Позначки:, , , ,

Школа Гребців: зародження. Знаковою подією для розвитку столичного Пласту та й Пласту в центральній частині України став табір Школа гребців.

Цикл таборів Школа гребців (у народі – “ШГ”) був започаткований й створений ст.пл. сеньйором праці Костянтином Тесленком, пластове псевдо “Лелека”.  Особливістю табору було те, що на таборах були яли (дерев’яні човни на яких можна ходити як на веслах, так і під вітрилом). Тому окрім стандартної пластової програми учасники вправлялись у греблі та ходінні під вітрилами.

Першим табором, який став своєрідною підготовкою до таборів циклу “Школа гребців” став похід на Трахтемирів 1999 року, коли команда київських пластунів провела мандрівний табір під час якого спустились до Трахтемирова (колишня козацька столиця) та вернулись назад до Києва.

Наступного року відбувся перший табір “Школа гребців 2000” на р. Десна поблизу села Погреби, комендантом якого був ст.пл. сеньйор праці Костянтин Тесленко.

ШГ-2004. Перехід на ялах

ШГ-2004. Перехід на ялах

У перших таборах брали участь всі юнаки станиці Київ, були численні гості з Чернігова, Полтави, Житомира  та інших навколишніх міст. Власне, цей табір був по своїй суті окружним табором  й став  центром пластування в центральній Україні.  Окрім щоденних занять на ялах та теоретичних занять з “морського пластування” також була  насичена й стандартна пластова програма, інструктажі з боротьби, спортивні ігри тощо.  Родзинкою табору була щоденна гребля до села “Погреби”  за питною водою більш ніж 5 км, тому назва табору повністю відповідала таборовим реаліям й  достатню практику з греблі отримали всі учасники.

Успіх першого табору надихнув його  творців на проведення другого табору “Школа гребців 2001”. Він відбувся напроти Ржищева, стародавнього руського міста. Місце табору  було вибрано неподалік затопленого села,  тому на одному з островів височіла покинута церква, мимоволі зупинявся на думці, що відчуваю себе персонажем  роману “Собор” Олеся Гончара. Комендантом табору був все той же Костянтин Тесленко. До місця табору київські пластуни добирались на ялах з Києва. В триденному переході більшість вперше отримати досвід  ходіння під вітрилами, зрозуміли, що значить зловити фордевінд (попутний вітер)  й  що таке гребля з  кров’яними мозолями на руках. Для мене та мого гуртка це був перший довгий перехід й своєрідне “бойове хрещення”.

На місці табору до нас приєдналась група пластунів з Чернігова, Полтави, Житомира та решти київських пластунів,які добирались суходолом. Табір був сповнений яскравими практичними вправами з морського пластування,  алярмами  та іншими незабутніми миттєвостями таборового життя.

У 2002 році був створений юнацький курінь святого апостола Андрія Первозванного. Ідейним засновником та творцем куреня став пл. сеньйор праці Косятнтин Тесленко, друг Лелека. Тому з 2002 року Школа Гребців стала курінним табором Первозванних, а комендантом табору ставав автоматично зв’язковий куреня.

У серпні 2002 року відбувся черговий табір “Школа гребців”.  Там були присутні вже традиційні гості з інших міст. Особливістю табору було те, що вже сформувалась значна група осіб, які пройшли табори в попередні роки і їм можна було читати інструктажі вищого рівня. Таким чином ШГ виходив на якісно новий рівень.

Було розроблено 3 рівні курінних ступенів – гребець, стерновий та капітан, які стали своєрідними курінними пробами й здобуття наступного рівня дуже цінувалось серед юнаків. Також виникли курінні церемоніали, іменування на воді тощо. Тоді ми прийняли рішення, що стаціонарні табори повинні чергуватись з мандрівними. Отож, після табору “Школа гребців 2002 року” відбувся мандрівний табір 2003 року.

Школа гребців: розквіт

Перехід під вітрилами

Перехід під вітрилами

Клич учасників табору ШГ:

– Боже,помагай!

– Вітру дай!

2003 рік  розпочав  період якісного розквіту табору “Школа гребців” – впродовж 2 тижнів у серпні був здійснений перехід Київ-Канів-Київ, приблизна довжина біля 140 км, вперше  й, як покаже час, востаннє для табору було задіяно три шестивесельні яли.  3 гуртки, які складали курінь, вирушили на 3 ялах в похід.  Цей табір був сповнений багатьма яскравими враженнями та незабутніми пригодами.  Це і відвідини залишків колишньої гетьманської столиці Трахтемирів, де єдиний мешканець дід Іван розповів як руйнували трактором хати односельчан при будівництві водосховища та виселили всіх мешканців, а він зумів напоїти трактористів, тому його хата вціліла.

По дорозі до Канева ми наштовхувались на багато затоплених сіл, покинутих церков, що нагадували про великі трагедії маленьких сіл за часів тоталітарної радянської системи.  Потім були відвідини Канева та могили Тараса Шевченка. Після виходу з Канева на всіх чекало випробовування – шторм на Дніпровському водосховищі. Як пізніше зізнавалась старшина, якби знали, що буде – не виходили б в той день у море взагалі.

