Окупація та анексія Карпатської України

За головну роль в осінньо-весняній драмі 1938 – 1939 років місто Хуст нерідко після Києва і Харкова називають третьою столицею новітньої України. Четвертій навряд чи бути, хоч аж три неофіційні претенденти подавали заявки де-факто – Львів, Дніпропетровськ, Донецьк.

Позначена у березні 1939-го тільки пунктиром закарпатська традиція українського державотворення пустила розгалужене коріння через півстоліття – у всеукраїнському річищі. Відтоді Карпатська Україна обросла густою бородою з різножанрових публікацій.

У часи «перебудови» Радянського Союзу перші публікації про Карпатську Україну з’являлися з відома і на замовлення Комітету державної безпеки, починаючи з районних газет. Підшукувалися творчі натури з числа амбіційних учителів чи відставних службистів, аби спалахнула гостра полеміка, як це сталося приміром, у березні 1990 р.

Будучи не останнім гвинтиком «перебудови», КДБ володів потужними засобами актуалізації як історичної пам’яті, так і національного питання. Тим більше, що він монопольно серед інших відомостей зосередив у себе «підривну діаспорну літературу», котрою дозував залучених до співпраці авторів.

Не в тому біда. Це кон’юнктурне просвітництво зіграло свою позитивну суспільну роль, одначе, на жаль, відсіканням першорядних аспектів у ньому втопили важливу наукову проблему, що досі не може виплутатися з нерідко примітивних популяризаторських сітей.

І то б нічого. Але в останні роки відчутні спроби переглянути традиційні оцінки історії Карпатської України. Зокрема, угорська окупація Карпатської України показується мало не цивілізаторським порятунком, таким собі по-реваншистському закономірним «поверненням краю до Угорщини». Більше того, цитую автора – екс-заступника голови Закарпатської обласної ради Ласло Брензовича: «За короткий період панування влади Августина Волошина йому вдалося роздмухати антиугорські настрої населення». Звісно, це суперечить історичній правді.

Зазвичай в історіографії історії Карпатської України дослідницька увага зосереджується на національно-політичних аспектах. Найбільше наголошується на подвижницькій патріотичній розбудові автономного адміністративно-територіального утворення та героїчній обороні «республіки одного дня» – символічно проголошеного в умовах евакуаційного хаосу локального варіанту Української незалежної держави.
Одначе мало хто брався за предметно як соціально-демографічний, так і державно-правовий аналіз значимих подій після падіння Карпатської України. Що ж це було? Із чим маємо справу, принаймні у термінологічному сенсі?

Для позначення трагічного фіналу Карпатської України підходять не всі наявні історико-правові терміни, котрими оперують учені у таких випадках: агресія, анексія, інтервенція, окупація. Які з них у зв’язку з предметом нашого дослідження найбільше підходять і, власне, до яких часових рамок?
Окупацією у військовій справі та в міжнародному праві називають тимчасове зайняття збройними силами держави чужої території. Само по собі це не тягне зміну її юридичного статусу. У першій половині XX ст. режим військової окупації регулювався Гаазькою конвенцією 1907 р.

Протягом чотирьох місяців (15 березня – 17 липня 1939 p.) Карпатська Україна перебувала в режимі військової окупації Королівством Угорщина. Окупованою територією управляла Військова адміністрація Підкарпаття.
Окупацію відрізняють від анексії – насильного акта приєднання державою чужої території в односторонньому порядку. За міжнародним правом, анексія – один із видів агресії. Найсвіжішим прикладом анексії у всесвітній історії на момент існування Карпатської України стали події 13 березня 1938 р., коли Німеччина приєднала Австрію, котра доти була незалежною державою. Цей сумнозвісний аншлюс невдовзі увінчали подвійним (німецько-австрійським) плебісцитом 10 квітня 1938 р.

На відміну від тоталітарної Німеччини, авторитарна Угорщина вирішила не ризикувати з інструментами народного волевиявлення ні щодо територіального питання, ні щодо парламентських виборів на анексованих територіях. Обмежились вибірковою кооптацією «заслужених синів Вітчизни» закарпатського походження в угорський парламент.

Угорщина провела анексію Карпатської України квазілегітимним способом, який потім не визнали країни антигітлерівської коаліції – творці післявоєнної карти світу, вибравши 1937 р. за точку нового геополітичного відліку.

У першій половині XX ст. режим військової окупації регулювався Гаазькою конвенцією 1907 р. Виникає логічне запитання, чи дотримувалася Угорщина у Карпатській Україні цих «законів і звичаїв сухопутної війни?» Відповідь категорична: «Ні!». Навпаки – відверто ігнорувала їх, а змушена була виконувати частину з них, як не парадоксально, винятково під тиском сусідньої Німеччини.

Разом із чехословацьким військом на еміграцію з Карпатської України відправилося не менше 40 тис. людей, зокрема чеська та українська інтелігенція та середньошкільна молодь.

