Джерело: Пластовий Шлях, ч. 4 (168), 2011

пл. сен. кер. Зенон Татарський

Карльсфельд

Кінець літа 1945 року. На тлі німецьких Альп стоїть пластун юнак Павло Когут. Ще півтора року тому він жив в батьківській хаті у селі Конюхи Тернопільської области та навчався у славній українській гімназії в Бережанах. Доля дозволила йому щасливо пережити хуртовину Другої світової війни і нелегкими дорогами, повними небезпек, дістатися до Баварії.

Як деякі інші українські юнаки, він пережив останній рік у рядах німецьких «Юнаків протиповітряної оборони». З кінцем війни частина їх опинилася в таборі українських біженців у місті Карльсфельд біля Мюнхена. Тут влітку 1945 р. пл. сен. Олесь Бережницький організував їх (понад 70) в один з найбільших юнацьких куренів — ім. полковника Івана Богуна. Між ними був Павло.

Гурток "Гірські Орли"

Один гурток цього куреня, «Грські Орли», був особливо активний, і згодом його оформили в один з перших старшопластунських куренів під цією ж назвою.

Павло добре почувався в колі своїх друзів пластунів, тим більше, що з деякими з них він служив у «Юнаках». Пласт його захоплював. Зі своїм гуртком і куренем він мав нагоду їздити поїздом в Альпи, де він полюбив мандрувати горами. У таборі зорганізували українську гімназію, де він продовжував науку і готувався до матури. Думав про долю старшого брата Миколи, який служив цивілем при німецьких військових будівельних відділах для копання окопів. Він постійно молився за його долю.

Одного дня при брамі табору появився Микола і голосно домагався вступу до табору, але варта його не впускала. Якраз тоді проходив попри браму пл. сен. Олесь Бережницький і зацікавився суперечкою. Коли довідався, що молодий чоловік називається Микола Когут і що він шукає свого брата Павла, він повів Миколу до Павла. Павло не вірив своїм очам. Він вбачав у тому Божу руку. За рік Павло здав матуру.

Богословська Академія

Павло Когут

Вже раніше Павло довідався, що професори Львівської Богословської Академії відновили її у старовинному замку недалекого Гіршберґа. В думках він вже брав під увагу вступ до неї. Неймовірна і майже чудесна злука з братом, мабуть, дала йому поштовх до остаточного рішення вступити на студії теології та віддати своє життя службі Богові. Після двох років студій Академію перенесли до Голландії, у місто Кулємбург. Туди також переїхав Павло. Тут його часто відвідував брапг Микола, який студіював у Католицькому Лювенському Університеті в Бельгії.

Однак з часом студенти і професори почали виїздити до США і Канади. Академію закрили, ще поки Павло дійшов до останнього року. Йому порадили повернутися до Мюнхена і вступити до німецької семінарії при Ludwig-Maximilian університеті. Тут вихованці мешкали у резиденції по два на кімнату. Коли він зайшов до йому призначеної кімнати, представився йому другий студент як Йозеф Рацінгер. Хоча Павло знав розмовну німецьку мову, мав деякі труднощі з академічною німецькою. Йому в пригоді став Йозеф. В заміну Павло не раз інформував свого співмешканця про Україну і многострадальну Українську Греко-Католицьку Церкву. Хлопці заприязнилися. Тільки завдяки Йозефові Павло успішно закінчив семінарію. Згодом, 1951 року, вони прийняли єрейські свячення у своїх Церквах. Тоді як о. Павла Когута скерувала Церква на душпастирство у Францію, отця Йозефа Рацінґера призначили душпастирем у Мюнхені. Їхні повищі знимки є з часу студій у семінарії.

Пастир і пластун у Франції

Вірні Української Греко-Католицької Церкви у північно-східній Франції були розпорошені і не мали свого пастиря, аж поки у Штрасбурґ не призначили молодого священика о. Павла Когута. Йому було складно відвідувати віддалені українські громади, бо не було фондів на авто. Тому він купив мотоцикл. Так довго вірні і французи дивувалися, коли бачили священика на мотоциклі, аж поки не довідалися, що о. Павло є українським скавтом. Пластуном він залишився на ціле життя.

