Уривки зі спогадів: Степан Куропась,
Свобода. – 1976. – 6 листопада. – Ч. 214. – С. 4.

Матеріал надіслав: ст.пл. Юрій Юзич,ОЗО

У Вашінґтоні стрінули ми кількох українців, а саме Імре Кардашинця з «Редійо Фрі Юроп». Кардашинець, українець ще з дому. Вчився танків у Авраменка і його виступи в Карпатській Україні збирали масу людей і оплесків, зокрема його танок «Чумак», полонив серця русинів. Танці, Пласт і «Просвіта», це три чинники, що розбудили національну свідомість русинів, і вказали їм «чиї вони діти».

Лікар Юліян Гутник, якого я теж стрінув, студіював медицину в Празі. Живе у будинку філії Українського Університету в Римі. Це величава палата, бувша амбасада, яку купив наш Блаженніший Йосиф. Д-р Ю. Гутник нею завідує.

Село-Пласт у Руських Комарівцях

Село-Пласт у Руських Комарівцях

Там відбуваються Богослуження за Юліянським Календарем. Мій сопутник Юрко Буксар знає обох ще з Карпатської України. Він був першим тоді ще русином, що купив мотоцикль, і разом з д-ром Росохою взивав русинів голосувати за листу о. Волошина, президента держави. Мотоцикль виграв, народ прозрів і русинів на рідних землях не стало. Але в Америці вони ще є. Їх діти питають: де ж та Русь і відповіді не одержують. Крім словаків, русини з Підкарпаття були постійними волоцюгами в добрім значенню цього слова.

Вони перетинали океан, з порожнею кишенею, а верталися з повною, купували землю, будували господарські будинки, а навіть синам мотоцикль, бо батько Юрка бував в Америці, яка допомогла йому бути заможним ґаздою в селі Рускі Комарівці 16 клм від Ужгороду. Русини, що зазнали під мадярською окупацією найгіршого гніту, виробили в собі відпорність на нужду, здобули людську гордість і вмілість жити. Русини це українські жиди, що люблять «бизнес», а в Америці всі мають легкі праці, бизнеси, гроші, але не всі переродились в українців. Їх батьки часто відвідують Ужгород і беруть із собою дітей. Я говорив з одним 16-літнім хлопцем і питав як він почував себе в Карпатській Україні? «Я не любив там, немав «фон», бо між мною, з тими ровесниками, яких я там стрічав, не було розмов. Я не розумів їх» — казав Марко, а вони не розуміли англійської мови.

Це син роджених вже в Америці батьків Василя Вислоцького і його енергійної дружини. Вона веде Подорожне Бюро в Ровей Н. Джерзі, а він в Ню Йорку. Пані Вислоцька виховувалася в Карпатській Україні була активна в Народовецькім Русі і молодою панною виїхала перед війною до ЗСА. На жаль, не бачив я її мужа, який в той час був в Ужгороді, а може Кошицях. Живуть вони в прекрасній віллі в лісистих горах недалеко Бавид-Бруку. Там ми й ночували.

За час нашого перебування у Вашінґтоні ми були одної неділі на пікніку парохії, 50 миль з Вашінґтону на пікніковій площі помершого вже В. Цибулі, теж русина. Там теж ми стрінули керівника «Голосу Америки» п. Терпака і його дружину Любу. Любу, дочку о. Ковальського знаю ще з часів як її батько, доктор був парохом в Чікаґо церкви Пресв. Богородиці на Савт-Сайді. Це був уроженець Полісся з родини тих нечисленних католиків. Згинув трагічно в автомобілевій катастрофі. Отець д-р Ковальський йшов нам на руку, як ми бувші члени УГАрмії організували націоналістів в ряді ОДВУ. Пан Терпак теж був русином кінчив гімназію в Ужгороді і виїхав до Америки перед 2-ою світовою війною. На пікніку в городі-лісі В. Цибулі були теж д-р Гутник і Імре Кардашинець.

Діяльний у «Просвіті» Михайло Гуцул працює у будівельній фірмі і буває в різних містах ЗСА. Сам православного віровизнання, його син студіює теологію у Бавид-Бруку. Одружений з українкою з т. зв. петлюрівської еміґрації, батько якої був високим старшиною армії разом з дочкою ще живе його дружина, біля Бавид-Бруку. В пошукуванню русинів — ми попали на фірму Ю. Безсонів, що ставить гранітні мармурові пам’ятники, мавзолеї, статуї і т.п. Його дружина просила нас зайти до середини, а якщо треба то й заночувати. Фірма виконала гранітні роботи пам’ятника Тарасові Шевченкові у Вашінґтоні. Ю. Безсонів, що живе у Сомерсеті Н Дж. кінчив гімназію у Ржевніцях біля Праги, а студіював будівельну архітектуру в Празі.

Має гарну хату і гражду біля Українського Села. Жив довший час в Карпатській Україні, русини-українці його адаптували. Ми оглянули цвинтар у Бавид-Бруку і написи надгробних каменів. Я все тверджу, ще наша історія є на цвинтарях. Та це інша тема. Я завважив, що у гарному гробівці спочив підполковник Української Армії уроджений 1902 року. Як це можливо добитися такої високої ранги, коли людина мала з проголошенням 4-го універсалу 16 літ.

Цікавим є життя Варвари Колман. Підлітком вона була активна в Пласті і перед війною прибула до ЗСА. Має фото з села Рускі Комарівці, на якому є Гурток Пластунів. Всі вони, разом — 9, є в ЗСА крім Вартоломея Семача, якого розстріляли німці у Києві в часі його там відвідин, бо думали він жид. При тій нагоді мій Юрко Букcap показав їй «Пластовий Альманах» — 196 сторінкова історія Пласту на Закарпатті, який склав Степан Пап-Пугач, і який надруковано у Римі 1976 — свіжий ще з преси. Альманах з приводу 50-ліття Пласту 1921- 1971 на Карпатській Україні багатоілюстрований, можна дістати у д-ра Гутника у Вашінґтоні.

Варвара Колман одружена з німцем. Доробилася майна, бо її чоловік пекар мав бизнес і Ірвінґтоні. Вона спеціялістка у прикрашуванні тортів. Виграла контест у Атлантік-Сіті, діставши трофей і нагороду за її печиво, за артизм, скорість і делікатність та чистоту на конвенції «Стейт Бейкерс» і Борд оф Трейд. За 6 мінут вона удекорувала торт. Вона відвідує Ужгород і дає інтерв’ю репортерам, останньо в газеті «Гантердон Рев’ю». Вона ще русинка, але забезпечила внуків у УНСоюзі, бо прийшла до неї русинка Анна Гарас, головна радна. Хоче післати внуків на курси українознавства у Лігайтоні або на Союзівку.

Ми ще хотіли відвідати учителя Мих. Андрикевича, який був дуже діяльний при виборах до сойму Карпатської України, а який тепер дуже хворіє. Та я мусів виїхати на З’їзд Сеньйорів на Союзівку. А Юрко Буксар вернув до Чікаго, забрав дружину і поїхав на Фльориду. Вже вернувся і мене повідомив, що купив там кондомініюм бо хоче лікувати свій «ісхіяс» взимі, а вліті жити в Чікаго.

Перегянути інші дописи про історію Пласту за тегом спогади

Лого 100-ліття

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.