Пласт і українська мова на Закарпатті

До Міжнародного дня рідної мови “100 кроків” публікує статтю проф. Павла Чучки “Пласт і українська мова на Закарпатті”, що була виголошена на міжнародній пластовій конференції 1996 року в рамках проведення 1-го Українського Джемборі.

Павло Чучка,
доктор філологічних наук,
м. Ужгород

У найновіших енциклопедіях, тлумачних словниках і довід­ни­ках, що вийшли друком в Україні протягом нинішнього сто­літ­тя, годі шукати якусь інформацію про українську громадсько-по­лі­тичну організацію Пласт, про терміни скаут чи бойскаут.

У “Словарі української мови” Б. Грінченка знаходимо лише те, що пласт – це “верства сіна, гілок чи шар якоїсь породи”, а плас­тун – це “кубанський козак, який несе сторожову службу і од­но­часно полює та рибалить”. (1)

З 11-томного “Словника української мови“ Ви дізнаєтеся ли­ше те про пласт, що це “суцільний шар якої-небудь однорідної ма­си”, “скиба ґрунту, піднята за один раз” чи “однорідна за пев­ною ознакою складова частина чогось”. (2) Про пластуна там про­чи­та­єте, який пересувається плазом на животі”, а раніше – це “козак пі­хотних частин Чорноморського козачого війська, що фор­му­ва­ло­ся з добровольців, які спеціалізувалися на сторожовій службі в оче­ретах і плавнях”. (3)

Праця акад. Михайла Возняка, Ужгород, 1923

Праця акад. Михайла Возняка, Ужгород, 1923

Не збагатить Вашого поняттєвого багажу ані Українська Ра­дян­ська Енциклопедія. У словниковій статті пластуни Ви про­чи­та­є­те, що це “особовий склад спеціальних піхотних команд і частин Чор­номорського та Кубанського козачих військ в XIX – на початку XX століття. Комплектувались з добровольців. Уперше пластуни з’яви­лись у складі козачих військ, що брали участь у війнах, які ве­ла Росія в другій половині XVIII століття. Офіційно батальйони плас­тунів створено 1842 року. Батальйони пластунів відзначились в обороні Севастополя 1854-1855 років, а також у російсько-ту­рецькій 1877-1878 та російсько-японській 1904-1905 війнах. Під час ре­­во­люції 1905-1907 пластуни взяли участь у збройному по­встан­ні, що сталося в Кубанському козачому війську. В роки Великої Вічизняної війни Радянського Союзу 1941-1945 у складі військ 1-го і 4-го Українських фронтів діяла 9-а пластунська Краснодарська стріл­кова дивізія, яка вславилась у боях з гітлерівськими загарб­ни­ка­ми”. (4)

Що ж до Пласту як української громадської молодіжної орга­ні­зації та про пластунів як про членів цього патріотичного скаут­сько­го об’єднання, героїчні сторінки якого в Україні сягають сто­літ­ньої, а на Закарпатті – 75-літньої давності, то в радянських лексикографічних працях все це вперто замовчувалося. Більшо­виць­ка ідеологія в Україні робила все, аби не пропагувати добру славу ук­раїнського Пласту, щоб українська патріотична організація не ки­нула часом тінь на хвалений інтернаціоналістський комсомол чи ленінську піонерську організацію. Іншого пояснення такого ігно­рування Пласту не знайти. Адже назви типу комсомолець, ле­ні­нець, мічурінець, піонер, юннат у Словнику української мови наявні. Ряс­но представлені в ньому назви навіть таких одіозних орга­ні­за­цій, як гітлерівці, есесівці, ку-клус-клан, усташі, чорносорочечники, чор­носотенці, тоді як вокабули бандерівці, мельниківці, оунівці, січо­ви­ки, усуси та пластуни (у значенні сучасному) там і не згадуються.

