Срібна Земля. Хроніки Карпатської України 1919-1939 (аудіо)

14 березня 2012 року в приміщенні колишнього театру “Просвіти”, а сьогодні – Обласному ляльковому театрі “Бавка”, відбувся прем`єрний показ нового документального фільму “Срібна Земля. Хроніки Карпатської України 1919-1939″ .

“100 кроків” пропонує інтерв`ю з творцями цієї стрічки – Тарасом Чолієм, Тарасом Химичем, Олександром Пагірею.

Новий фільм кіностудії «Invert Pictures» та громадської організації «Західно-Український Центр Історичних Досліджень» – це ґрунтовне дослідження історії Закарпаття періоду 1919–1939 років, підсилене вичерпними розповідями очевидців, маловідомими документами, а також майстерно відзнятими краєвидами та художніми сценами.

“100 кроків”: “Срібна Земля” є другим фільмом після “Золотого Вересня”. Чому ви вирішили взятися за зйомки фільму? Що вас спонукало? Адже можна було далі працювати над, скажімо, темою УПА?

Тарас Чолій: Відсутність гарних, якісних фільмів, а також великі нашарування міфів, саме міфів, а не правдивої інформації і розуміння цієї непростої теми. Хронологічно, фільм підпадає під тему міжвоєння і початку Другої світової війни і тому ми хотіли поступово дослідити цей момент, а згодом, можливо, перейдемо і до наступних тем. Спонукали також і якісь особисті симпатії до Закарпаття, Карпат, історії цього дивного краю “Silverlands”. Як кожен український патріот, хочу щоб Україна була міцна і заможна, а мешканці усіх куточків відчували гордість і розуміння, що нележать до нації Великих Героїв (незважаючи на гірші і складні моменти.. котрі нас супроводжували і супроводжують, маю на увазі думки Бірчака🙂

Тарас Чолій – продюсер фільму

“100 кроків”: Вибраний вами історичний період досить великий. Не боїтеся, що щось пропустили? Як ви опрацьовували матеріал, які теми (напрямки чи ідеї) були визначальними?

Тарас Чолій: 20 років і великий і невеликий період. Щоб зрозуміти ті питання 20-30 рр. на Закарпатті, то про них потрібно говорити в комплексі, пояснювати що з чого вийшло і до чого привело. Думаю, що з усього матеріалу, ми вибирали найголовніше, те що мало визначальний вплив на тоді і на сьогодні.

Визначальними напрямками були в першу чергу пошук живих свідків подій і спілкування з ними, без них було б складно донести такі тонкі матерії народного сприйняття тогочасних подій. Потрібно було відчути душу народу. Пошук і перебування в місцях тих подій, коли майже медитуючи ти уявляєш все те на живо, ніби як переносишся туди…

Інша річ – документальне підгрунтя, це і праці усіх авторів про Закарпаття, які ми самі перечитали. Вікентій Шандор, Петро Стерчо, Володимир Бірчак, Василь Гренджа-Донський та інші… Цікаві документи здобули ми в процесі роботи, навіть такі, яких раніше ще ніхто не оприлюднював. Ми були в Угорщині, Словаччині, Чехії, спілкувались з тамтешніми істориками. Радились. Одним словом, робили синтез того усього через власний дотик і пропускали вю інофрмацію, звуки, запахи, краєвиди через власне сприйняття.

Прес-конференція в Ужгороді, 14 березня 2012 р.

“100 кроків”: Пласт багато в чому долучився до роботи над фільмом. Як акторами, так і матеріалами. Як ви співпрацювали з пластунами? Чи задоволені результатом?

Тарас Чолій: Так, ми задоволені від співпраці з Пластом, зокрема з Музеєм-архівом пластового руху. У нашому фільмі пластуни сьогоднішні зображають пластунів 1938 року. Це дуже символічно і вдало. Ми усі разом немов би перевтілювались у героїв тогочасних подій – галицьких і закарпатських пластунів-борців за незалежність.

