Позначки:, , ,

Прийшов час продовжити першу частину спогадів Тараса Полихати про початки віднови пластування уві Львові. Спогади написані з гарним почуттям гумору та справедливости 😉

ст.пл.скоб Тарас Полихата, ЦМ

Табір. Маючи певний досвід (як більшість міських дітей того часу) піонерських таборів, чи спортивних зборів, ми й уявити собі не могли, що зовсім скоро у тих, хто його не перейшов (не зміг добути до кінця) він стійко асоціюватиметься зі словом ЛАГЕРЬ, а у мужніх абсольвентів витворить розуміння Чару Пластування. Наші виховники самі не знали, що то таке, тому ми (в розумінні нас) і долучились до табору 1-го ку-реня ім. Данила Галицького, де зв’язковим (а відповідно і комендантом табору) був Орест Шот (один з тих, хто «привіз» Пласт з діаспори), а бунчужним – Левко Захарчишин.

Фото з ж-лу "Пластовий Шлях", № 4 (100), 1993

Перед початком табору нам роздали список з необхідними речами і … всьо. Поприходили ми з тим списком додому, здали його чемно мамам, і спати (це вже пізніше, з набуттям досвіду, речей на табір ставало у наплечнику все менше і менше), а мами давай той наплечник талувати (благо, шо то були величезні совєтські колобки, літрів на сто, а то і більше) – кальсонів дві пари положити, шоб дитина в лісі не змерзла, шкарпеток та білизни на щодень по парі – бо де ж там в лісі попрати, светри, штани, закрутки, тушівки – йой людоньки тож голод в лісі.

Картина маслом:

ранок, біля пластової домівки збирається натовп (дорослі, діти), на фоні червоного сходу сонця з-поза горизонту з`являється величезна куля (на тоненьких ніжках), котру тягне на собі наш друг (а його батько, обливаючись сьомим потом, підпихає ту кулю, допомагаючи сину пластунові дотянути наплечник). З великими зусиллями виховникам вдалось вмовити батьків забрати бодай половину речей додому, і перегружений автобус рушив у далеку путь. Весело та радісно було їхати в автобусі у гори, та вже не так весело було у них йти – бо скинули нас на трасі в Корчині, біля мосту, а йти тра було в напрямку Парашки, до водоспаду Гуркало (це близько кілометра-півтора).

Табір "Лісова Школа", фото з ж-лу "Пластовий Шлях", № 2 (98), 1993

Спочатку колона йшла бадьоро та кучно, на плечах – наплечники, в руках намети та баняки, метрів за сто почалось розтягування шлангу, а за 500-600 метрів то вже був відступ французів до річки Березіни – зморені, байдужі обличчя, залиті слізьми та потом, ніжки трусяться, ручки волочать по землі за собою ті ж намети та баняки, по дорозі котяться бляшанки з роздертого ящика тушівки. Йдемо як в страшному сні, оглядаємось – аж лежить посеред дороги наплечник, що в багряних променях сонця батько притягнув, а з-під нього тоненькі ручки-ніжки торчать, та цівочка крові з носа пилюку замішує.

Дотягли ми гамузом всьо то наше шмаття до місця табору, поскидали все на купу та віддихуємось, вже й пташки почали співати, сонце веселіше світить – повитягували бадмінгтон (ну й слівце) та й давай воланчик гонять. Аж тут підходить до нас комендант табору, та так лагідно, ніжно (як добрий батько до малих дітей) каже:

– Бачу, друзі, багато у вас завзяття та запалу молодецького. Чи ж не час вам до діла братися – намети розставляти, табір облаштовувати, а щоб виробити у вас гарну пластову поставу постійте годинку під щоглою на струнко, та побудьте своїм друзям за часовказ (так звана “кукушка”). Гарна була забава, помогла виробити пріоритети у розподілі часу (спочатку діло – потім забава, якщо неможна поєднати одно з другим). Намети розставили вже у сутінках та й зразу ж в них поснули.

Чого і вам бажаю, а далі мож буде 😉

*

Рекомендуємо також переглянути інші дописи з тегом “Целібат Мурлики

Друзі, якщо вам подобається ідея блогу та його контент, то побажати йому (блогові) успіхів і процвітання ви може на сторінці благодійності 😉

Марковий блок "Підпільної пошти України" зі спецгашенням, присвячений джемборі в Муасон, 1947

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.