Ми з другом Кульбасом (пл.сен. Богдан Олексій, ЦМ, та пл.сен. Віталій Окуневський, ЦМ) часто бували в др. Дзіргача в гостях та вели розмови про відновлювальні роботи на Соколі.
Саме в ті часи ми почали створювати наш курінь «Целібат Мурлики». А одним із перших, хто виношував ідею відбудови Сокола це був Юліан Воробкевич-“Дзіргач”.
ПЛАСТОВА ДІЯЛЬНІСТЬ. Вступаючи екстерном до української гімназії в Станіславові, тут же зразу стає пластуном 11-го Юнацького Куреня ім. гетьмана Івана Мазепи. У старшому віці у Львові стає членом 3-го Куреня старших пластунів «Лісові Чорти». Ідеї, закладені в Українському Пластовому Уладі – бути вірним Богу і Україні, були дороговказом протягом всього життя. За ці переконання в нагороду відвідав тюремні камери львівських «Бригідок». Згодом після «визволення» йому прийшлося побувати у таборах Находки, Магадану…
Юліан Воробкевич
БУДІВНИЧИЙ. В минулому навчався на будівельному факультеті Данцигської Політехніки і по закінченні студій з дипломом інженера-будівельника повернувся до Львова. Розповів нам про один із цікавих проектів, який йому вдалося зреалізувати в Моршині. Дзіргач був будівельником і намагався розробити деяку документацію та давав багато цінних порад. Саме тоді він заклав нам в душу велич Пластового Єрусалиму – Соколу.
Усвідомлюючи те, що в минулому на знаменитій Сокольській світлині, Дзіргач знаходився поруч із Романом Шухевичем, – це зобов?язувало нас із Кульбасом відноситись із трепетом до усіх пропозицій Дзіргача, після спілкування ми не спішили додому, а багато говорили про цю велику людину і Кульбас сказав мені: «Богдане, він так проникливо подивився мені в очі, коли ішла мова про «Сокіл», я ніколи собі того не прощу, якщо ми не доведемо цю справу до кінця!». В архіві Кульбаса мабуть збереглись нотатки та креслення виконані Дзіргачем.
Дзіргач на Соколі
ПРОФЕСУРА. Мою увагу привабила світлина 1934 року. На цій світлині молоді Пластуни Кооперативи Інженерських Робіт. Крім Дзіргача, я побачив ще одну знайому особу – професора Юрія Величка, який в кінці 60-тих років викладав мені в Львівській Політехніці теорію матричних числень. На той час це була досить новітня проблематика. На жаль, теперішня молодь дуже багато втрачає не маючи спілкування із видатними професорами-пластунами такими як: Юрій Величко, Юрій Сітницький, Богдан Гаврилишин, Теодосій Самотулка. Я чимось ототожнював Дзіргача саме із цими професорами.
УСО ПЛАСТ, УНПО “ПЛАСТУН”. Не лише політичні партії, але і Пласт «пережив» процеси розколу на УСО та УНПО “Пластун”. Др. Юліан дуже переживав ці нездорові процеси. Ми багатократно обговорювали цю проблему. Він вмів зберігати тактовність у взаємовідносинах та спілкуванні. Головне, що він не був категоричним. Лише тепер ми можемо з впевненістю сказати, що Пласт пішов правильним шляхом. Дзіргач був людиною з когорти великих.
РОДИНА. Часто із нами спілкувалася дружина Дзіргача, яка неодноразово відвідувала Сокіл та при першій ліпшій нагоді відвідувала нас або запрошувала до себе в гості. Коли Дзіргач відійшов на Вічну Ватру, то я, як Булавний Сеніорату взяв участь в його похованні, разом із своїми новаками. У часописі «Цвіт України» було помилково вказано місце захоронення на Личаківському цвинтарі. В дійсності др. Дзіргач спочиває на одному із приміських цвинтарів Львова.
Похорон Дзіргача, 1994
Біографічна довідка:
Воробкевич Юліан – пл.сен. куреня «Лісові Чорти», ініціатор відродження таборування на Соколі, був присутній на заприсяженні перших мурлик у липні 1991 р. на Соколі. Пластове псевдо «Дзірґач». Народився 13 листопада 1906 р. в селі Говилів Великий Тернопільської області. Дитинство провів у Гориглядах, що над Дністром. Вступаючи екстерном до української гімназії в Станиславові, тут же став пластуном 11-го юнацького куреня ім. гетьмана Івана Мазепи. Учасник таборів на Соколі у 1920-х рр. Ініціатор і автор першого (1992) проекту відбудови Сокола. Під його технічним наглядом в 1993-1994 рр. виготовлено проект і кошторис відбудови табору, розпочато роботи по благоустрою терену. Нагороджений 2-м відзначення УПС за діяльність у Пласті – орденом Святого Юрія в сріблі (1996, посмертно). За фахом – інженер-будівельник, виш закінчив у 1933 р. в Данцигу (зараз Гданськ, Польща). Був репресований, у 1945-48 рр. відбував покарання в Магадані. Згодом працював за фахом, зокрема був головним конструктором Львівської філії ЗУФ «Дніпросільелектро», проектував і будував гідроелектростанції на Поділлі та в Криму. Володів шістьма мовами. У радянський час продовжував активно пластувати, створивши разом з дружиною Ольгою клуб водних мандрівників, який продовжує діяти до нині.Чоловік Ольги Мілянич-Воробкевич. Спочив у Бозі 31 травня 1994 р. Рішенням КПС від 2 липня 1994 р. Фонду по відбудові табору-музею «Сокіл» надано ім’я пл.сен. Юліана Воробкевича.
Підготував ст.пл.скоб Іван Гоменюк, ЦМ
*
Джерело: спогади надіслав пл.сен. Богдан Олексій, ЦМ
Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂
Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.
*
Молодці! Дуже гарно скомпонували.Без біографічної довідки не було би достатньої повноти.Певний що про цю особистість можна сказати та написати значно більше. Мабуть що прийде ще багато доповнень.
др. Тато
Пам’ятаю його з дитинства – коли відновився Пласт в Україні, він і мій дідусь Степан Коржинський (“Антик”, “Коржик”) надзвичайно раділи. Але пізніше дуже переживали, що в керівництві Пласту опинилися деякі колишні номенклатурники. Враховуючи те, що вони пам’ятали витоки Пласту і його довоєнну історію, їм дещо важко було сприйняти нову іпостась Пласту наприкінці століття. Тим не менше, думаю, що зараз вони би раділи, що Пласт продовжує рости і розвиватися. Нічого не буває гладко, в кожній організації є свої протистояння і розбіжності у думках, але загалом усі працюють в одному напрямку, хоч різними методами.
Тільки хочу додати, що я зовсім інший Богдан, ніж той, хто коментував перед мною :).
ага;)
п.с. дякую за коментар!
ще тут трохи тієї історії: https://100krokiv.info/2011/06/volodymyr-stetsko-unpo-plastun-korotka-istoriya/
Андрію, а що воно таке – “віддалені місця Магадану”? Це як Пуща-Водиця в Києві, чи що?