При допомозі вірних він закупив у селі Маквілєр гористої частини провінції Ельзас великий будинок з дооколишньою землею. Незабаром о. Павло почав там організувати літні табори для української молоді з Франції. Ось як описує програму учасник таборів Павло Когут з Бельгії, син Миколи, брата о. Павла:

“Нема сумніву, що пластовий дух панував підчас відпочинкових таборів у Маквілєр, коли я там бував як новак. Була дисципліна. Коли згодом я сам відбував свої пластові табори вже юнаком, я зрозумів багато того, що відбувалося на оселях о. Павла. Завжди були поставлені шатра для дещо старшого новацтва, а менші діти мали свої кімнати в будинках. Там були ранішні і вечірні збірки, де відбувалася спільна молитва. Рано — «Боже Великий», а ввечір — «О Мати Божа». Щонеділі і пару разів протягом тижня відправляли св. Літургію. Були численні гутірки зі спільним співом. Часто то були пластові і навіть стрілецькі пісні: «Гей, пластуни, гей, юнаки», «Ой, у лузі червона калина» та інші. Діти ходили по Ельзаському регіоні на більші кількаденні мандрівки з шатрами”. Пластуни з Франції також відбували пластові табори у Німеччині.

Отець Павло втішався великою популярністю серед української громади у Франції. За взірцеве душпастирство і опіку над молоддю Церква номінувала його митрофорним протоєреєм. Він постійно утримував особистий контакт зі своїм приятелем Йозефом, який робив блискучу кар’єру. Невдовзі по студіях він став професором теології (написав працю про позитиви одруженого священства). 1977 р., через двадцять років після свячення, Йозефа Рацінґера призначили архиєпископом Мюнхена, а місяць пізніше він одержав кардинальський капелюх. 2002 року він став головою Колегії Кардиналів. 2005 р. Колегія Кардиналів обрала Йозефа Рацінгера Папою.

Коротко перед своєю смертю, вже хворий, о. мітрат Павло Когут попросив Папу прийняти його на авдієнції. 8 листопада 2005 року Папа Бенедикт XVI прийняв свого приятеля особисто. Авдіенція перетворилася на товариську зустріч, під кінець якої Папа поблагословив о. Павла в далеку дорогу на Вічну ватру праведних пластових провідників у Божім Царстві.

о. Павло під час авдуєнції з Папою Бенедиктом XVI

о. Павло під час авдуєнції з Папою Бенедиктом XVI

Довідка
Павло Когут народився 25 березня 1926 року в селі Конюхи Бережанського повіту на Тернопільщині в родині Василя і Ксенії з роду Козак. Мав трьох братів: Йосипа, Миколу та Ярослава. Початкову школу закінчив в Конюхах 1939 року, згодом навчався у Бережанській гімназії (до закриття її німцями 1942 року) та в Державній лісовій школі в Болехові (здобув кваліфікацію лісничого). На еміграції закінчив гімназію в Карльсфельді поблизу Мюнхена 1946 року. Член куреня «Орден Хрестоносців», де отримав псевдо «Лицар Клюска».

Студіював богослов’я в Гішберґу (1946—1948), Кулемборзі (1948—1950) та Мюнхені. Свя- щеничі свячення отримав з рук Кир Івана Бучка 1 липня 1951 року. Влітку 1952року започаткував у Франції оселю-табір для дітей, що відбувався аж до 1993 року. Придбав закинутий старовинний замок, на основі якого збудував «Українську Оселю». Щороку на Зелені свята організував зустрічі українців зі Східної Франції, Німеччини, Швайцарії та Бельгії.

Помер 22 листопада 2006 року у Франції. Похований в Маквіллєрі.

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.