Аналогічну неприязнь до патріотичної діяльності Пласту ви­яв­ляли й офіційні кола Польщі та Чехословаччини міжвоєнних ро­ків, бо їх уряди, як і будівничий Пласту на Закарпатті проф. Ле­о­нід Бачинський, добре знали, що головне завдання Пласту по­ля­гає в тому, аби “любити свою батьківщину, свої звичаї й обичаї, мову й указувати дорогу своєму народові, щоби був великим і могучим, твердо й характерно боронити свій нарід від усякої кривди і старатися піднести його культурно”. (5)

Саме тому, гальмуючи українське національне відродження в Карпатах, владні кола Чехословаччини перешкоджали діяль­но­с­ті Пласту, переслідували його провідників та його друковані ор­га­ни. (6) Чеські власті, як, до речі, і вчорашня комуністична номен­к­ла­ту­ра в нинішній незалежній Україні, усвідомлювали, що україн­сь­кий Пласт узявся “розбуджувати у нашої молоді національну сві­до­мість, ширити українське слово і українську пісню між на­ро­да­ми, навчити всіх любити й шанувати своє, рідне”, – як писав про це Юрій Шерегій–Грім. (7) А українофоби, звісно, як і тепер, до­пус­тити цього не бажали.

Яку ж, власне, позицію займав Пласт до української мови вза­га­лі і що конкретного зробив він для її утвердження на Закар­пат­ті.

Журнал для молоді "Пчілка" (окремо була в ньому й пластова сторінка)

Завдяки тому, що пластовий провід очолили на Закарпатті та­­кі високоосвічені і самовіддані українські патріоти, як профе­со­ри Андрій Алиськевич, Леонід Бачинський, Володимир Бирчак, Остап Вахнянин, Андрій Дідик, Іван Панькевич, Юліян Ревай, Ан­на Устіянович, Юрій Шерегій–Грім, Євген Шерегій–Орішок, укра­їнську літературну мову було взято за робочу мову Пласту в усіх його структурах. Саме ці керівники послідовно запрова­джу­ва­ли її до різних сфер повсякденного пластового життя. Пере­ду­сім, це позначилося на швидкому поширенні серед закарпатської мо­лоді кількох десятків пластових термінів на зразок слів вовченя, гур­ток, дія, кіш, кошовий, курінь, пластун, пластунка, площа, скоб, схо­ди­ни, таборування, товариство, хустина, шатро, юнак, ява…, які рані­ше на Закарпатті не вживалися.

Услід за цими словами пішли в ужиток терміни і команди з фі­зичної культури та спорту, як вправа, грач, екскурсія, перегони, по­вер­­нись, спочинь, струнко і т. п. Не забарилися своїм входженням до ак­­тивного лексикону й такі загально побутові лексеми, як капелюх, к­шеня, кулак, однострій, оплески, спідниця, фант… Молодь підхоп­лю­­вала й слова міжгалузевої лексики, свідком чого був і я не один раз.

Я не був пластуном: у рік ліквідації Пласту на Закарпатті ме­ні було лише 10 років, але мушу сказати, що саме від моїх старших дру­зів по селу, тобто від баранинських пластунів (а не від друзів по школі) я вперше почув такі нетермінологічні слова української мо­ви, як дійсно, серйозно, та деякі інші.

Москвофіли чинили опір таким словам української літера­тур­ної мови, а їх симпатики глузливо перекручували такі слова, кеп­­кували з них, вигадуючи тут же різні кумедні новотвори на зра­­зок самопер “авто”, мордохват “фотоапарат”, щоб у такий спо­сіб дискредитувати українську мову в очах пластунів. Висмі­юван­ню піддавалися навіть буква ї (чому це вона з двома крапками?!), под­воєння приголосних у іменників середнього роду на .

Відчутний вплив на впровадження нової лексики та фра­зео­ло­гії української мови серед пластунів та учнівської молоді взагалі ма­ла українська пластова поезія, особливо українська пластова піс­ня та театральні вистави. Згадуючи про проф. О. Вахнянина, М.Біличенка, С. Черкасенка, Ю. Шерегій-Грім із цього приводу пи­ше: “С. Черкасенко писав свої твори віршем, що дуже допо­мог­ло плеканню української мови між молоддю”. (8 )

Еталоном української літературної мови і мовлення, на який рів­нялася тодішня пластова молодь Закарпаття, були українські пись­менники, що писали про Пласт чи для Пласту, а також про­фе­сійні артисти, сконцентровані в Ужгороді навколо С. Черка­сен­ка, М. Садовського та ін. Окрім Спиридона Черкасенка, якому на­ле­жить авторство гімну закарпатських пластунів, кількох плас­то­вих коломийок та інших творів (9), окрім кількох наддніст­рян­сь­ких та наддніпрянських молодших письменників (Р. Куль­чиць­кий, В. Мартинович, М. Підгірянка, В. Самчук, П. Стах, М. Усті­яно­вич), з се­ре­дини 20-их років з творами на пластову тематику в місцевій пе­рі­о­ди­ці починають виступати й тутешні хлопці та дівчата, як В. Ґрен­джа-Донський, Ю. Боршош-Кум’ятський, М. Божук, А. Бой­чук-Ка­ли­на, Соня Бойчук, М. Вурста, В. Рошко-Ірлявський та ін.

