Джерело: журнал “Юнак”, квітень 1968

На прохання авторки та пластових друзів героя цього спомину містимо його на сторінках нашого журналу у Великодньому числі з окремим призначенням теперішньому юнацтву. Спомин появився вперше у щоденнику “Свобода” за квітень 1967 р. — Редакція.

УНА

Він лежав уже кілька тижнів у шпиталі для тифозних у Семипалатинську. Його привезли туди з поїзду. Він їхав з Красноярського краю після амнестії і по дорозі чув, як його обіймає гарячка. Не могло бути сумніву, що це тиф. За тридцять карбованців відступив йому хтось місце на горішній полиці і він їхав там у гарячці та боявся, щоби хтось не зорієнтувався, що в нього тиф. Тоді зняли би його з поїзду, віддали б в шпиталь у будь-якій малій сибірській дірі, і, може, ніхто не дізнався б, куди він дівся. Тому аж в Семипалатинську попросив співпасажирів зголосити, що він хворий. Його зняли, відвезли до шпиталю, а вагон відчепили для дезинфекції. Поки стратив притомність, повідомив мене листом про те, що сталося. Вже при кінці листа він видно втратив притомність, бо кінцеві стрічки були написані без складу і ладу.

Я з трудом розпитала, де він лежить. Щоденно, разом з гуртом інших, казахів, росіян, азербайджанців, жидів, поляків я стояла годинами перед входом до партерового будинку, де містився шпиталь. За продані речі я могла купувати молоко та що ще можна було і передавати це через медичну сестру. Мені вдалося настільки її переконати якимсь дарунком, що вона впускала мене на коридор і, ніби ненавмисне, залишала відкритими двері до залі, де він лежав. Я могла була видіти його вистрижену голову на шпитальній подушці.

Згодом, коли прийшов до притомности, він звертав голову в мою сторону і слабо усміхався. В нього були комплікації — запалення легенів і якийсь час він знову лежав непритомний і не можна було бачити його усміху.

Сестра-санітарка радила мені, щоб я забрала в нього годинник та обручку, мовляв, хтось може вкрасти. Та мені здавалося, що коли йому будуть стягати годинник та перстень, то він може прийняти це за акт переслідування. Часом він передавав мені через сестру карточку, але видно писав їх у гарячковому маяченні, в якому все повторялося, що хтось його переслідує і слідкує за ним.

Часто браму шпиталю не відчиняли для відвідувачів, і не приймали від нікого ніяких передач і не хотіли давати ніяких інформацій про стан хворих. Люди стояли тоді збитим гуртом під брамою і ждали. Якщо тільки хтось зі шпитального персоналу появлявся, всі обступали йог0 і просьбами та криками на різних мовах питалися видобути вістку про «свого хворого». Та надаремне. На тріскучому морозі всі ждали, збиті в купу, шоб було тепліше. Час від часу відійнялася брама шпиталю, і виїздили звідти сани, прикриті соломою, з-під якої видно було босі ноги тих, що померли вночі.

В товпі чути було стогони та ридання. Ніхто не знав, хто помер. Ми надумалися, щоб через вікна від вулиці заглядати до заль, щоб пізнати знайомих. Прилипаємо лицями до вікон. Всі поголені голови на подушках виглядають однаково. І раптом полегшення для мене. На одному столику поруч ліжка знайома пляшка, та, що я подала її вчора з молоком. Ще дивлюся і бачу руку з годинником. Він живе.

Зближається Великдень. Йому було вже легше, щораз частіше бачила я, як він підносить голову і усміхається слабо, або кивав мені рукою.

І постановила якось разом з ним відсвяткувати Великдень. Знайомі дістали десь муки і спекли не дуже-то білу, але смачну булочку. Я покрасила в лушпинці з цибулі яйце, перерізала його на половину і все це разом з гілочкою якоїсь зеленої кімнатної рослинки, я хотіла передати йому. Другу половину яєчка я з’їм стоячи під вікном, так ми поділимося яйцем. Пішла я до сестри просила її передати загорнуті в чисту хустину присмаки. Сестра перевірила, чи нема там чогось невідповідного для хворого після тифу. Її зір впав на покрашену половину яйця.

– А це що таке — половина яйця, і то покрашеного?

Сестра молода, та ще, може, щось пам`ятала з тих часів, коли можна було святкувати Великдень. На її лиці видно здивування, а потім щось в роді остраху.

— Ні, цього вона не передасть, її можуть запідозрити, що вона бере участь у релігійному культі.

І раптом ця половина непосвяченого, покрашеного цибулею яєчка набирає важливости, і я чую, що мушу її передати. Біля нас немає нікого і я розказую сестрі, що це звичай ще з дому, що ми при діленні яйця складаємо собі бажання і що ці бажання мають силу сповнитися. У мене в запасі ще одно покрашене яйце і я простягаю його сестрі.

— Прошу — кажу візьміть, може і ваші бажання здійсняться.

Сестра обережно розглядається, швидко ховає яйце в кишеню, загортає все принесене в хустку, киває мені головою і відходить. В дверях ще обертається і каже: ідіть під вікно, я йому скажу, що ви там будете і передам йому і яйце і ваші бажання.

За хвилину я під вікном. Виджу, як сестра нахиляється над ним і щось йому пояснює. Вона помагає йому сісти, він звертає голову до вікна і, усміхаючися підносить до уст свою половину крашанки, а я за вікном з’їдаю свою. В тому часі сестра ніби поправляє його постіль, заслоняючи конспіративно перед іншими хворими. Потім киває мені рукою і відходить. Притулена до вікна шепчу «Христос Воскрес» і можу відрізнити, як його уста шепчуть «Воістину Воскрес!»

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.