Багато з тих, хто читає ці рядки скептично поставиться  до цих слів – мовляв, який же шторм може бути на Дніпрі?  Але на  водосховищі шириною у 8 км є цілком достатньо місця хвилям для розгону.  Вийшовши з затоки біля Канева ми зраділи  попутному вітру. Капітаном нашого ялу був Ярослав Стус, який скомандував  поставити вітрила й ми почали набирати просто казкову швидкість тримаючи курс на село Циблі. Те ж саме зробив капітан іншого ялу Грицько Пронюк.  Костянтин Тесленко, оцінюючи силу вітру й передчуваючи, що під іншим берегом може бути “дуже весело”, вирішив спробувати козацький метод й замість вітрил напнути плащ намет.  Навіть за допомогою плащ намету ял набрав дуже пристойну швидкість, але попередні яли вже встигло розкидати по водосховищу.

Оскільки мобільний зв’язок  тоді  ловив де-не-де, а стіна дощу та сильний вітер унеможливлювали передачу сигналів за допомогою семафору чи свистків.  Кості також довелось піднімати вітрила й наздоганяти попередні гуртки.  Набравши шалену швидкість за допомогою  сильного й попутного вітру одним галсом йшли весь день до затоки біля села Циблі. Весь час ми активно вичерпували воду з ялу, пару разів крен був таким, що здавалось от-от й буде кінець. Під час цього переходу всі відчули особисто Шевченкове “Реве та стогне Дніпр широкий…”, зрозуміли, що таке злагоджена команда, дисциплінованість та чіткість виконання наказів, а також те, що морзетка та семафор – це не лише точки у пробах, а й дуже практично необхідна річ (мобільні телефони не ловили).  З Божою допомогою всі 3 яли добрались успішно до запланованого місця.

Іншою яскравою та символічною  символічною подією на таборі  був нічний перехід до Києва, який вітав нас літньою ілюмінацією, та закриття табору на світанку.

Наступний табір “Школа гребців 2004”  проходив у серпні на озері Великому й  був стаціонарним,  значна кількість юнаків уже здобула ступінь гребця й готувались до здобуття ступеня “стернового”.  Табір містив значну кількість практичних занять на ялах та теоретичних занять з морської справи та сигналізації. На наступний рік було поставлене дуже амбітне завдання  – піднятись річкою Десна до стародавнього міста Остер.

ШГ-2004. Іменування "гребцем ". Іменування проводить пл.сен.праці Костянотин Тесленко

ШГ-2004. Іменування “гребцем “. Іменування проводить пл.сен.праці Костянотин Тесленко

Школа гребців 2005 стала останнім мандрівним табором з циклу ШГ  й якщо табір 2003 року  запам’ятався шаленим переходом під вітрилами, то табір  2005 року запам’ятався шаленою греблею.

Річка Десна є найшвидшою річкою центральної України, швидкість течії якої коливається від 4-6 км/год, враховуючи, що середня швидкість ялу на веслах 5-7 км –  завдання вийти до Остра здавалось нереальним.  Враховуючи те, що Десна є вузькою й має багато поворотів, тому брати з собою вітрила не було ніякого сенсу.

Таким чином табір складався з 2 залог, які вмістились на 2 ялах.  Табір став справжнім випробовуванням для куреня на дружність та єдність. Декому під час греблі ставало погано і його оперативно замінювали товариші,  молодше юнацтво рвалось весь час на загребні (місце, де мають сидіти найсильніші гребці). В деяких місцях ми долали метр за метром, а люди на пляжі здивовано дивились та аплодували, свідченням шаленої та самовідданої греблі  є те, що за табір було зламано 3 дубових весла та 1 стерно.

Старожили здивовано казали, що скільки живуть – вперше бачать, щоб хтось на веслах піднімався проти течії. Незважаючи на все, за 6 днів безперестанної греблі ми таки піднялись до Остра й це було куренем сприйнято як однозначну перемогу. Відстань, яку ми  пройшли за 6 днів проти течії ми з легкістю подалали за 2 дні за  течією, фактично, не прикладаючи зусиль та давши молодшому юнацтву вдосталь насолодитись греблею на загребних.

Заприсяження Дмитренка Петра на ШГ 2005

Заприсяження Дмитренка Петра на ШГ 2005

Наступного року проводився станичний табір, тому програма “Школи гребців” реалізовувалась в рамках курінної програми. А у 2007 році був проведений останній, на цей час, табір  “Школа гребців 2007”.  Цей табір проводився на острові Великий й нараховував рекордну кількість учасників, як на останні роки, – понад 30 осіб. Під час цього табору почалось суттєве зміщення програми у бік загальнопластової, в силу об’єктивних та суб’єктивних причин табір  “Школа гребців” у подальші роки не проводився.

Заняття під вітрилами, команда "Спустити вітрила"

Заняття під вітрилами, команда “Спустити вітрила”

На останок хочу висловити глибоку подяку сеньйору праці Костянтину Тесленку, який був творцем та ідейним натхненником табору, а також усім людям, які до нього долучились.

Автор: ст.пл. Василь Хом’як

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.