних про число таборуючих, але пластунів було біля 50, а пластунок до 25 душ, разом 75; цього року до табору прибула велика часть ст.пластунів,членів драм.секції “Кр.Пл.Хору”, бо ми намітили готувати в таборі часть репертуару на осінь. Для цього запрошено до табору клявіристку паню Ольгу Мороз (б. акторку нашого театру “Просвіти” в Ужгороді, ще мешкала в В. Бичкові) та ще клявіриста нашої драм. секції учит. Л. Яника, щоб на фусгармонії, яку привіз бр. Горішок – порепетували пісні й хори. В погоді на лоні природи, а в дощані дні у “Фортеці”.

Інструктори – Нат. і Дан. Козицькі готували молодь до дальших пл. іспитів, бо багато учасників з минулого табору знова приїхали сюди. Вже не було стільки фізичної праці: табір був готовий (добре перезимував), тут і там пластуни полатали злі дряниці, а решта було в порядку. Тому можна було більше занятися пластовим і національним культурним вихованням таборовиків. І спорт поширився – зроблено плошу для волейболу, та ранні вправи стали облюбленими між пластунами.

Прохарчування було ще краще, як торік, ми здобули прихильність селян, які приносили нам всі домашні вироби в табір: сир, масло, молоко, кисле молоко, кукурузяну муку для кулеші, бриндзю та різні овочі.

Крім того ми мали зв`язок з румунським пластуном зі Сиготу, який запросив нас до їхнього табору в Бая Спріє.

Отак – приготовивши жарт. оперету “Горе бабіям” в таборі, наш драм. гурток поставив на закінчення табору 1.8.35. цю річ в В. Бичкові. Крім того ми готували сцен. програму для Сиготу, де хотіли виступити для підтримки наших українців в тому городі. З таборовиків 12 ст.пластунок і 18 пластунів збиралося на мандрівку до Румунії, отож з ними готовлено хорові числа – пісні, танці, жарти, скечі, та 1-шу дію опери “Запорожець за Дунаєм”.

Після вистави в В. Бичкові ми 2.8. вирушили через Сигіт та гори Ґутини до румунського пл.табору в Бая Спріє, де ми таборували до 8.8.35, даючи майже щодня при таборовій ватрі різноманітну програму для рум. пластунів і їхніх гостей. Там ми нав`язали ще кращі зносини з провідником табору та нашим прихильником Нік. Бочіяном, який нас запросив на слідуюче літо на їхнє державне Джемборе до Брешов-Поляни. Вертаючися з Бая Спріє 19.8.35 ми (дня 10. і 11.8.35) дали в Сиготі два концерти-виступи.

Літом 1936 року я готував з “Новою сценою” в В. Бичкові виставу – інсценізацію роману Л. Бволенса п.н. “Бен-Гур”, що я сам здраматизував у 23 картинах, прем`єра була в В. Бичкові дня 11,7.36. дуже успішна; крім того готували ми “Марусю Богуславку” і “Наталку Полтавку”. Цим хочу пояснити, що таборування пластунів у “Гуцульському таборі” в В. Апші почалося аж по літній підготовці репертуару “мс”, тобто аж 21.7, і тривало до 5.8. 1936 р.: з огляду на запрошення з попереднього року на пл. Джемборі до Румунів в Брешов-Поляну, таборування цього літа було коротше.

Командантом табору був я, а команданткою Н. Козицька, обозним бр. Горішок, інструктором бр. Д. Козицький, а господарем і кухарем бр. Сталий-Степанченко. Учасників в таборі було біля 80 душ, на жаль не маю точних даних.

Таборове життя було цього літа спокійне, пробиралися матеріяли до пластових іспитів, були веселі програми при ватрах і знаменито трубів на “добраніч” все бр. Запорожець – М. Цірікус. З таборивиків приголосилось на Джемборі в Румунію 10 пластунів і 4-ри пластунки; це були: М. Цірікус – мій заступник на таборуванні в Румунії, Іван Шутко, Василь Йосипчук, Ст. Желтвай, Ст. Федорка, Ст. Пугач-Папп, Е. Сидор, В. Ткачук і І. Берр – зі мною 10, а з пластунок: Анна Шерегій, С. Бойчук, Д. Ткачук і М. Цуберівна. Справа була така, що поїздка до Румунії на Джамборі, а звідти на Чорне море була досить коштовна, то ж мало хто з пластунів міг собі дозволити на таку подорож, тому переважна часть учасників були ст. пластуни, що вже були на посадах (вчителі, урядовці). Кошти учасника виносили 400 Кчс.

Але і ця мала група готувала програму для виступів на Джемборі – передусім укр.народні танці: “Катерина”, “Под.Козачок”, “Гонивітер”, “Аркан”, “Коломийка” і інші… Всі учасники поїздки мали зразкові українські народні строї.

Таборування в “Гуцульському таборі” скінчилося 6.8. і ми в В. Бичкові готувались на поїздку до Румунії (пластуни з поза Бичкова були моїми гостями). Дня 7.8.36. ми виїхали через Сигіт до Брашов-Поляни, в Сиготі присіли до нас наші знайомі румунські пластуни (Бочіяну і Шроф та інші) і були нашими провідниками по дорозі. Ясна річ, що раніше я постарався для всіх нас належні паспорти та знижку на поїзд – бо ж нас їхало разом більше ніж 6 душ, то ж мали право на знижку.

