Автор: ст.пл. Андрій Ребрик, ЦМ

Вже не пригадую, звідки взялася оця назва – “Шо-Шо” (2006 р.), але точно знаю одне – це один з кращих моїх станичних таборів для юнацтва (був ще звісно перший мій табір, де я був учасником – “Сполох” 1999-го, але про нього мабуть іншим разом).

Таборували ми під горою Гостра (в р-ні Полонини Руни, недалеко від відомого закарпатського села Люта). Комендантом був ст.пл. Роман Білик, ЦМ, бунчужним – ст.пл. Володимир Токач, ЦМ, а писарем – ст.пл.прих. Олеся Ребрик. Був, звісно ще і я;) Всього нас – четверо.

Брама табору

Оце так ми будували браму

Багато чого пригадується з того табору…

Особливо запам`яталися вечірні краєвиди. І трактор. Старий такий, гусеничний трактор. Незнаю, хто його там поклав, але він там був. І відігравав завжди важливу роль у наших таборових гутірках, змагах і теренівках.

До речі, про теренівки. Тоді задумали ми нічну теренівку з інапланітянами) Ага. Все отак розписали, хто куди біжить, кого шукає, ліхтарики, завдання. Сталось так, що я був тим самим інопланітяніном з ліхтарем на чолі. Приляг я значиться неподалік табору, на схилі. Бунчужний свистить алярм, всі бігають, шурхотять. Раз починають мене шукать. І що ви подумаєте – двоє учасників примудрилися шукаючи мене – наступили своїми обидвома ногами на мене (я ж приляг;) – і це при тому, що нагадаю – ліхтарик і мене був на лобі)

А ще в нас тоді була мега крута смуга перешкод. І переправа.

Мандрували ми тоді на Полонину Руну. Мандрівка була дводенна. Було багацьо малих (ага, згадав – у таборі було кілька пластунів-юнаків зі Станиці Стрий). Вперше тоді ми експериментували з консервованим рисом та гречкою (залишилися зі стратегічних запасів від однієї акції, фінансованої Управлінням молоді ЗОДА;) А ще, здається, були з харчів в наявності у нас сполученоштатська гуманітарка (після повеней на Закарпатті перепала нам) – такі одноразові пакети з їжею, жовтого кольору. Чого там тільки не було – і стробері джем, і хліб, і піченька, і арахісове солене масло, і борщ, і браун рис, і ще, і ще… Словом, все, чого бажає душа гамериканського військового, а відтак – забажала і наша)

Більше про історію пластових таборів – за тегом табори

Ще однією родзинкою табору були гутірки з “кінного менеджменту”. Позаяк (не той, котрий Юрко;) табір стояв на умовній території кінного господарства, то місцевий сторож (до слова – велика йому подяка! доброї душі чоловік!!) зробив для нас майстіркляси.

О, ще тут згадав. На місце табору і назад ми доїжжєли на трахторі, такому – “Білорусь”, здається називається. То нам помагав однокурсник нашого Миколи Міщенка, Толіком звали (він там вовків ловив місцевих%) Ох і проїздочка під 15 км була!

А ще ми тоді пробували започатковувать пообідню сієсту. Для душі і тіла у спекотний пообід це було найнеобхіднішіше!

До речі, про назвиська-псевда. У той час на таборі з`явилися такі пластові герої Станиці Ужгород як Бомбус та Шматко (Навіщо). От подумав, може то про всіх таких героїв пригадать? У кожного з них тоді була своя “харизма”, свій “звйозний час” і “яркій польот” в історії Станиці Ужгород. Думаю, у кожній пластовій Станиці за історію віднови назбираються такі, сказать – люди-лєгєнди з іменами яких пов`язані містичні, іронічні, кумедні історії та історійки, трафунки й випадки, вислови й цілі майбутні фразеологізми 😉 Але це тема вже зовсім іншої публікації.

Ну і на останок – приємного перегляду! Фотки робив Володя на свій телефон мобільний, так що які є – такі і глядіть. Інших – немає:)

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.