Василь Федак: Всенародне значення спорту

СК «Русь» (Хуст) — чемпіон Закарпаття 1936—1938 років

В 20 ст. спортові питання, спортовий рух займають все більші й більші простори своїм переможним поступом. Великі клюбові, краєві, державні, міжнародні й світові спортові змагання доказують, що світ вже не може обійтися без тілесного виховання, результатом якого є згадані змагання.

Природним ділом є змагатися, доказати висліди одної чи іншої методи в спорті, подібно як учителі в школах, робітники в фабриках змагаються зробити щось ліпшого і досконалішого, як їх попередники. Господарські вистави мають на цілі показати найліпші успіхи, осягнені на господарськім полі, шкільні вистави показують праці найліпших і найспосібнішш; учеників. Подібно є й з спортом, де на великих змаганнях поміччю найліпших метод і студій „ломаються” рекорди, досягається якнайліпших вислідів.

Послідня олімпіяда в Берліні ясно доказала стару правду, що не квантіта, але кваліта: не число, але якість рішає.

На цій новішій олімпіяді взяло участь вище 4000 активних змагунів в заступленні 52 держав з цілого світа.
Щаслива була та держава, той народ, чиї сини виграли перші місця перед репрезентантами інших держав. Виграти олімпійський лавровий вінець, мале дубове деревце, золоту олімпійську плакету перед очима 100-тисячної публіки, при увазі цілого світа — значило записати своє імя до історії безсмертних людей, як також зробити величезну пропоґанду свойому народові і краю. На берлінській олімпіяді Фінляндія, Мадярщина й Чехословаччина, як і інші менші держави, протягом пару коротких днів стали звісними так в далекій Австралії, як і в півн. Алясці, куди мало коли проникають вісті в нормальнім ході життя. Радіо із Берліна протягом пару днів познайомило нас з Йогнсом, Валкером і іншими, що їх перед тим ніколи ми не знали. Хто не знає днесь мадяра Чіка, що так імпозантним способом виграв змагання в плаванні перед славними німецькими, японськими й америцькими плавунами ? Хто не знає Кабоша, Елекову, нашого Гудця або Амбруша, Новака, славних чехословацьких летунів, послідніх побідників на берлінській олімпіяді, а знову хто знає, як називається президент Бразилії, Перу чи Мексика?

На берлінській олімпіяді нашу державу репрезентовало вище 150 змагунів, які здобули 3 перші місця і 5 других. Між тими 150 змагунами були тільки 2 словаки, останні чехи й німці. Репрезентація була слабенька, і не одні ґазети з більшим розчарованням писали про ту репрезентацію в Берліні. Не ліпше стоїмо в тім огляді ані днесь, коли всі наші репрезентаційні і міжнародні змагання так у фотбалю, як в легкій і тяжкій атлетиці, в плаванні й ін. (крім тенісу) все програємо. Днесь ми не маємо спосібних репрезентантів і в світовім спортовім руху забираємо одно із послідних місць.

Коли наша спортова репрезентація дуже слабенька в міжнародній конкуренції, то у нас на Підкарпатті спортовий рух і репрезентація є прямо катастрофальною. Крім С. К. Русь Ужгород не маємо жадного іншого успішнішого репрезентанта, а то ані в фотбалі, атлетиці, плаванні чи в іншім. А не те, що репрезентантів не маємо, але не маємо спортових площ, не маємо ані пересічних атлетів і спортовців — одним словом не маємо нічого!

Історія нашого тілесного виховання виказує тільки двох бувших атлетів: інж. Василя Грабаря і др. Миколу Лацанича. Сьогодні вже не маємо ані одного! Не маємо ані одного успішного атлета, не маємо жадного грача в теніс (сітківкаря), плаванні, лещетованні і в інш. Не маємо активних змагунів, бо не маємо ані організаторів, ведучих, нема кому зайнятися організаційною працею, нема ініціяторів, нема кому зацікавити нашу молодь атлетикою й іншими галузями спорту, нема кому організувати команди на кидану, підбивану і кошикову гру і т. д. Між іншим велику вину в тім має й учительство, яке занедбує тілесне виховання (руханку і спорти) в наших середніх, горожанських і народніх школах. Професори руханки в наших середніх і горожанських школах не мають жадного оправдання за те, що днесь ми в тілеснім вихованні є послідніми в нашій державі. Руханка і тілесне виховання в наших школах є так занедбане, що ми не що веґетуємо в спорті, але не виявляємо жадної чинности.

