Мій гурток. Дикі кішки: через терни до зірок

Історичний пластовийй блог “100 кроків” розпочинає серію публікацій, що надійшли у зв`язку з раніше оголошеним конкурсом – “Мій гурток. Мій курінь”. Сьогодні знайомимо читачів з гуртком “Дикі кішки” куреня УПЮ-ок ч. 38 ім. Миколаї Божук, що в Станиці Ужгород.

Мабуть, що кожен гурток може похвалитися яскравою історією свого створення. Все могло початися так: «Я ще з новацтва пластую». Або – «одного разу в наш клас завітав ВІН… мій майбутній виховник». Дівчата ж з нашого гуртка потрапили до Пласту різними способами: когось привела мама, когось тато, а когось – вчителька.

Як це було…

Пізня осінь…2005 року. Крокую з мамою до одного з ужгородських супермаркетів, біля якого знаходиться пластова домівка, щоб зустрітися зі своєю майбутньою виховницею. У цей же час в пластову домівку потихеньку сходяться дівчата, які вже мали перші сходини, і які вже знають, що таке Пласт… Підійшовши до супермаркету бачу картину, яка трохи мене заспокоїла: до Світлани (дівчини яка на той час набирала гурток), підійшла ще одна мама зі свою донькою. Пізніше її спогади у Віснику Ужгородської Станиці, як члена СПС: “Похмура осінь 2005 року. Листопад. Мамин дзвінок майбутній виховниці. Домівка. Велика кількість людей. Незрозумілість пластової термінології. Якась дивна “боязнь”. Одним словом – СХОДИНИ. Так, саме такими були мої перші сходини…

Гурткова відзнака

Не знаю, що примусило мене прийти на наступні сходини. Можливо величезне мамине бажання мати доньку-пластунку, або ж моя цікавість, що буде далі…”.

Потім, разом згадуючи ці «страшні» перші сходини, ми помітили, як ретельно вибирали собі назву гуртка. Метелики, Лисички, Магнолії, Ромашки, Блискавки… Все це було не те, не для нас. Виховниця запропонувала назватися кішками, і весь гурток одноголосно проголосував за назву: «Дикі кішки». Того ж дня ми вибрали собі колір гуртка. Це був – рожевий!) Цікаво чому? А ми й самі не знаємо 😉

Важкі часи, або . . .

Сходини, як у кожного пристойного гуртка, відбувалися щотижня в один день, в один час. Але так сталося, що за пів року пластування ми не відвідали жодної пластової акції, що на мою думку, сильно повпливало на долю «Диких кішок». А саме, на різке зменшення кількості дівчат у гуртку. Був у нас такий період, що постійно хтось ішов, але їм на зміну приходили нові дівчата, які потім теж ішли, щоб їм на зміну прийшли інші. Як на мене страшно звучить, але цей час добре випробував тих чотирьох, які були незмінним складом кішок до 2007 року.

По деякому часі, у нас змінилася виховниця. Світлана, яка рік з нами займалася, через сімейні обставини, мусила відійти від Пласту. Але щоб не залишати напризволяще свій гурток, вона передала його свойїй подрузі-пластунці Софії, яка швидко з нами знайшла спільну мову.

Пік слави, або часи найбільшого розквіту

Це був грудень 2006 року. Андріївські вечорниці. Мама Оксани Ажнюк (однієї з чотирьох дівчат, які витримали переломний момент гуртка) привела ще одну дівчину: свою ученицю Лесю. У травні 2007 року до нашого гурткайй прийшла й моя однокласниця – Юля. Я тоді лише перейшла вчитися до Ужгородської гімназії. Юля на якійсь перерві підійшла до мене і почала питати про Пласт, адже виявляється тато їй колись розповідав про таку організацію, і обіцяв, що коли вона виросте, то пізнає життя пластунів =)

Перше Сято Весни, на якому побував наш гурток, було того ж місяця – у травні 2007. Поїхали майже всі (єдина Леся залишилася вдома, через неочікувану хворобу). Свято Весни було мандрівним і важким, але ми впоралися, за що на найвищій горі хребта Боржава нас очікував приємний сюрприз – іменування прихильницями!

Ми росли, відвідували станичні акції, почали організовувати свої… 2008 рік для нас виявився дуже насиченим: гурткові мандрівки, організація куренем “піжамної вечірки”, святкування дня народження куренів із запрошенням к. ч. 14 ім. С. Крушельницької (Станиця Львів), перший гуртковий табір «Нехай це зробить хтось інший» та міжстаничний табір, на якому 4 дівчат з гуртка склали Пластову Присягу. Я єдина з гуртка не була заприсяжена в ту ніч. Але через пів року, на моє п’ятнадцятиріччя, я все ж стала учасницею.

Кожній кішці – по гуртку)

Восени 2008 року нам виховниця сказала, що курінь переживає не найкращі свої часи і що в нас нема виховників. Вона запропонувала нам набрати гуртки. Ми зраділи дуже, не розуміючи на яку відповідальність підписуємось. Троє дівчат набрало гуртки: Юля та Оксана гурток «Мавки», а Леся – гурток «Сонячні дівчата» (пізніше «Краплі дощу»). Через рік я теж набрала гурток, який тричі змінював свій склад і назву (остаточно гурток – «Акварельки»). Тоді з гуртка пішла ще одна «кішка» – Віка. Вона напевно була однією з найбільших наших втрат.

Час пливе, юнацтво росте, а члени нашого гуртка «Дикі кішки» поступово брали на свої плечі все більшу і більшу відповідальність у Станиці Ужгород. У 2010 році на Загальному Зборі Станиці Оксана стала Референтом фінансів та господарки, а я – писарем Станиці. А тим часом, поки ми з Оксаною займалися станичними справами, Юля встигла стати на Орликіаді віце-гетьманівною.

На сьогодні члени нашого гуртка є у складі кадри виховників куреня ч. 38 ім. Миколаї Божук, членами СПС Станиці Ужгород, членами Референтури кінного пластування і просто – найкращими подругами.