Під час окупації Карпатської України (15-18 березня) особливою жорстокістю відзначився жандармський загін капітана Мартона Зелді. Протягом трьох днів його підлеглі тільки у Тячеві стратили 200 осіб. У Хусті окружний військовий начальник полковник Голлоді дав дозвіл на виконання 170 смертних вироків.
У ряді місць, наприклад, 16 березня 1939 р. біля села Кам’яниця Ужгородського району, перед камерами телевізійників угорські солдати розстріляли полонених українців – десять членів «Карпатської Січі». Нині це розглядається не тільки через призму нехтування положеннями Гаазької конвенції 1907 р., але як злочини проти людяності, котрим нема терміну давності.

У другій половині березня 1939 р. угорці депортували у Польщу близько півтисячі українців із тої ж «Карпатської Січі» – офіційного парамілітарного об’єднання Карпатської України. Вони загинули поблизу кордону без суду. Угорці начебто не винуваті, бо не знали негуманних намірів поляків.
Тут є неузгоджені моменти.

По-перше, розстрілювали по обидва боки кордону, тобто на тодішніх територіях як Польщі, так і Угорщини. Не важливо хто безпосередньо натискав на курок. У цьому трагічному епізоді угорські та польські солдати виступили співучасниками злочину проти людяності.

По-друге. Якщо Україна з Польщею давно пройшли через терни взаємного прощення історичних образ, то з Угорщиною і не починали. Але саме в її складі та з прямої вини держави у 1938 – 1944 рр. регіон у межах сучасної Закарпатської області зазнав найбільших демографічних втрат – у цілому близько чверті населення. Найближчі аналоги маємо аж у середньовіччі – монгольська і турецько-кримські інвазії. Нагадую хрестоматійний аргумент.

Активних учасників розбудови Карпатської України утримували в концтаборах – у Кривій біля Хуста (упродовж березня-квітня 1939 р. близько тисячі осіб) та у Варюлапоші неподалік Ніредьгази (у травні-червні 1939 р. близько 1200 осіб), де вони зазнавали жорстоких фізичних тортур.
Тисячі українців мусіли по декілька разів у тиждень з’являтися в угорську поліцію для реєстрації лояльності. Вони піддавалися нестерпному морально-психологічному і фізичному тиску – приниженням людської та національної гідності.

Великого розмаху набрали чистки «небажаних елементів». Розгорнули роботу «комісії з благонадійності» для державних службовців чехословацького періоду (урядовців, учителів, лікарів, інженерів), які звільнили близько 2 тис. осіб. Натомість на Підкарпаття спрямовували фахівців з етнічної Угорщини.

Саме з весни 1939 р. у Закарпатті ведуть відлік масові репресії, котрі тільки посилилися з приходом Радянської армії восени 1944 р. Водночас агресія Угорщини проти Чехословаччини, внаслідок чого з 15 березня до 17 липня 1939 р. була окупована й анексована Карпатська Україна, послужила прелюдією величезних геополітичних змін не тільки на сході Європи, але й у світі загалом.

Джерело:

0 коментарів

Трекбеки/Пінгбеки

  1. Під знаком спадщини Карпатської України | 100 кроків — історичний пластовий блог - […] що Закарпаття де-факто було окуповане угорською армією й у військово-політичному відношенні стало складовою […]
  2. Янішевський Василь, ЛЧ, пластовий та громадський діяч – 100 кроків - […] з Ужгорода після того, як центр Закарпаття у 1938 р. окупували угорці. Підчас періоду Ді-Пі бере участь у Святі…
  3. Медвідь-Федейко Ольга, до дня народження – 100 кроків - […] Хреста та організувала санітарні курси у зв’язку з війною в Карпатській Україні. В часі німецької окупації очолювала жіночу секцію…
  4. Великий духом пластун Степан Пап-Пугач – 100 кроків - […] березня 1939 року, йдеться у вироку, викладачі та студенти Мукачівської […]
  5. Великий духом пластун Степан Пап-Пугач | 100 кроків - […] березня 1939 року, йдеться у вироку, викладачі та студенти Мукачівської […]

Опублікувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Підтримати 100 Кроків

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages
Filter by Categories
1910ті
1920ті
1930ті
1940ві
1950ті
1960ті
1970ті
1980ті
1990ті
2000ні
30 років Пласту в Україні
70США
анонс
балачка
бібліотека
біографії
блог
важливе
виховництво
Відеоматеріали
Вічна Ватра
Джемборі 2019
Звук
ЗМІ
історія
курені
медіа
Начальний Пластун
новини
осередки
Персоналії
Подертий черевик
символіка
Сірий Лев
табори
Улади
УПН
УПС
УПЮ
УСП
цього дня
Часівник

Реклама

Pin It on Pinterest

Share This