Побратеми: Інтерв’ю з Осипом Зінкевичем

Осип Зінкевич

Осип Зінкевич, основоположник і віцепрезидент “Смолоскипу ” ім. Василя Симоненка. Студіював у Парижі хемію і в цій ділянці працює в Балтиморі, МД. Колишний генеральний секретар і віцепрезидент ЦЕСУС, редактор студентського журналу “Смолоскип”, творів українського самвидаву й Української інформативної Служби “Смолоскип”, автор багатьох статей про рух опору в Україні й книжки “З генерації новаторів, Світличний і Дзюба” (1967).

1. ПИТАННЯ: Беручи до уваги те, що найбільш відомі члени руху опору в Україні запроторені до концтаборів, в’язниць і психіятричних тюрем, а деякі, як напр. І. Дзюба, покаялися, чи Ви вважаєте, що совєтському режимові вдалося знищити чи зупинити розвиток українського національного руху?

ВІДПОВІДЬ: Не зважаючи на те, що найбільш відомі в Україні особи, які були основою Українського Руху Опору й авторами матеріялів публікованих у самвидавних “Українських Вісниках” і окремих виданнях, опинилися ув’язнені – на мою думку — совєтському режимові не вдалося знищити руху опору. Проте, у цьому відношенні наступили такі основні зміни:

(а) В Україні панує такий сильний моральний терор, що особи, які стоять на українських національних позиціях, не відважуються діяти тепер, як легальна, чи напівлеґальна конституційна опозиція. Протягом останніх кількох років, за дуже незначними винятками, не появилися самвидавні матеріяли, збірні листи, протести-звернення, які підписали б спільно люди цієї категорії в Україні. Такі самвидавні матеріяли творять, зате, ті українські патріоти, які перебувають у тюрмах і концтаборах.

(б) В зв’язку з тим, в Україні існує тепер тенденція переходу на підпільні форми боротьби. В даний момент Український Рух Опору є в етапі так званої гуртківщини, цебто підпільних гуртків, які творяться стихійно і є попов’язані між собою.

2. ПИТАННЯ: (а) Чи Ви уважаєте, що члени Українського Руху Опору ставилися надто ідеалістично до совєтської конституції і режиму?

ВІДПОВІДЬ: Ні, я не вважаю, що вони ставились надто ідеалістично до совєтської конституції і режиму. Навпаки, я схарактеризував би їх ставлення до цього навіть, як реалістичне. Треба взяти до уваги, що роки, в яких зроджувався рух опору (1960 – 1964) були роками певної відлиги (лібералізації) в Україні і в усьому СССР.

ПИТАННЯ: (б) Чи це ставлення було щире, чи можна уважати його тактикою в боротьбі з совєтським режимом?

ВІДПОВІДЬ: Це наставлення було щире. Воно випливало з глибокого переконання членів Українського Руху Опору, що це єдиний засіб боротьби. Однак є можливість, що дехто з Руху стояв на легальних і конституційних позиціях суто з тактичних мотивів.

ПИТАННЯ: (в) Чи вважаєте, що наступними роками можна очікувати радикалізації домагань і боротьби членів Українського Руху Опору, в тому й терористичних виступів проти совєтського режиму?

ВІДПОВІДЬ: Можна передбачати, що в наступних кількох роках дійде до більшої радикалізації боротьби в Україні. Під радикалізацією я розумію перехід до підпільних методів боротьби, але не терористичних (хоч і такі тенденції можуть бути, але будуть вони завжди мінімальними). Однак, така зміна в методах боротьби залежить в першу чергу від еволюції самого совєтського режиму і совєтської влади (прогресу чи регресу).

Вже в найближчих кількох роках від влади відійдуть, з природніх причин, люди старої генерації (Л. Брежнєв, А. Косиґін, Ґромико, Підгорний). Від нових керівників залежатиме, чи будуть вони еволюціонувати в напрямку збільшення демократичних свобід і лібералізації національного питання, чи, навпаки, повернуться до затиску і сталінських методів вдержання влади. Перемога тієї чи іншої тенденції матиме рішальний вплив на розвиток Українського Руху Опору (й усіх інших в СССР): чи буде він ліберальним (боротьба з позицій легально-конституційних) чи більш радикальним (скріплення і поширення вже існуючих підпільних гуртків).

ПИТАННЯ: (г) У зв’язку з брутальною боротьбою совєтського режиму з опором (арешти, переслідування і т.д.) чи Ви вважаєте, що українські патріоти в Україні переконалися, що легальним способом неможливо осягнути лібералізацію режиму?

ВІДПОВІДЬ: Арешти, суди і масові репресії були доказом, що в умовах совєтського тоталітаризму (і кожного іншого) є дуже важко боротися відкритими методами. Але це не означає, що така боротьба неможлива. Вона завжди провадитиметься, зокрема в СССР, який є багатонаціональною країною. Дійсність в Україні є промовистим доказом, що завжди будуть люди на найвищих щаблях совєтської адміністрації, які обстоюватимуть українські національні інтереси.