“100 кроків”: Як ти вважаєш, чи подібні фільми можуть бути комерційно успішними? В чому може бути їхній успіх?

Тарас Чолій: Можуть, лише якщо держава повернеться обличчям до людей і буде підтримувати такі проекти. Наразі ми сподіваємося лише на підтримку окремих небайдужих людей, котрі нам допомагають, так як колись “Свій до свого по своє”. Не чекаючи від державних чиновників нічого. У нашому випадку “якщо не допомагають, то хай не заважають”. Наше гасло: “Наша сила в нас самих – світ належить до сильних”. Вважаємо, що ми і є та держава і беремо на себе ту частину функцій, яку можемо реалізувати самі.

Книги, документальні фільми є продуктом просвітницьким і їм складно бути комерційними, принаймі у нашій державі. Коли ніхто не дотримується авторських прав не є можливим щось на цьому заробляти, навіть собівартості не покриємо. Телеканали не готові купувати і платити за такий продукт, усім відомо чому:) Одні не мають коштів, а інші тратять їх суто на розважальний контент і то – в більшості чужоземний.

“100 кроків”: Які труднощі виникила під час зйомок фільму та монтажу? Чи були проблеми з авторськими правами? Хто вам допомагав (консультанти, свідки тощо)?

Тарас Чолій: Труднощі – це кошти:) Нам допомагали сотні людей, про яких ми згадуємо у титрах. Хтось більше хтось менше. Проблеми з авторськими правами є тоді, коли хтось використовує твою продукцію без твого дозволу. Основні вороги авторів такого продукту є Інтернет і політики. І ті і ті хочуть тебе використати.

Після презентації фільму в Ужгороді. Прийомна дочка А. Волошина Анастасія Халахан, позаду – директор видавництва “Гражда” Іван Ребрик, один з консультантів фільму

“100 кроків”: Що б ти побажав глядачам?

Тарас Чолій: Думати, вчитися, творити самих себе і світ навколо себе. Будувати кожен ту державу, про яку ми мріємо, адже ніхто крім нас цього не зробить. Не вірте і не сподівайтесь на політиків – робіть зміни самі, кожен день і усюди творіть добро і боріться зі злом. Його не можна толерувати ніколи!

“100 кроків”: Які відчуття після прем`єрного показу в Ужгороді 14 березня 2012 року?

Тарас Чолій: Відчуття від спілкування із закарпатськими українцями є дуже приємні, та щирість із якою люди реагували на нашу роботу, емоційність, хоча спочатку відчувалась і певна пересторога, яка потім перерослоа у щире сприйняття нас і нашого фільму…

Відчувалось, що ми говоримо на одній мові, що наш фільм зачепив струни скрипки і цимбал Срібної Землі, душі цих людей. Саме цього ми і прагнули – емоційно бути єдиними, галичани і закарпатці, сини однієї України. Ми відчували, що історію Карпатської України в Ужгороді знають дуже добре, але наша робота перевершила навіть сподівання найгірших скептиків:) Такі були відчуття, що нам це вдалось. І ми щиро раді з цього, що нам вдалось зрозуміти ту історію і дух тих подій.

Ми хотіли щоб цей фільм став посвятою тим людям котрі в 20-х і 30-х жили, творили, любили цю землю, а потім за неї боролись і гинули. Тисячі молодих хлопців і дівчат, інтелігенція, духівництво, військовики, прості селяни і робітники вони спромоглись за 20 років створити культурну і самодостатню націю – частину Українського народу. Ми хочемо щоб цей фільм став памятником і тим чия доля була трагічна, чиїх могил немає, тим кого не дочекались вдома. Августин Волошин, Михайло Колодзінський, Зенон Коссак, Олександр Блистів, сотні і тисячі галичан, волинян і закарпатців котрі боронили свої переконання і цей край і згодом впали в бою, чи були закатовані і розстріляні таємно, тим багатьом про кого сьогодні невідомо.

Слава усім відомим і невідомим Героям Карпатської України!

Дякуємо за теплий прийом і до наступних зустрічей!