Ми везли зі собою і свої шатра – для двох одно, разом 7 шатер. Ми прибули 8.8. до Брашов-Поляни, де вже стояв великий табір джембористів – румунських пластунів. Ми були гостями пластунів із Сату-Маре, то ж одержали кут в їхньому таборі, де поставили 1 “Ачко” для мене і М. Цірікуса, а 4 “італійські” шатра для 8-ох пластунів. Наші дівчата поставили собі 2 “італійські шатра” в дівочому таборі Сату-Марських рум.пластунок. На брамі до нашого табору був напис: “Сату-Маре”, а під ним “ЧСР – Підкарпатська Русь”.

Але погода нам не сприяла – за добу від 8-го до 16.8., що ми таборували в Брашов-Поляні на рум. Джемборі – не було дня, щоб не дощило і то так сильно, що не можна було вийти з шатер. Як перестав дощ, ми ходили по таборах, виступали при вечірних ватрах з нашими танцями, жартами, пантомімичними сценками. Відвідали табір Хотинських пластунів, між якими було багато українців, а вони тайком приходили до нашого табору, щоб могли нишком порозмовляти по-українськи з нами.

Ми взяли участь у всіх урочистостях Джемборі, в дефіляді перед нач. вождем румунського пласту – королем Карлом та його заступником Сомбатяну, і за наші вдалі виступи при ватрах нас відзначила команда Джемборі – (хоч ми не репрезентували державу, бо крім нас там були чсл.пластуни, які не радо бачили, що ми в іншому таборі, а не з ними!), – нам причепила команда памятну стяжку на наш державний прапор ЧСР з написом “Черчеташії Романієї” – а 4-а Джемборе Брашов 1936. Цю стяжку ще маю.

Ця стяжка була пізніше єдиним важним документом того, що ми мали і чсл.держави прапор зі собою, бо заздрісні чсл.пл. частини, що таборували в Брашов-Поляні подали нас із оскарженням на Закарпатті (жандармам), що ми лиш наш пл.прапор мали, а чсл.державного там не носили зі собою. Мене і на суд кликано до Рахова пізніше в цій справі. І фотографія, коли причепили на чсл.наш прапор ту памятну стяжку – звільнила мене від обвинувачення в “протиштатній” справі…

Наші гостителі – пластуни зі Сату-Маре (їх командант бр. Коконец, і дальші Ф.Лахман), а особливо один білорусин, що був командантом в нашому підтаборі, ще і ми таборували – жаліли нас, що тиждень мокнемо в Брашові та вирішили відослати нас на Чорне море на останній тиждень, щоб ми побули і на сонці і на морі…

Отож ми 17.8. звинули наш табір в Брашов-Поляні і знами поїхали з бр. Бочіяну і Шроф поїздом до Букурешті, де ми 18.8. оглянули місто, зложили квіти на могилу невідомого воїна, та поїхали далі до Констанци, де нас примістили на самому березі моря в одній школі. Ми дістали сінники, пів кімнати відділено дівчатам, половину більшу нам. Погода була чудова, пісок і море. По-перше в житті всі ми бачили море! Зробило це нам чудовий настрій. Нас повезли туристичним автом і до Машаї та до Кармен Сільви на найславніші пляжі.

По двох днях наші провідники – Бочіяну і Шроф вернулися до Брашова, а ми ухвалили уживати моря до 20.8.1936. Правда, без наших гостителів ми тяжче договорювалися, але дехто з нас по-німецьки, а І. Верр (наш невтомний фотограф – всі знимки його праця!), по-француськи таки домовились в ресторані. Смішним випадком було, коли ми бачучи гарно зготовлений “торт” замовили, а покоштувавши побачили, що то кулеша (густа) в помідоровім сосі… На березі моря почув наші пісні один румунський старий професор, приговорився до нас (по-німецьки) і почувши, що ми українці з ЧСР – всіх нас запросив до себе на підвечірок: знаменито нас погостив особливо мороженим і фруктами. Мав двох синів жонатих (один на грекині), дві доньки, жінку і двоє внуків. Всі нас обслуговували і слухали наші пісні. Мені здається, що мабуть, чи не був його батько, або дідо українцем…

Хотіли ми відвідати пароплавом Царгород, але деякі з нас не мали стільки грошей, то ж – щоб не робити нікому кривди – ми відмовились поїздки…

Дня 23.8. ми рушили з чудового Чорного моря до дому – і так закінчили таборування, побувши 14 днів в “Гуцульському таборі” в Апші, а 14 днів в Румунії на Джемборі і при морю.

На жаль, прегарний наш “Гуцульський табір” в В. Апші в дальших роках вже не гостив пластунів: я посвятився театрові “Нова сцена”, а інших організаторів не було…

*

*

Джерело: Юрій Грім. Гуцульський табір Українського Пласту Закарпаття 1934 – 35 – 36 років. Листки Дружнього Зв’язку, ч. 76, 1975

Публікація підготовлена спільно з:

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.