Спогади про 18-те скаутське джемборі в Нідерландах, 1995 (третє продовження)

Автор та коментарі до фото: ст.пл.скоб Тарас Полихата, ЦМ
Фото: пл.сен. Богдан Олексій, ЦМ

Отож, “100 кроків” продовжує публікувати спогади про участь пластунів у міжнародних джемборі. Пропонуємо до уваги загалу третю частину про нідерландське джемборі 1995 року.

Публікації про джемборі в Нідерландах:

частина перша,

частина друга

Українська делегація на підготовчому таборі в Брюховичах під Львовом

Отож, про активітети (нагадаю: це ділянки програми, покликані зайняти чимось учасників, щоб їм дурне в голову не лізло та навчити певних вмілостей або бодай надати можливість спробувати себе в якомусь ділі).

Щоб було зрозуміліше, перерахую ті, що бачив, бо не на всі мені й пощастило потрапити:

смуга перешкод,
похід на яхті по каналу,
дайвінг (тобто підводне плавання),
байдарки,
ролеконькова траса,
стрільба з лука,
екскурсія до середньовічного замку,
тощо ( про то тоще знають інші учасники, а я там не був).

Отож, про все по черзі. Було нас на таборі 40 учасників, а квиточків видавали на щодень менше 20 – тож тра було тягнути льоси, хто куди піде. Той щасливий власник квитка, пакував собі зранку канапку (бо деякі ділянки тривали до пів дня), вдягав спорядження перераховане на квитку (якщо звісно міг прочитати, що ж там писало) і йшов по вказівниках на точку.

Для прикладу на смугу перешкод – йти тра було на околицю лісу, там канатами було відгороджено три коридори (англійськомовний, німецькомовний та французькомовний – нам, поліглотам, було байдуже, тож ставали туди, де менша черга) по котрому підходили до великих шатрів, запускали приблизно по 20 людей , “ретельно” перевіряли виряд (як виявилось тра було бути взутим у кеди, але ніяк не в шльопанці 😉 та розсадивши всіх у кріслах показували кіно де ретельно повідалось як слід проходити всі частини траси, потім почергово відпускали в дальню путь.

Спершу була величезна копія фрегата, над яким натянуті такелажні сітки, по яких треба було видертись на верх (ха-ха, то в кіні все здається так легко, а в життю ноги постійно провалювались в ті дзюри) та що гірше, спуститись донизу з другого боку, далі був місток над болотцем, зроблений з автопокришок підвязаних на шнурах до бельки, а далі знову зигзаг по болоті з сітки. Потім ще була гладенька белька та ще купа всяких несподзянок, але шедевр братерськості був у самому кінці – якщо, не дай Боже, прийшов до фінішу чистим, то останньою точкою був двадцятиметровий шлюз заповнений жижею і натягнута над ним на відстані 10 см сітка. Слід було лягти на спину і головою вперед плисти по шлюзі перебираючи руками по сітці – всі виходили з активітету перемащені як чортяки. Потім звісно був теплий душ з милом та шампунем, але в табір слід було йти мокрим, щоб всі виділи звідки тебе принесло.

Друзі, якщо вам подобається ідея блогу та його контент, то побажати йому (блогові) успіхів і процвітання ви може на сторінці благодійності 😉

Байдарки пливали по штучному озері з островом посередині (я про нього вже згадував). Підготовка відбувалась як описано вище, а далі – вихід у вільне плавання. Звісно видавали спасжилети, що мені особисто ох як і помогло, і от чому.

Траса пролягала від берега до острова. Підпливши до пірсу, вилазив на берег, брав байдарку на карк та ліз, як Сізіф до гори, а там стояв жолоб (закінчувався невеличким трампліном) по якому текла вода, клав байдарку в той жолоб, залазив в неї, відштовхувався і летів, як з мериканської гірки просто в озеро. Тут важливо було не кільнутись, а я таки набрав повен човен води посеред озера, та й гріб до берега на спині, тримаючи в одній руці весло, а іншою тягнучи затоплену посудину.

Навколо озера була роликобіжна траса, для тих хто рожден ползать (бо їздить не у всіх получалось), а не плавать.

Дайвінг проходив у большущім глибочущім басейні. Процедура до входу таж сама, але тут були нюанси – кіно тра було дивитись уважно і ще й розуміти про що балакають, і от для чого: після кіна йшли в роздягальню, а з неї, в одненьких плавочках виходив в коридор з даху якого лилась крижана (так принаймі здавалось) водиця. Акліматизувавшись таким чином, підходив до стелажу де видавали ласти по розміру (на мій замовлений фіфтісикс мусіли перегнутись через прилавок, щоб увидіти те чудо), маски, жилети з балонами. Потім йшли до води, де на пару морських котиків (тобто двох учасників) накидався інструктор, та й давай вчити їх дихати писком в воду.

Далі буде 😉

Українська делегація на підготовчому таборі в Брюховичах під Львовом
Перша фотка (з сивим дядьком з ланцом) - то мер одного з голандських містечок, куди ми їздили на екскурсію (сковт з Цюрюпинська, скіфка з Дніпропетровська, далі пластуни Святослав з Тернополя, Мер з Голандії, внизу Сашко з Донецька, щенелисий Тарас зі Львова (черлені шаровари), Наталя з Києва, Тарасів кум Іван Смик тож зі Львова (сині шаровари).
Тернопільські пластуни в соборі: Балабеник, Заєць, Зайцева сестра Наталка, Святик (Татів син)
Третя - опять тернополяни (бож фотки з їхнього фотіка) та ще Василь Карабин Ужгородський з кримським скавтом примазався
Четверта - ходьба на яхті по каналу
П`ята - Татів Святик на одному з активітетів - ходьба на яхті по каналу.
Шоста - дикі тернопільльці залізли на пам`ятник Джемборі (певно стоїть по сей день, як ще хтось не поліз), що стояв посередині табору на високому кургані та символізував одність скавтінгу
Сьома - ото власне вид на один з підтаборів, а розмальвують разом з Фінами якусь шмату
Восьма - хфранцузи прийшли до нас на ватру, а актівіст,спортсмен,іпростоумніца др. Лис (він же Татів син) вирішив їх порозважать