До Міжнародного дня рідної мови “100 кроків” публікує статтю проф. Павла Чучки “Пласт і українська мова на Закарпатті”, що була виголошена на міжнародній пластовій конференції 1996 року в рамках проведення 1-го Українського Джемборі.
Павло Чучка,
доктор філологічних наук,
м. Ужгород
У найновіших енциклопедіях, тлумачних словниках і довідниках, що вийшли друком в Україні протягом нинішнього століття, годі шукати якусь інформацію про українську громадсько-політичну організацію Пласт, про терміни скаут чи бойскаут.
У “Словарі української мови” Б. Грінченка знаходимо лише те, що пласт – це “верства сіна, гілок чи шар якоїсь породи”, а пластун – це “кубанський козак, який несе сторожову службу і одночасно полює та рибалить”. (1)
З 11-томного “Словника української мови“ Ви дізнаєтеся лише те про пласт, що це “суцільний шар якої-небудь однорідної маси”, “скиба ґрунту, піднята за один раз” чи “однорідна за певною ознакою складова частина чогось”. (2) Про пластуна там прочитаєте, який пересувається плазом на животі”, а раніше – це “козак піхотних частин Чорноморського козачого війська, що формувалося з добровольців, які спеціалізувалися на сторожовій службі в очеретах і плавнях”. (3)
Праця акад. Михайла Возняка, Ужгород, 1923
Не збагатить Вашого поняттєвого багажу ані Українська Радянська Енциклопедія. У словниковій статті пластуни Ви прочитаєте, що це “особовий склад спеціальних піхотних команд і частин Чорноморського та Кубанського козачих військ в XIX – на початку XX століття. Комплектувались з добровольців. Уперше пластуни з’явились у складі козачих військ, що брали участь у війнах, які вела Росія в другій половині XVIII століття. Офіційно батальйони пластунів створено 1842 року. Батальйони пластунів відзначились в обороні Севастополя 1854-1855 років, а також у російсько-турецькій 1877-1878 та російсько-японській 1904-1905 війнах. Під час революції 1905-1907 пластуни взяли участь у збройному повстанні, що сталося в Кубанському козачому війську. В роки Великої Вічизняної війни Радянського Союзу 1941-1945 у складі військ 1-го і 4-го Українських фронтів діяла 9-а пластунська Краснодарська стрілкова дивізія, яка вславилась у боях з гітлерівськими загарбниками”. (4)
Що ж до Пласту як української громадської молодіжної організації та про пластунів як про членів цього патріотичного скаутського об’єднання, героїчні сторінки якого в Україні сягають столітньої, а на Закарпатті – 75-літньої давності, то в радянських лексикографічних працях все це вперто замовчувалося. Більшовицька ідеологія в Україні робила все, аби не пропагувати добру славу українського Пласту, щоб українська патріотична організація не кинула часом тінь на хвалений інтернаціоналістський комсомол чи ленінську піонерську організацію. Іншого пояснення такого ігнорування Пласту не знайти. Адже назви типу комсомолець, ленінець, мічурінець, піонер, юннат у Словнику української мови наявні. Рясно представлені в ньому назви навіть таких одіозних організацій, як гітлерівці, есесівці, ку-клус-клан, усташі, чорносорочечники, чорносотенці, тоді як вокабули бандерівці, мельниківці, оунівці, січовики, усуси та пластуни (у значенні сучасному) там і не згадуються.
Аналогічну неприязнь до патріотичної діяльності Пласту виявляли й офіційні кола Польщі та Чехословаччини міжвоєнних років, бо їх уряди, як і будівничий Пласту на Закарпатті проф. Леонід Бачинський, добре знали, що головне завдання Пласту полягає в тому, аби “любити свою батьківщину, свої звичаї й обичаї, мову й указувати дорогу своєму народові, щоби був великим і могучим, твердо й характерно боронити свій нарід від усякої кривди і старатися піднести його культурно”. (5)
Саме тому, гальмуючи українське національне відродження в Карпатах, владні кола Чехословаччини перешкоджали діяльності Пласту, переслідували його провідників та його друковані органи. (6) Чеські власті, як, до речі, і вчорашня комуністична номенклатура в нинішній незалежній Україні, усвідомлювали, що український Пласт узявся “розбуджувати у нашої молоді національну свідомість, ширити українське слово і українську пісню між народами, навчити всіх любити й шанувати своє, рідне”, – як писав про це Юрій Шерегій–Грім. (7) А українофоби, звісно, як і тепер, допустити цього не бажали.