Один із куплетів “Пластових коломийок” С. Черкасенка (1923) про пластуна звучить так:

Чиста душа, чиста мова,
Чисте в нього тіло,
Він і доброму й лихому
В очі гляне сміло.

Дуже вагомою була роль україномовних творів місцевих авторів на той час. Ці автори не лише декларували благородні ідеї, але й показували конкретні приклади того, як це треба робити. Так, пластунка Соня Бойчук уже 1928 року у вірші “До пласту”, опублікованому того ж року в журналі “Пласт”, писала:

Гей ви наші руські діти,
До пласту спишіться
І до праці пластової
Скоренько беріться!

Пластун усе є порядний,
Він любить природу
І не стане він зрадником
Свойого народу.

Пластун завжди працьовитий,
Правду все говорить,
Свій Рідний край, рідну мову
Він завзято все боронить.

Інша молода поетеса Миколая Божук у поезії “Не лякайся, сест­ро, бурі”, що увійшла до першої її поетичної збірки, 1930 року пи­ше:

Стань завзято до роботи,
Смуток в полі розтряси,
Під прапором синьо-жовтим
Славу матері неси!

Варто згадати також куплет із вірша В. Ґренджі-Донського “Закарпатській молоді”, опублікованого 1936 року:

Срібну землю, рідний край
Не забудьте, не продайте,
Не забувайте за народ,
На рідне слово пам’ятайте,
Вперед! Вперед!

Звичайно, з мовою творів місцевих поетів-початківців, пе­ре­ду­сім із дотриманням її лексичних і граматичних норм, не все скла­далося ідеально. Поряд із поетичними засобами та загаль­но­ук­раїнською лексикою і фразеологією, яку вони засвоїли в рід­но­му домі, у кожного з них ще пробиваються де-не-де невмотивовані діа­лектизми, чехізми ба навіть мадяризми. Так, наприклад, у по­е­зії М. Божук “До пластунок” (1928) думку про те, що “сніг роз­та­нув” передано малозрозумілим виразом сніг спрас, а засте­ре­жен­ня “бережіться, будьте уважні” вона передає чехізмом позір дай­те. В. Ґренджа-Донський 1923 року у вірші “Наші пластуни” на­зиває пластунів не гвардією, а – гардою.

Головною причиною подібних порушень норм було те, що всі вони зросли на місцевій українській говірці, що жоден із них не одержав належної філологічної освіти бодай за середню шко­лу, а про забезпеченість їх потрібними словниками та довід­ни­ка­ми в ті часи не могло бути й мови. Але й так у мовному відно­шен­ні закарпатські письменники міжвоєнних років стояли не­зрів­нян­но вище, ніж деякі нинішні місцеві члени спілки письменників України, які ідеал свого художнього слова шукають у безплідному шту­карстві, перебріхуванні неграмотної Гафи Дякунки чи у вуль­гар­них проклинаннях усього українського.

Не менше зробив закарпатський Пласт, власне його провід­ни­ки, у справі практичного впровадження українського право­пи­су. Оскільки Пласт ніколи не був залежним від державних струк­тур Чехословацької республіки, його провідники, у тому числі й ре­дактори пластової періодики, не мусили ретельно проводити в жит­тя національномовну політику, як це мали робити, скажімо, шко­ли. У місцевих пластових виданнях, наприклад, у такому ча­со­­писі, як “Пластун” (1923-1935), досить рано було запроваджено за­гальноукраїнський правопис на фонетичному принципі.

