Вирішив розпочати публікувати біографічні нариси (або щось в цьому стилі) про перших пластових виховників відновленого на початках 90-х  Пласту в Україні. Не знаю зараз як то воно піде далі, але справу розпочинаю. Тобто, допомагає мені її розпочати ст.пл.скоб Тарас Полихата, ЦМ (Львів).

Ця публікація присвячена світлій пам`яті одного з перших пластових виховників у Львові та одного із засновників куреня “Целібат Мурлики” – Іванові Нецько.

Нецько Іван Йосипович, народився 19 січня 1962 р.Б., помер 14 лютого 2008 р.Б.

ст.пл.скоб Тарас Полихата, ЦМ

(збережено авторський стиль;)

Отже почнемо.

Іван Нецько був вчителем української мови та літератури у сихівській (читай львівській) СШ № 89, де я навчався. Вчителем він був за покликанням, але анархістом по життю, тому учні його поважали, а деякі колеги – “педагоги” втиху зневажали – вони не могли зрозуміти людину, котра нехтуючи негласним заборонам подавала на уроках літератури Олеся та Стуса, ходила у варьоних джинсах та білих кросівках (кокой позор для совєтського вчителя).

А йому було байдуже, він з них щиро стібався – Кіт, Що Гуляє Сам По Собі (таким він залишився в моїх спогадах, і як вчитель, і як виховник, і як пластун, і як людина) – внутрішня свобода була для нього важливішою. Для мене він залишився зразком пластового виховника – хоч зовні це може видаватись парадоксальним (я чесно не памятаю його у пластовому однострої, можливо він його ніколи і не мав, я не знаю чи був він дійсним членом Пласту, чи складав Присягу і коли – може про це знають “старі” мурлики, то допишіть:)

Перша курінна збірка ЦМ на Соколі, 7 липня 1991 р. Зліва на право сидять – Степан Корчинський, Іван Гавліч, Богдан Олексій, Богдан Мисюга; стоять – Іван Нецько, Василь Іваночко, Василь Щекун. Фото – Віталій Окуневський

Він не “учіл жить”, а справді підштовхував до самовиховання уміло використовуючи психологію юнацтва (не знаю чи це була глибоко набута педагогічна майстерність, чи що більш імовірно, природнє чуття і безпосередність – мені видається, попри вік, він завжди залишався юнаком спраглим до пригод), а саме таємничість, спрагу до лідерства, конкуренцію. Пригадую, що перші півроку нашого пластування ми провели у іграх, без серйозних ідеологічних “нагрузок” – може він не знав ще що знами робити, бо пластових напрямних було мало, а може приглядався викристалізовуючи та підбираючи той різношертний, унікальний та заразом з тим взаємнодоповнюючий колектив яким стала “Мурка” (уххх, во як я мудро написав, аж змучився нас таких молодців хвалити).

Коли у нас в гуртку були перші вибори проводу, мені дісталось діловодство скарбника – я засмутився (а було мені 13 років), бо ж не став “командірам”. Іван це помітив, відкликав мене в іншу кімнатку і пояснив, що насправді вони всі від мене залежні, адже саме я завідую фінансами, без мене нікуди, я тут центровой – і мені це дуже допомогло і змусило ретельно ставитись до своїх обовязків (я підозрюю, що такі бесіди відбулись з кожним обраним діловодом, а навіть і з тими кому діловодств не дісталось, бо було нас тоді в гуртку близько десяти).

Збірна команда 15 куреня УПЮ ім. Полуботка

Примітка до фото від ст.пл.скоба Тараса Полихати, ЦМ

Збірна команда 15 куреня УПЮ ім. Полуботка, що приймала участь у змазі під час Гайдашника (здається 93-го року). З ручкою то таки я, на передньому плані з умним виразом дивляться один на одного мої куми – Іван Смик (той шо зі змійов на рукаві) та Михайло Шмідт, решта хлопці з молодшого гуртка, що до мурлик та навіть до ст.пл. не дошкандибали;)

Іншим характерним прикладом є тренування пунктуальності – він стверджував, що треба економити свій час, тому приходити на сходини хоч на хвилину раніше це марнотратство, а запізнитись хоч на хвилину – це злочин перед товаришами, котрі витрачають свій час на чекання такої негідної особи. Отже, приходити на сходини слід у чітко призначений час (ми збирались за одним рогом будинку за 10 хвилин до початку сходин, і виглядали чи він бува не йде, а він відповідно приходив раніше і чекав за іншим рогом, але під двері прибували одночасно і вчасно – так було лиш кілька раз, але в пам`яті відклалось).

Разом з тим, Іван далеко не був ідеальним – напевно він шукав СЕБЕ, шукав своє місце у цьому світі – і його анархічний ідеалізм постійно штовхав його на пошуки чогось нового. У нього були задатки геніальності, а всі геніальні люди мають свого птаха, і той птах його заклював, а може і ні. Зрештою, хто бачить скалку в чужому оці, нехай побудує каплицю з тих колод, які витягне з свого ока.

ст.пл.скоб Тарас Полихата, ЦМ

Довідка:
До Пласту вступив у вересені 1990 р., гурток “Змії”, курінь УПЮ ч. 15 ім. Павла Полуботка
Вишкільна готовність: МВТ “Лісова Школа” 1997 – вишкіл булавних, 1999 – вишкіл бунчужних, КВВ УПЮ Ч.9 – 1993, Вишкіл Зв’язкових 1997, Вишкіл Провідників Вишколів 1997, Комендант та інструктор близько 30-и вишколів УПЮ різного рівня, комендант КВТ в Україні (2000-2004), член референтури КВТ в Україні.

* * *

Читати подібні записи: біографії

* * *

Публікація присвячується 20-ій річниці заснування куреня ЦМ

Марковий блок "Підпільної пошти України" зі спецгашенням, присвячений джемборі в Муасон, 1947

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.