Яку ж, власне, позицію займав Пласт до української мови взагалі і що конкретного зробив він для її утвердження на Закарпатті.
Журнал для молоді "Пчілка" (окремо була в ньому й пластова сторінка)
Завдяки тому, що пластовий провід очолили на Закарпатті такі високоосвічені і самовіддані українські патріоти, як професори Андрій Алиськевич, Леонід Бачинський, Володимир Бирчак, Остап Вахнянин, Андрій Дідик, Іван Панькевич, Юліян Ревай, Анна Устіянович, Юрій Шерегій–Грім, Євген Шерегій–Орішок, українську літературну мову було взято за робочу мову Пласту в усіх його структурах. Саме ці керівники послідовно запроваджували її до різних сфер повсякденного пластового життя. Передусім, це позначилося на швидкому поширенні серед закарпатської молоді кількох десятків пластових термінів на зразок слів вовченя, гурток, дія, кіш, кошовий, курінь, пластун, пластунка, площа, скоб, сходини, таборування, товариство, хустина, шатро, юнак, ява…, які раніше на Закарпатті не вживалися.
Услід за цими словами пішли в ужиток терміни і команди з фізичної культури та спорту, як вправа, грач, екскурсія, перегони, повернись, спочинь, струнко і т. п. Не забарилися своїм входженням до активного лексикону й такі загально побутові лексеми, як капелюх, кшеня, кулак, однострій, оплески, спідниця, фант… Молодь підхоплювала й слова міжгалузевої лексики, свідком чого був і я не один раз.
Я не був пластуном: у рік ліквідації Пласту на Закарпатті мені було лише 10 років, але мушу сказати, що саме від моїх старших друзів по селу, тобто від баранинських пластунів (а не від друзів по школі) я вперше почув такі нетермінологічні слова української мови, як дійсно, серйозно, та деякі інші.
Москвофіли чинили опір таким словам української літературної мови, а їх симпатики глузливо перекручували такі слова, кепкували з них, вигадуючи тут же різні кумедні новотвори на зразок самопер “авто”, мордохват “фотоапарат”, щоб у такий спосіб дискредитувати українську мову в очах пластунів. Висміюванню піддавалися навіть буква ї (чому це вона з двома крапками?!), подвоєння приголосних у іменників середнього роду на -я.
Відчутний вплив на впровадження нової лексики та фразеології української мови серед пластунів та учнівської молоді взагалі мала українська пластова поезія, особливо українська пластова пісня та театральні вистави. Згадуючи про проф. О. Вахнянина, М.Біличенка, С. Черкасенка, Ю. Шерегій-Грім із цього приводу пише: “С. Черкасенко писав свої твори віршем, що дуже допомогло плеканню української мови між молоддю”. (8 )
Еталоном української літературної мови і мовлення, на який рівнялася тодішня пластова молодь Закарпаття, були українські письменники, що писали про Пласт чи для Пласту, а також професійні артисти, сконцентровані в Ужгороді навколо С. Черкасенка, М. Садовського та ін. Окрім Спиридона Черкасенка, якому належить авторство гімну закарпатських пластунів, кількох пластових коломийок та інших творів (9), окрім кількох наддністрянських та наддніпрянських молодших письменників (Р. Кульчицький, В. Мартинович, М. Підгірянка, В. Самчук, П. Стах, М. Устіянович), з середини 20-их років з творами на пластову тематику в місцевій періодиці починають виступати й тутешні хлопці та дівчата, як В. Ґренджа-Донський, Ю. Боршош-Кум’ятський, М. Божук, А. Бойчук-Калина, Соня Бойчук, М. Вурста, В. Рошко-Ірлявський та ін.