Поки “Пластун” був часописом кількох національностей, що на­селяли Закарпаття, він з інтернаціоналістських мотивів дер­жа­ви мусив виходити трьома мовами. Його редактори (О. Вахнянин, А. Алиськевич, Л. Бачинський), які підпорядковувалися Головній Управі Скаутів Підкарпатської Руси, не сміли відходити від тра­ди­цій­ного етимологічного правопису. З приходом до редакції Ю. Ре­вая та Ю. Білея, активізації братів Шерегіїв у “Пластуні“ поволі по­­чинають з’являтися також статті, писані фонетичним право­пи­сом (1929 рік). Коли чехословацька влада почала явно чинити опір ук­раїнському національному відродженню на Закарпатті, у тому чис­лі і Пласту (вона припинила фінансування часопису “Плас­тун“ і заборонила поширювати його в державних школах, а на­то­мість підтримала заснування москвофільського скауту), часопис “Пластун” повністю переходить (1932) на українську літературну мову з фонетичним її правописом. (10)

Однак мовне виховання пластунів Закарпаття не зводилося до самого тільки запровадження в життя українського правопису. Ча­сопис “Пластун“, наприклад, епізодично друкував короткі за­міт­ки про доречне чи недоречне вживання окремих слів та ви­ра­зів у літературній мові. Насамперед, це стосувалося випадків, у яких уродженці Закарпаття часто допускалися помилкового вжи­ван­ня загальновідомих слів та виразів. Так, приміром, число 8 за тра­вень 1930 року опублікувало статтю під заголовком “Знати і умі­ти”. Непідписаний автор статті починає виклад думок із пря­мо­го питання: “Чи є ріжниця межи словами?”. Далі анонімний ав­тор досить продумано і аргументовано розкриває відмінності у зна­ченнях названих слів.

Він доводить, що знання – це відомості про щось, тобто розумова сфера, тоді як уміння – це відповідні на­вич­ки людини, тобто сфера практична, і сплутувати ці два різні по­няття не слід. На завершення після ряду прикладів автор статті за­значає, що багато пластунів так само знають свої обов’язки, але не завжди вміють виконувати їх.

Отже, закарпатський Пласт міжвоєнних років може служити зраз­ком не тільки активною позицією до природи, до життя свого на­роду, але й розумним ставленням до рідної мови, бажанням ко­ристуватися її літературною формою. Нині можемо відверто ска­за­ти, що мовне виховання закарпатських пластунів справді про­во­ди­лося в тому дусі, який засвідчено професором І. Огієнком 1936 ро­ку в його “Науці про рідномовні обов’язки“. А він у XVI розділі цьо­го “Рідномовного катехизису“ писав про молодь і про її рідну мо­ву серед іншого таке:

1. “Вся молодь мусить добре усвідомити собі, що її най­пер­ший обов’язок перед своїм народом – навчитися соборної літе­ра­тур­ної мови й вимови й тим защепити собі почуття національної єд­ности.
2. Юнак чи юнка, що не знають своєї соборної літературної мо­ви, стають зайві для свого народу, як нації.
3. Кожен юнак чи юнка, що не знають бодай найголовніших рід­номовних обов’язків, не є свідомі члени нації.
4. Кожен юнак і юнка мусять конче працювати в «Гуртку пле­кання рідної мови»“ (11)

У підсумку ставлення закарпатського Пласту міжвоєнних ро­ків до української мови можна звести до таких трьох пунктів:

1. Визнання загальнонаціональної української мови за свою рід­ну мову.
2. Прагнення швидше засвоїти і використовувати соборну ук­раїнську мову з її тогочасними нормами як засіб вираження своєї національної культури.
3. Активна пропаганда української літературної мови сред мо­лоді та впровадження її в повсякденне життя всіх українців.

Примітки:

  1. Грінченко Б. (редактор). Словарь української мови. – Т.З. – Київ, 1909. – С. 192.
  2. Словник української мови. – T. VІ. – Київ, 1975. – С. 564.
  3. Там же . – С. 567.
  4. Українська радянська енциклопедія. – Т. ІІ. – Київ, 1963. – С. 242.
  5. Пап-Пугач С. Пластовий альманах. З нагоди п’ятдесятиріччя україн­сь­кого Пласту на Закарпатті (1921-1971). – Рим, 1976. – С. 124-125.
  6. Там само. – С. 90.
  7. Там само. – С. 83.
  8. Там само. – С. 81.
  9. Там само. – С. 117.
  10. Там само. – С. 127.
  11. Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки. Рідномовний ка­те­хи­зис // Рідна мова. – Ч. 41. – Варшава, 1936. – С. 197-198.
===
N.B.! “О з дашком” потрібно читати як “і”.

1 Коментар

  1. Славко Пігут

    Дуже дякую за доставлене!
    По нашому слово -дайджест – є ОГЛЯД або ПЕРЕГЛЯД!
    Чому ви чванитеся не українськими словами???
    С/\АВКО
    . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
    Crystal Lake, Illinois
    U S of A

    Відповісти

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.

Pin It on Pinterest

Share This