Спогади: Три дні між русинами

Уривки зі спогадів: Степан Куропась,
Свобода. – 1976. – 6 листопада. – Ч. 214. – С. 4.

Матеріал надіслав: ст.пл. Юрій Юзич,ОЗО

У Вашінґтоні стрінули ми кількох українців, а саме Імре Кардашинця з «Редійо Фрі Юроп». Кардашинець, українець ще з дому. Вчився танків у Авраменка і його виступи в Карпатській Україні збирали масу людей і оплесків, зокрема його танок «Чумак», полонив серця русинів. Танці, Пласт і «Просвіта», це три чинники, що розбудили національну свідомість русинів, і вказали їм «чиї вони діти».

Лікар Юліян Гутник, якого я теж стрінув, студіював медицину в Празі. Живе у будинку філії Українського Університету в Римі. Це величава палата, бувша амбасада, яку купив наш Блаженніший Йосиф. Д-р Ю. Гутник нею завідує.

Село-Пласт у Руських Комарівцях

Село-Пласт у Руських Комарівцях

Там відбуваються Богослуження за Юліянським Календарем. Мій сопутник Юрко Буксар знає обох ще з Карпатської України. Він був першим тоді ще русином, що купив мотоцикль, і разом з д-ром Росохою взивав русинів голосувати за листу о. Волошина, президента держави. Мотоцикль виграв, народ прозрів і русинів на рідних землях не стало. Але в Америці вони ще є. Їх діти питають: де ж та Русь і відповіді не одержують. Крім словаків, русини з Підкарпаття були постійними волоцюгами в добрім значенню цього слова.

Вони перетинали океан, з порожнею кишенею, а верталися з повною, купували землю, будували господарські будинки, а навіть синам мотоцикль, бо батько Юрка бував в Америці, яка допомогла йому бути заможним ґаздою в селі Рускі Комарівці 16 клм від Ужгороду. Русини, що зазнали під мадярською окупацією найгіршого гніту, виробили в собі відпорність на нужду, здобули людську гордість і вмілість жити. Русини це українські жиди, що люблять «бизнес», а в Америці всі мають легкі праці, бизнеси, гроші, але не всі переродились в українців. Їх батьки часто відвідують Ужгород і беруть із собою дітей. Я говорив з одним 16-літнім хлопцем і питав як він почував себе в Карпатській Україні? «Я не любив там, немав «фон», бо між мною, з тими ровесниками, яких я там стрічав, не було розмов. Я не розумів їх» — казав Марко, а вони не розуміли англійської мови.

Це син роджених вже в Америці батьків Василя Вислоцького і його енергійної дружини. Вона веде Подорожне Бюро в Ровей Н. Джерзі, а він в Ню Йорку. Пані Вислоцька виховувалася в Карпатській Україні була активна в Народовецькім Русі і молодою панною виїхала перед війною до ЗСА. На жаль, не бачив я її мужа, який в той час був в Ужгороді, а може Кошицях. Живуть вони в прекрасній віллі в лісистих горах недалеко Бавид-Бруку. Там ми й ночували.

За час нашого перебування у Вашінґтоні ми були одної неділі на пікніку парохії, 50 миль з Вашінґтону на пікніковій площі помершого вже В. Цибулі, теж русина. Там теж ми стрінули керівника «Голосу Америки» п. Терпака і його дружину Любу. Любу, дочку о. Ковальського знаю ще з часів як її батько, доктор був парохом в Чікаґо церкви Пресв. Богородиці на Савт-Сайді. Це був уроженець Полісся з родини тих нечисленних католиків. Згинув трагічно в автомобілевій катастрофі. Отець д-р Ковальський йшов нам на руку, як ми бувші члени УГАрмії організували націоналістів в ряді ОДВУ. Пан Терпак теж був русином кінчив гімназію в Ужгороді і виїхав до Америки перед 2-ою світовою війною. На пікніку в городі-лісі В. Цибулі були теж д-р Гутник і Імре Кардашинець.

Діяльний у «Просвіті» Михайло Гуцул працює у будівельній фірмі і буває в різних містах ЗСА. Сам православного віровизнання, його син студіює теологію у Бавид-Бруку. Одружений з українкою з т. зв. петлюрівської еміґрації, батько якої був високим старшиною армії разом з дочкою ще живе його дружина, біля Бавид-Бруку. В пошукуванню русинів — ми попали на фірму Ю. Безсонів, що ставить гранітні мармурові пам’ятники, мавзолеї, статуї і т.п. Його дружина просила нас зайти до середини, а якщо треба то й заночувати. Фірма виконала гранітні роботи пам’ятника Тарасові Шевченкові у Вашінґтоні. Ю. Безсонів, що живе у Сомерсеті Н Дж. кінчив гімназію у Ржевніцях біля Праги, а студіював будівельну архітектуру в Празі.

Має гарну хату і гражду біля Українського Села. Жив довший час в Карпатській Україні, русини-українці його адаптували. Ми оглянули цвинтар у Бавид-Бруку і написи надгробних каменів. Я все тверджу, ще наша історія є на цвинтарях. Та це інша тема. Я завважив, що у гарному гробівці спочив підполковник Української Армії уроджений 1902 року. Як це можливо добитися такої високої ранги, коли людина мала з проголошенням 4-го універсалу 16 літ.

Цікавим є життя Варвари Колман. Підлітком вона була активна в Пласті і перед війною прибула до ЗСА. Має фото з села Рускі Комарівці, на якому є Гурток Пластунів. Всі вони, разом — 9, є в ЗСА крім Вартоломея Семача, якого розстріляли німці у Києві в часі його там відвідин, бо думали він жид. При тій нагоді мій Юрко Букcap показав їй «Пластовий Альманах» — 196 сторінкова історія Пласту на Закарпатті, який склав Степан Пап-Пугач, і який надруковано у Римі 1976 — свіжий ще з преси. Альманах з приводу 50-ліття Пласту 1921- 1971 на Карпатській Україні багатоілюстрований, можна дістати у д-ра Гутника у Вашінґтоні.

Варвара Колман одружена з німцем. Доробилася майна, бо її чоловік пекар мав бизнес і Ірвінґтоні. Вона спеціялістка у прикрашуванні тортів. Виграла контест у Атлантік-Сіті, діставши трофей і нагороду за її печиво, за артизм, скорість і делікатність та чистоту на конвенції «Стейт Бейкерс» і Борд оф Трейд. За 6 мінут вона удекорувала торт. Вона відвідує Ужгород і дає інтерв’ю репортерам, останньо в газеті «Гантердон Рев’ю». Вона ще русинка, але забезпечила внуків у УНСоюзі, бо прийшла до неї русинка Анна Гарас, головна радна. Хоче післати внуків на курси українознавства у Лігайтоні або на Союзівку.

Ми ще хотіли відвідати учителя Мих. Андрикевича, який був дуже діяльний при виборах до сойму Карпатської України, а який тепер дуже хворіє. Та я мусів виїхати на З’їзд Сеньйорів на Союзівку. А Юрко Буксар вернув до Чікаго, забрав дружину і поїхав на Фльориду. Вже вернувся і мене повідомив, що купив там кондомініюм бо хоче лікувати свій «ісхіяс» взимі, а вліті жити в Чікаго.

Перегянути інші дописи про історію Пласту за тегом спогади

0 коментарів

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
30Польща
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Pin It on Pinterest

Share This