Один із куплетів “Пластових коломийок” С. Черкасенка (1923) про пластуна звучить так:
Чиста душа, чиста мова,
Чисте в нього тіло,
Він і доброму й лихому
В очі гляне сміло.
Дуже вагомою була роль україномовних творів місцевих авторів на той час. Ці автори не лише декларували благородні ідеї, але й показували конкретні приклади того, як це треба робити. Так, пластунка Соня Бойчук уже 1928 року у вірші “До пласту”, опублікованому того ж року в журналі “Пласт”, писала:
Гей ви наші руські діти,
До пласту спишіться
І до праці пластової
Скоренько беріться!
Пластун усе є порядний,
Він любить природу
І не стане він зрадником
Свойого народу.
Пластун завжди працьовитий,
Правду все говорить,
Свій Рідний край, рідну мову
Він завзято все боронить.
Інша молода поетеса Миколая Божук у поезії “Не лякайся, сестро, бурі”, що увійшла до першої її поетичної збірки, 1930 року пише:
Стань завзято до роботи,
Смуток в полі розтряси,
Під прапором синьо-жовтим
Славу матері неси!
Варто згадати також куплет із вірша В. Ґренджі-Донського “Закарпатській молоді”, опублікованого 1936 року:
Срібну землю, рідний край
Не забудьте, не продайте,
Не забувайте за народ,
На рідне слово пам’ятайте,
Вперед! Вперед!
Звичайно, з мовою творів місцевих поетів-початківців, передусім із дотриманням її лексичних і граматичних норм, не все складалося ідеально. Поряд із поетичними засобами та загальноукраїнською лексикою і фразеологією, яку вони засвоїли в рідному домі, у кожного з них ще пробиваються де-не-де невмотивовані діалектизми, чехізми ба навіть мадяризми. Так, наприклад, у поезії М. Божук “До пластунок” (1928) думку про те, що “сніг розтанув” передано малозрозумілим виразом сніг спрас, а застереження “бережіться, будьте уважні” вона передає чехізмом позір дайте. В. Ґренджа-Донський 1923 року у вірші “Наші пластуни” називає пластунів не гвардією, а – гардою.
Головною причиною подібних порушень норм було те, що всі вони зросли на місцевій українській говірці, що жоден із них не одержав належної філологічної освіти бодай за середню школу, а про забезпеченість їх потрібними словниками та довідниками в ті часи не могло бути й мови. Але й так у мовному відношенні закарпатські письменники міжвоєнних років стояли незрівнянно вище, ніж деякі нинішні місцеві члени спілки письменників України, які ідеал свого художнього слова шукають у безплідному штукарстві, перебріхуванні неграмотної Гафи Дякунки чи у вульгарних проклинаннях усього українського.
Не менше зробив закарпатський Пласт, власне його провідники, у справі практичного впровадження українського правопису. Оскільки Пласт ніколи не був залежним від державних структур Чехословацької республіки, його провідники, у тому числі й редактори пластової періодики, не мусили ретельно проводити в життя національномовну політику, як це мали робити, скажімо, школи. У місцевих пластових виданнях, наприклад, у такому часописі, як “Пластун” (1923-1935), досить рано було запроваджено загальноукраїнський правопис на фонетичному принципі.
