Уривки з недавно написаних спогадів ст.пл.скоба Тараса Полихати, ЦМ

Від редактора: публікую уривки зі спогадів, які увійдуть до ювілейного видання про курінь ЦМ. Якщо сподобається читачам – буде продовження. Читайте з гумором!

 

…Отож, щоб потрапити до мурлицької історії, і я вирішив розпочати реаліті-шоу, під громким назвиськом “Розкажи про себе та навколишніх”. Чо реаліті? — спитаєте ви, а я вам скажу — бо писатиму коли матиму час, потім буду додавати подробиці, виправлятиму, коми розставлятиму. Як кажуть умні книги, найважче з усьої роботи її початок (перші 25%), а далі йде по накатаному — отож вперед!

Зліва на право: Ростик Добош, Іван Смик, Юрко Пацевко, Тарас Полихата, Василь Щекун, Богдан Олексій, Михайло Шмідт

Мені тринадцятий минало, я жив на Сихові, а Ви? Ви там не жили, принаймні більшість з вас, тому і не знаєтє як відбувалось духовно-патріотичне відродження української молодежі у цьому мальовничому куточку Львова. А було то так. У СШ№ 89, де я навчався, заучем позакласного виховання (а заодно моїм вчителем математики) була пані Лукасевич, а мала вона сина Юрка, котрого на хвилі нацвідродження змогла спровадити до Канади по програмі обміну молоді — і там на нього зійшов Пластовий Дух. І не давав той Дух йому покою, а все прагнув поширитись на українське юнацтво, а для того зібрала його мама в одному з класів школи з п`ятдесять учнів (принципу відбору не знаю) і покликала Юрка повісти про чар пластування (в подальшому не раз сам використовував цей прийом, з купою відзначок на однострої, та нудужеправдивими байками). Було це у вересні 90-го року, а повідав Юрко як він з одним ножем три дні лазив по диких мериканських горах і страшив тамтешніх грізлі своїм українським воєм (потім я зрозумів, що то був опис трьох пер, але чи здавав він їх там, чи тільки чув про це – то для мене таїна). На тому зібранні був ще вчитель української мови та літератури Іван Нецько, що був на вишколі виховників у Славську — і саме він почав організовувати, з зацікавленозачарованої маси, пластові гуртки, розділивши цю масу по віковому цензу.

Я та й вся теперішня “Мурка” (мається на увазі львівський “гурток ст.пл.” в межах куреня Целібат Мурлики. – прим. ред.) потрапили до наймолодшого гуртка (окромя Ростика (ст.пл. Ростислав Добош, ЦМ. – прим.ред.)) – бо його все до старших тянуло — що був у середньому гуртку). Чим ми там займалися, щиро кажучи не пам`ятаю, але мені видається, що тільки бавились у сніжки (бо вже прийшла зима). А потім Нецькові стало, видно, тєжко то вьо на собі волочити, і він знайшов собі помічників — молодого завзятого тількощозарміїдесантніка старшогопіонервожатого школи Юрка Микитку та студента-будівельника Мирослава Щура.

Ото вони до купи зібралися, і нас всіх покликали, тай давай установчі збори куреня (йдеться про майбутній курінь УПЮ ч. 15 ім. Полуботка. – прим. ред.) робити. Тєжко було второпати ту діяспорську процедуру ведення зборів, але капець як цікаво було себе таким значущим співзасновником куреня почувати. Отож спочатку ми назвали себе куренем імені Олекси Довбуша, і барви собі постановили блакину і зелену (коли пізніше дійшло діло до реєстрації підготовчого куреня, виявилося що друг Тато (пл.сен. Богдан Олексій, ЦМ. – прим. ред.) — на той момент ще нам зовсім незнайомий друг — виявився бистрішим, і буквально день перед нами зареєстрував точно таку назву, з точно такими ж барвами).

Згодом назву довелось змінити на Павла Полуботка (продєлкі Микитки, що жив на вулиці Полуботка, але зумів так плавно нас підвести до потрібної думки, що ми самі щиро обрали його своїм патроном), а барви, маніпуляціями з дизайном, вдалось відвоювати. От відтоді пластування і понеслося — Нецько залишив собі два старші гуртки (єдиним продуктом яких гордо вважає себе Ростик), середульший гурток (через ізворотлівость та недюжий ум своїх членів названий “Зміями”) котрий згодом став (Юрко (Пацевко), Тарас (Полихата), Іван (Смик), Михайло (Шмідт)) “Муркою”, взяв на себе Микитка, а молодший дістався Щурові (а щоб він не обіжався, то його ще й призначили зв`язковим).

Тоді ми повибирали себе різними діловодами, виховники подіставали правильники, та й почали проводити сходини по процедурі, з плеканням впоряду та виховуванням плястового характеру. Згодом відбулась перша мандрівка до Стільського (екстремальний зимовий пробігопролазопроїзд, величне добре діло (висадження дерев по всенькому Сихові, за що зелентрест забезпечив нас таборовим вирядом — наметами та наплечниками) і нарешті перше Свято Весни станиці Львів (по тодішніх маштабах майже Джемборі) у Бірках.

На тому СВ зібрався чи не весь тодішній Пласт (принаймні нам юнакам так здавалось) — такого великого наметового містечка нам ще не доводилось бачити. Ось тут то ми і одержали змогу повправлятись у практичному пластуванні:

  • куховаріння (суха манка засипана в казан і залита холодною водою — результат громадний манний чупа-чупс на дерев`яній ложці);
  • лисячий біг (казали прийти з “компасом” (як ним користуватись не показали, розумілось, що усі знають), видали карту з азимутами та позначками баз і відправили до лісу — ходив-ходив я там, бачу хтось біжить; пристроївся я за ним, тай добіг до одного куба; там пристроївся до іншого, тай добіг до второго, а там зібрали нараду з “проходимців”, обмінялись інхвормацією де-хто-що бачив, тай побігли закреслювати пункти. Отак, в результаті реально “лисячого” бігу, вибороли ми в цій точці друге місце);
  • смуга перешкод та інші цікавинки.

На тому СВ ми й стали пластунами-прихильниками (вже рукав войскової сорочки (читай звичного тодішнього однострою) був не пустим), і заробили свою першу відзначку (чорнобілий малюнок на газетному папері, що можна було запхати у великий розбірний пластиковий значок діаметром 5 см). Там ми побачили, що не тільки нам так в житті пощастило, а що Пласт то велелюдне товариство необмежених людей, і почались завзято готуватись до нових випробувань долі — табору.

Але про це буде далі…

На Синевирському озері

Публікація присвячена 20-літтю створення пластового куреня ч. 41-44 УСП-УПС ім. Івана Чмоли “Целібат Мурлики”.

Подібні дописи: Полихата, біографії, ЦМ

Марковий блок "Підпільної пошти України" зі спецгашенням, присвячений джемборі в Муасон, 1947

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.