ПЛАСТОВИЙ ШЛЯХ ВІД УЖГОРОДА ДО МЮНХЕНА

Пластовий шлях від рідного Закарпаття до наших скаутських таборів у Німеччині – це довгий шлях: йому вже 60 літ. Я родом із села Зягаття Іршавський район). Народився 31 березня 1919 р. У рідному селі я закінчив чотири класи початкової школи. Коли батька, що був лісничим, перевели до Ужгорода, я опинився у Вишнім Німецькім, яке й тепер із особливим почуттям згадую, вистоюючи перед митною службою.

Вступив до Ужгородської гімназії. Від самого початку я став пластуном, належним до гуртка “Леви”. До цього гуртка належали наші краяни Імре Кардашинець (І. Кардашинець був учасником Джемборі в Геделе (Угорщина) 1933 р.) і Тарас Лукач, тепер вони обидва в США. 1937 року під час Зелених свят ми брали участь у пластовому таборі в Середньому. У ньому зустрілись пластуни Ужгорода й Мукачева. Комендантом табору був сотник Клименко, який учителював у селі Негрові, а впорядником – восьмикласник Юрій Мешко з Ужанщини. Його я стрінув після окупації Карпатської України в таборі втікачів у Братиславі.

Фото з ЮМПЗ 2007, Канада

Фото з ЮМПЗ 2007, Канада. Відзнака куреня “Закарпатці” третя з права, після “Степових відьом” та “Чоти крилатих”

…Команда Уладу пластунів-сеньйорів вирішила організувати т.зв. Матірні курені, що дало поштовх до організації Куреня Сеньйорату ім. О. Ольжича “Закарпатці”. 19 жовтня 1946 p., відбулись у Байройті – в українському таборі біженців – перші Загальні сходини колишніх закарпатських пластунів та членів СУПЕ з осідком у Празі. Зібралося 14 активних пластунів, вони обрали курінним Михайла Бажанського-Кудеяра. У березні 1947 р. відбулися ширші сходини “Закарпатців“ у Реґенсбурзі, а в липні 1947 року – у Міттенвальді.

Хвилиною мовчання було вшановано полеглих за Карпатську Україну пластунів-січовиків, а рівно ж покійних членів СУПЕ, Олександра Блестіва, Федора Тачинця, патрона куреня Олега Ольжича та інших. Леонід Бачинський поділився своїми спогадами про пластовий рух у Карпатській Україні, його було обрано почесним членом куреня. Останні сходини куреня відбулися в Європі 28 березня 1948 року в Ашаффенбурзі.

Тут було вибрано Курінну команду в складі: Михайло Бажанський, Наталія Балицька, Всеволод Левицький. А загалом у склад куреня входили: Наталія Балицька, Леонід Бачинський, Михайло Бажанський, Леся Бризгун (Соколик), Оксана Генгало, Іван Керестіль, Володимир Комаринський, Василь Кунда, Євген Кульчицький-Гут, Всеволод Левицький, Степан Миколин, Михайло Нич, Юліян Ревай, Орест Семчишин, Петро Стерчо, Юрій Федорів, Богдан Рубинович, Ярослава Ціханська, Іванна Шпилька, Олександр Якубовський та Михайло Пап.

Залишившись 1965 р. останнім членом Куреня “Закарпатці“ в Європі, я перейшов до Кодла “Лісових Чортів – Бубнище“, до нього тоді належали всі мої друзі по праці в пластовому видавництві “Молоде Життя“ в Мюнхені. У цьому видавництві упродовж десятиліть було видано “Енциклопедію українознавства“ (11 томів), в адміністрації якої я працюю до сьогоднішнього дня, з-поміж закарпатців Василь Маркусь є автором широко охопленої Карпатики.

Згаданий курінь взяв участь у святкуванні 35-ліття від заснування Пласту, яке відбулось в Міттенвальді (Альпи) 1947 р. Це була величава демонстрація пластових досягнень на еміграції, зібралось тоді, неначе на прощання перед виїздом за океан, понад тисяча активних пластунів. Бо вже з 1948 р. почалася масова еміграція біженців у Америку, Канаду, Австралію, Південну Америку. У Західній Європі залишилася невелика горстка закарпатців, серед них і я та декілька наших краян у Мюнхені. 23 березня 1952 року тут відбулися перші загальні збори Пластового Проводу в Німеччині. На них обрано пластуна-сеньйора Дем’яна Пеленського головою Крайового Проводу, Андрія Гарасовського – комендантом пластунів, а Олену Деркач – коменданткою пластунок.

Цього ж року відбувся пластовий табір над Штарнберзьким озером із 56 учасниками, а 1953 р. – там же із 139 учасниками. Третій за чергою табір після масової еміграції відбувся вже в Кеніґсдорфі над Ізарою під назвою “Дніпрові Пороги“. Він нараховував 122 учасників, переважно з Баварії та 7 учасників із Австрії. Тут влаштовано курс новацьких виховників під проводом головного референта новацтва при Головній Пластовій Булаві Теодосія Самотулки (“Сірого Орла“).

Треба сказати, що всі наступні пластові табори в Німеччині від 1954 р. аж по нинішній день відбувались на цьому самому місці, тобто в Кеніґсдорфі, по сусідству з недалеким німецьким табором, що називається “Гохланд” (“Верховина”). Програма таборів проходила в дусі практичного пластування: мандрівництво, таборування, сигналізування, підготовка дітей з українознавства. Щонеділі в таборі правиться богослужіння для всіх учасників табору, чергуються священики греко-католики із православними, немає ні серед старших, ні серед молоді з цього приводу ніяких розходжень.

Дізнатися більше про історію пластових куренів

Джерело: Іван КЕРЕСТІЛЬ,пластун-сеньйор, м. Мюнхен (Німеччина). Уривок зі спогадів

Лого 100-ліття

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.