Позначки:, ,

28 червня 2010 року виповнилося 120 років від дня народження співзасновника Пласту Петра Франка. Дата поважна, хоча в пластовому середовищі її мало не проґавили. І проґавили б, якби не пл. сен. Петро Франко, голова Товариства політичних в’язнів і репресованих. З рамени Товариства він організував урочисту академію, що відбулася 25 вересня в Палаці мистецтв у Львові.

Про те, що така акція готується, довідалася від пл. сен. Богуслави Гринів, яка мала під час академії виголосити доповідь про пластову діяльність нашого співзасновника. Доповіді про його громадську, професійну, військову, літературну діяльність готували інші поважні панове. Принаймні, так повідомляли організатори.

Однак центральною подією на урочистості стала презентація книги вельми імпозантного розміру — «Петро Іванович Франко. Доробок. Том 1» . До цього тому увійшли літературні твори Петра Франка, з яких значна частина написана з виховною метою — для вжитку пластунів. Деякі з них вже були у нашій бібліотечці, деякі були недоступні, отже поява цього тому є для пластунів неабиякою подією. Як ми довідалися з виступу головного редактора видавництва «Ліга-Прес» Станіслава Дикого, другий том, над яким колектив саме працює, міститиме наукові праці, зокрема з хімії. Пан Станіслав заінтригував жіночу частину публіки повідомленням, що його співробітники вже готують закрутки за унікальною рецептурою Петра Франка…

Пластунів на академії було мало. Серед присутніх — сеньйори старшого віку, друг Олесь Криськів і двоє представників Музею-архіву Пластового руху. За декілька днів до урочистости провід станиці Львів повідомлено, що потрібно зголосити людей, які мають намір прийти на захід, — на них випишуть запрошення і внесуть їх до списків. Анонс події у львівській пресі з’явився за 5 днів до неї, а Пластовий Портал опублікував згадки про те, що така подія відбулася. Шкода, що широка громадськість була практично непоінформована, і академія пройшла за участи в основному самих політв’язнів.

Великою мірою публіка визначала характер заходу. Одразу склалося враження, ніби потрапила на мітинг початку 90-х: знайомі обличчя, запальні промови з трибуни, патріотичні гасла… Свою прихильність Петрові Франку прийшли висловити і представники львівської влади: міська рада була представлена її головою, обласна рада та державна адміністрація — заступниками. Присутні аплодували всім: і мерові Андрію Садовому, який оголосив, що міська влада доклалася до видання «Доробку», і голові обласної «Просвіти» Ярославу Піткові, який заявив, що міська влада не доклалася до цього жодним чином; на згадку про те, що перенесена зі Львова до Одеси Академія сухопутних військ виховуватиме яничарів, і на обіцянку Олеся Криськова, що Головна Пластова Булава найближчим часом нагородить Петра Франка «Залізним пластовим хрестом».

Четар УСС Петро Франко, 1916

Четар УСС Петро Франко, 1916

Дехто з доповідачів, очевидно, відчувши настрої залу, оголошені програмою теми замінили політичними. Наприклад, директор ліцею імені Героїв Крут Роман Саляк, жодним словом не згадавши про військову діяльність Петра Франка, розповідав про патріотичне виховання курсантів у сучасному Львові. А професор Степан Гелей, окресливши діяльність Франка як хіміка та економіста, несподівано перейшов на часи «перших совєтів» і почав довго і докладно цитувати вірнопідданські статті, які Петро змушений був писати (чи підписувати?) на славу новій владі. Слухала ці тексти — й намагалася уявити, наскільки боляче було їхньому авторові: з його батька зробили місцевого ідола соціялізму, а з нього самого — речника системи. Так розлого доповідач мав би розповісти, як відчайдушно намагався Петро Франко рятувати земляків від вивезень, арештів, страт, чудово усвідомлюючи, чого варті ті його зусилля в океані совєтських репресій… Ми ж, сучасники, так досі й не домоглися від спадкоємців цієї системи принаймні вказівки на місце чи дату його знищення. Адже і на цій академії довелося почути, що Служба Безпеки України «не має інформації про загибель Петра Франка».

У Львові ще довго жила наївна віра, що Петро Франко живий. 1944 року його очікували з евакуації, у Львівському інституті радянської торгівлі приготували до його приїзду робочий кабінет. Дружина Петра Ольга, з дому Білевич, до останніх днів життя готувала вишукані страви для свого чоловіка, який у день свого народження в товаристві двох енкаведистів надовго пішов і от-от повернеться…

Він не повернувся. Як не повернулося й багато інших його земляків. З того часу минає ось вже 70 років. І нашим пластовим обов’язком є віддати шану Петрові Франкові, Іванові Чмолі та всім тим, кого комуністичні бандити знищили у червні 1941-го.

Джерело: Пластовий Шлях, ч. 1 (165), 2011
Автор: ст. пл. Ольга Свідзинська

Підтримати проект

*

Марковий блок "Підпільної пошти України" зі спецгашенням, присвячений джемборі в Муасон, 1947

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.