Поки “Пластун” був часописом кількох національностей, що населяли Закарпаття, він з інтернаціоналістських мотивів держави мусив виходити трьома мовами. Його редактори (О. Вахнянин, А. Алиськевич, Л. Бачинський), які підпорядковувалися Головній Управі Скаутів Підкарпатської Руси, не сміли відходити від традиційного етимологічного правопису. З приходом до редакції Ю. Ревая та Ю. Білея, активізації братів Шерегіїв у “Пластуні“ поволі починають з’являтися також статті, писані фонетичним правописом (1929 рік). Коли чехословацька влада почала явно чинити опір українському національному відродженню на Закарпатті, у тому числі і Пласту (вона припинила фінансування часопису “Пластун“ і заборонила поширювати його в державних школах, а натомість підтримала заснування москвофільського скауту), часопис “Пластун” повністю переходить (1932) на українську літературну мову з фонетичним її правописом. (10)
Однак мовне виховання пластунів Закарпаття не зводилося до самого тільки запровадження в життя українського правопису. Часопис “Пластун“, наприклад, епізодично друкував короткі замітки про доречне чи недоречне вживання окремих слів та виразів у літературній мові. Насамперед, це стосувалося випадків, у яких уродженці Закарпаття часто допускалися помилкового вживання загальновідомих слів та виразів. Так, приміром, число 8 за травень 1930 року опублікувало статтю під заголовком “Знати і уміти”. Непідписаний автор статті починає виклад думок із прямого питання: “Чи є ріжниця межи словами?”. Далі анонімний автор досить продумано і аргументовано розкриває відмінності у значеннях названих слів.
Він доводить, що знання – це відомості про щось, тобто розумова сфера, тоді як уміння – це відповідні навички людини, тобто сфера практична, і сплутувати ці два різні поняття не слід. На завершення після ряду прикладів автор статті зазначає, що багато пластунів так само знають свої обов’язки, але не завжди вміють виконувати їх.
Отже, закарпатський Пласт міжвоєнних років може служити зразком не тільки активною позицією до природи, до життя свого народу, але й розумним ставленням до рідної мови, бажанням користуватися її літературною формою. Нині можемо відверто сказати, що мовне виховання закарпатських пластунів справді проводилося в тому дусі, який засвідчено професором І. Огієнком 1936 року в його “Науці про рідномовні обов’язки“. А він у XVI розділі цього “Рідномовного катехизису“ писав про молодь і про її рідну мову серед іншого таке:
1. “Вся молодь мусить добре усвідомити собі, що її найперший обов’язок перед своїм народом – навчитися соборної літературної мови й вимови й тим защепити собі почуття національної єдности.
2. Юнак чи юнка, що не знають своєї соборної літературної мови, стають зайві для свого народу, як нації.
3. Кожен юнак чи юнка, що не знають бодай найголовніших рідномовних обов’язків, не є свідомі члени нації.
4. Кожен юнак і юнка мусять конче працювати в «Гуртку плекання рідної мови»“ (11)
У підсумку ставлення закарпатського Пласту міжвоєнних років до української мови можна звести до таких трьох пунктів:
1. Визнання загальнонаціональної української мови за свою рідну мову.
2. Прагнення швидше засвоїти і використовувати соборну українську мову з її тогочасними нормами як засіб вираження своєї національної культури.
3. Активна пропаганда української літературної мови сред молоді та впровадження її в повсякденне життя всіх українців.
Примітки:
- Грінченко Б. (редактор). Словарь української мови. – Т.З. – Київ, 1909. – С. 192.
- Словник української мови. – T. VІ. – Київ, 1975. – С. 564.
- Там же . – С. 567.
- Українська радянська енциклопедія. – Т. ІІ. – Київ, 1963. – С. 242.
- Пап-Пугач С. Пластовий альманах. З нагоди п’ятдесятиріччя українського Пласту на Закарпатті (1921-1971). – Рим, 1976. – С. 124-125.
- Там само. – С. 90.
- Там само. – С. 83.
- Там само. – С. 81.
- Там само. – С. 117.
- Там само. – С. 127.
- Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки. Рідномовний катехизис // Рідна мова. – Ч. 41. – Варшава, 1936. – С. 197-198.
Дуже дякую за доставлене!
По нашому слово -дайджест – є ОГЛЯД або ПЕРЕГЛЯД!
Чому ви чванитеся не українськими словами???
С/\АВКО
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Crystal Lake, Illinois
U S of A