Ми спосібні до провадження тілесних вправ і спорту. Явним доказом того є фотбальова команда С. К. Руси, яка вже має гарну минувшину за собою. Подібно до Руси маємо зорганізувати і в наших більших селах подібні спортові організації, де треба буде зайнятися й іншими спортовими дисциплінами, а не тільки фотбалом. Є культурною ганьбою нашого краю, що тут жиє вище 500 тисяч русинів (українців, руських і русских), а маємо всього три руські спортові клюби: С. К. Русь Ужгород, С. К. Русь Хуст і С. К. Бескид Севлюш, а коли до того додамо дальші словянські клюби: Славія Мукачів, С. К. Королево, Чс. С. К. Ужгород, С. К. Духнович Тячів, то на цілій Підк. Русі не маємо ані 10 спортових товариств. Коли до того ще придамо, що і в іменованих клюбах займаються тільки фотбалом (і то з досить слабим успіхом), то тілесне виховання і спортовий розвій у нас рівняється 0.

На нашій землі є вище 2400 учителів, з яких ані 3% не займаються активно жадним спортом і не провадять жадної праці на спортовім полю.

18 літ жиємо життям свобідного культурного народу. Маємо можливості розвивати свою культуру, літературу, мистецтво і все інше, й тільки про то найважніше в нашім житті — про наше здоровя не хочемо нічого знати, не робимо ані кроку, щоб виховати здорову, сильну спортову Генерацію. Днесь ми ще не можемо похвалитися ані найменшими успіхами в нашім спортовім житті, не виявляємо жадного зацікавлення до нашого здоровя, не маємо можливости репрезентувати наш край і нарід не то що на світовій спортовій арені, в Европі, в нашій Чехословаччині, ба ані дома на власній землі, бо і тут мадяри, жиди перед нами. Ми дотепер не мали ані можливости, ані фізичного часу розвязувати оці питання, бо язиковий бій, партійні й релігійні суперечки важніші були, як ці здорові вимоги нашого новішого покоління. Є то здорове, нормальне й природне ? Ні! І сто раз ні!

СК «Русь» (Хуст) — чемпіон Закарпаття 1936—1938 років

СК «Русь» (Хуст) — чемпіон Закарпаття 1936—1938 років

Днесь вже прийшла доба важніша! Прийшла доба, коли ми свою життєздатність маємо доказати конкретними й плодовитими успіхами і працею, а не порожніми, пустими, нездоровими, ба шкідливими проявами і боями. Коли хочемо успішно працювати, то маємо можливості працювати і на полі тілесного вихованя. Так міста, як і села мусять вже раз активно взяти участь у вибудованні нашого спортового життя. В кож дім селі при читальнях мають зорганізуватися спортові секції, в яких відповідно поваги людей, терену і охоти молоді мають зайнятися тими чи іншими галузями спорту. Маємо змагатися, щоб кожне наше село мало свою спортову площу, а то на пасо-виску, або на іншім рівнім місці, де можна було б провадити і шкільну і позашкільну руханку і тілесне виховання. Прийшла вже доба, коли корчми мають бути замінені зеленими спорто-вими площами, закурений, занечищений воздух свіжим і здоровим, коли рев в корчмах заміниться веселими й радісними піснями молоді.

Наші учителі в С. К. Русі вже нераз доказали, що є добрими пропаґаторами, репрезентантами нашого народу в фотбалю, то наші колеґи-учителі в селах мають також доказати, що є добрими спортовними працівниками в селах, що спо-сібні зорганізувати спортовні секції й їх успішно вести, щоб дати нашому народові не тільки здорову генерацію, але спосібних змагунів, які з успіхом будуть репрезентувати нас не тільки на змаганнях в нашій державі, але й перед цілим світом.

Джерело: Часопис «Учительський Голос». – Річник VIII. – Число 10. – Мукачево, жовтень, 1937. – С. 248-250.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Запрошую підписатися

Друзі, час від часу ми формуємо листи з найцікавішими матеріалами та подіями.

пластун Цяпка

You have Successfully Subscribed!