Частина перша, друга

4. Перші пластові новаки
Чудова літня погода від 28 червня по 1 липня 1912 р. дала змогу репрезентаційній чоті українських соколів насолоджуватись у чеській Празі імпозантним 1 здвигом усіх слов’янських сокільських товариств. Одинокі поляки не брали в ньому участи. Можна було бачити “німецьку” докладність і солідність в організації з’їзду, в розташуванні гостей та слов’янську барвистість у виведенні прегарних збірних вправ чи святочного походу.

Нас, українських руховиків, усе те надзвичайно цікавило, – але перше всього те, через що чеське сокільство тішилось у своєму громадянстві величезною популярністю та прямо спонтанним захопленням. Ми швидко відкрили цю тайну: кожне чеське сокільське гніздо було рівночасно осередком не тільки руханкового, але й культурного життя його членів, поділених на 1. звичайних членів, 2. доріст і 3. т. зв. “жаків” – дітвору, а кожний з цих відділів під окремою місцевою та крайовою командою.

Пластовни Львова з першим пластовим прапором під час привітання през. Гувера, що був гостем Митрополита Андрея Шептицького, 1922 р.

Пластуни Львова з першим пластовим прапором під час привітання през. Гувера, що був гостем Митрополита Андрея Шептицького, 1922 р.

Після повороту до Львова я спробував цього підходу до сокільського руху через основання “Сокола III” в т. зв. городецькій дільниці Львова. Завдяки несподіваному напливові залізничників-українців до цього товариства, спершу як до касиново-просвітнього клюбу, вдалося за кілька місяців потворити вище згадані окремі відділи.

А що в тому самому домі при вул. Городецькій ч. 95 і 97 містилася уже теж 4-клясова українська приватна школа ім. Грінченка, то й набір до хлоп’ячого відділу “Сокола ПІ” був під рукою. Але не було відповідного провідника для цих малят. Зголосився на опікуна жертвенний член старшини цього “Сокола”, залізничний урядовець Омелян Козинський, що як резервовий австрійський офіцер погодився провадити з хлопчиками військовий впоряд. Дітвору така “забава в войсько” надзвичайно захопила, тож вона натискала на своїх батьків, щоб їй справили однострої. По короткій нараді рішено пошити пластові сорочки та купити пластові капелюхи. Вправи стали відбуватись на подвір’ї школи й “Сокола” при вул. Городецькій ч. 95 вже восени 1913 р.

Щоб забава була “повна”, то за моєю порадою залізничі майстри, члени “Сокола III”, В. Харкевич, М. Бачинський і Гуйда, погодились з залізних рурок і твердого дерева зробити “правдиві” військові “крісики” (рушниці) з нерухомими замками і на ременях для малих “пластунчиків”. А коли ще докуплено наплечники, польову кухню, казан та інші причандали на прогулянку, почались веселі, але дуже дисципліновані марші на Богданівну та й під Білогорський Ліс на кількагодинні вправи.

Зближався II Крайовий Здвиг “Соколів” і “Січей”, визначений на 28 червня 1914 р. На ньому мали теж виступити ці маленькі стрільчики, тому вони запопадливо доповнювали свої однострої, їх поспішно “дозброювано” новими крісиками, і так під гучні оплески посторонньої публіки могли ці пластунчики “Сокола III” з гордістю промаршувати в день здвигу через соняшний тоді город кн. Льва. А було їх рівно 60. Всі вони мали ледве по 8 до 10 літ, через що не могли стати справжніми пластунами, тож тільки через дисципліновану забаву в військо і через таборування з варенням на вільному повітрі, в маршах за бадьорою піснею на устах готувались до майбутнього дійсного пластування. Дві фотознимки цих “стрільчиків” поміщено в “Ілюстрованій Україні” за 1914 р.

До мене доходили тоді слухи, що д-р Олександер Тисовський (якого я ще не знав особисто) невдоволений однобічним “мілітаризмом” цих, мовляв, пластунів, а на ділі тільки маленьких вихованків “Сокола III”. Але, з другого боку, мушу справити помилкове твердження бл. п. д-ра Івана Іванця під фотознімкою цих стрільчиків, поміщеною в зладженому ним стрілецькому альбомі, що ці пластуни-стрільці були зав’язком військової заправи молоді. Нічого подібного. Хоч тоді при наших “Соколах” створювано вже стрілецькі частини, – то ці маленькі стрільчики з цим рухом нічого спільного не мали. Це була дійсно тільки дитяча забава в вояків.

5. Перший пластовий прапор
А виступали ці стрільчики в здвиговому поході 1914 р. вже під власним прапором, який опісля став взірцем всіх наступних пластових прапорів і якого розміри заведено як норму в окремому уступі “Життя в Пласті” д-ра Ол. Тисовського. Це знам’я відділу малих пластунчиків не виникло з конечної потреби, бо пластуни в ті часи ще ніде не вживали окремих своїх прапорів, тільки вийшло це знов же з охоти зробити дітворі більшу радість з забави в вояків. Очевидно, прапор придумано відповідно малий: держак із списом 2 м, а плахта 70 цм довга та 50 цм широка.

Я зробив проект у кольорах: на правому синьому боці стилізований в 1911 р. малярем М. Івасюком український національний герб, тоді ще жовтий лев на попелястій скелі, а на двох простокутних бічних синіх полях, відділених українськими вишивками напис товстими жовтими буквами: “Пластовий курінь” – “Сокола III у Львові”. У квадратовому наріжнику, відділеному перехрестями вишивок, приміщено мініятуру давної козацької хоругви з місяцями і хрестом. На лівому кремовому боці, на вовняній матерії, я запроектував на основі вибраної у музеї Наукового Товариства ім. Шевченка чорно-жовто-червоної вишивки довкола вишивану широку обвідку, а по середині в тому самому стилі напис: “Вперед”! Це була перша спроба застосувати до прапора народну вишивку. Цей бік обведено довкола кремовими тороками, а правий жовто-синіми трикутниками.

Мосяжний спис стилізовано на зразок гуцульських ножів, а долину держака обведено мосяжним окуттям, виповненим оливом для зрівноваження з плахтою. Самозрозуміле, що держак, для вигідного переховування, розкручувався по середині.

Цей прапор у цілості виконали члени “Сокола III”; зокрема: Олена Алексевич, Євгенія Харкевич, Ельза Музиківна, Михайло Лукіянович, Володимир Харкевич, Михайло Бачинський, Гуйда і ще дві особи, імена яких я вже забув. Вони гаптували, вишивали, шили, виконали всю столярську і слюсарську працю великою охотою та безкорисно, зате з почуттям насолоди, ще це роблять для “своїх дітей”.

Прапор Сокола ІІІ. Рекнструкція Богуслава Любіва (акварель)

Прапор Сокола ІІІ. Рекнструкція Богуслава Любіва (акварель)

Вручення цього прапору відбулося безпосередньо перед здвиговим походом 28 червня 1914 р. Хорунжим був “найвищий” – Осип Любчак (сьогодні вже “старий” лікар), – провідником відділу, під керуванням вищезгаданого опікуна, старший брат пл. сен. Стефка Щуровського, що теж належав до тих стрільчиків, себто до перших пластових новаків. Згодом цей прапор в 1917 р. разом з “його” пластунами перейшов до академічної гімназії і там став знаменем І. пластового полку.

UA TOP Bloggers