3. ПИТАННЯ: Чи є якісь докази про зв’язки або порозуміння між колишніми членами ОУН і молодими членами Опору в теперішній боротьбі в Україні?

ВІДПОВІДЬ: Ні, про такі докази імені не відомо, хоч ми маємо чи не найбільший архів українського самвидаву на чужині. Рівно ж немає доказів, щоб в Україні існувало підпілля ОУН. На чисельних судах в Україні нікого не пов’язували з ОУН (за винятком колишніх членів ОУН і УПА, яких викривали пізніше), і досі, оскільки мені відомо, на Захід не дістався жоден самвидавний чи інший підпільний документ, який вказував би на те, що в Україні має свої групи той чи інший відлам ОУН. А якщо є, то ми про це не знаємо.

4. ПИТАННЯ: Як Ви коротко схарактеризували б національний рух в Україні за останні десять років?

ВІДПОВІДЬ: Український національний рух в Україні в останніх десяти роках пройшов три основні етапи:

(а) Перший етап — прихід шестидесятників;

(б) Другий етап — перехід на позиції легально-конституційної опозиціїі поява самвидаву;

(в) Третій етап — перехід в підпілля.

У цьому прогресі чи еволюції помічається перехід зі стану шукання до ясно визначених позицій. Зі скріпленням національної свідомости і поширенням Опору на різні ділянки – зростають, в свою чергу, репресії і моральний терор. Проте, поборовши страх, члени Руху Опору зуміли висунути на відкритий форум ті ідеї, які з кінцем 50-тих років дискутувались тільки потайки. Сьогодні про ці ж самі справи говорять відкрито на з’їздах і конференціях Спілки Письменників, профспілок, тощо. Отже, основним і найважливішим моментом в розвитку, і взагалі в повстанні Опору, було подолання СТРАХУ. Сьогодні влада, вдаючись до морального і, до деякої міри, фізичного терору, намагається створити таку психологічну ситуацію, щоб людина знову почала боятись. Якщо людину не можна зламати, тоді режим намагається її залякати.

5. ПИТАННЯ: Яку ролю, на Вашу думку, відіграв Василь Симоненко в національному відродженні 60-ти років?

ВІДПОВІДЬ: Без В. Симоненка важко собі уявити стан українського національного руху і його розвиток з початком 60-тих років. Симоненко перший вказав на те, що є письменники, які думають інакше, хоч знають, що їх твори ніколи не будуть опубліковані в режимних виданнях. Він, чи не перший, поборов у собі страх і навчив інших не боятися. Перші самвидавні твори — це були саме твори Симоненка. Він був початком нового національного руху, якого спинити не можна, хоч би які репресії режим не застосовував. Він був доказом того, що народ не можна вбити, що після найжахливішого сталінського терору таки може прийти відродження.

Без Симоненка не можна собі уявити української нації в сучасному світі, в дійсності теперішньої боротьби за свободу, яка втілює в собі також боротьбу за незалежність. Тому Симоненко став символом, прикладом і втіленням тих найкращих прикмет, які наш народ міг дати в підсовєтській дійсності. Протягом кількох років совєтський режим намагався втиснути ідеї Симоненка під свій комуністичний ярлик. Не змігши це зробити, режим зайняв протилежну позицію – заборонив Симоненка в Україні.

ПИТАННЯ: (б) Деякі підручники пишуть, що Симоненко помер на туберкульозу. Чи це правда? Чи є підстави припускати, що Симоненка знищило КҐБ?

ВІДПОВІДЬ: Інформації, одержані після смерти Симоненка з України, підтверджували вістку, що він помер на хворобу рака.

ПИТАННЯ: (в) Яка є доля родини Симоненка?

ВІДПОВІДЬ: Про долю родини Симоненка дуже мало відомо.

6. ПИТАННЯ: Які акції можуть проводити молодечі організації, як напр. Пласт, щоб включитися в боротьбу за незалежність України?

ВІДПОВІДЬ: Молодечі організації можуть відіграти дуже важливу ролю в підсиленні руху опору в Україні. Зокрема це може зробити Пласт, про який в Україні знають, як про організацію загально українську. Я є прихильником виконування “дрібних” справ і “малої” роботи, яка приносить багато позитивних наслідків. Я є проти проголошування “великих проектів” і плянів, повних псевдо-патріотичних фраз, якими людина дуже часто старається прикрити свою порожнечу, бездарність чи прямо лінивство. Тому я запропонував би працю в таких кількох ділянках:

1. Докладне вивчення творів українського самвидаву й самвидаву інших народів СССР. Без цього знання молодій людині було б майже неможливо відчути у своїй душі потребу такої праці.

2. Озброївшись таким знанням, молоді люди повинні їхати в Україну, як туристи, на різні курси, наукові чи спортивні зустрічі і там у кожній місцевості, в кожному середовищі, при кожній нагоді виступати відкрито в обороні українських національних інтересів і тим самим кріпити принишклу і знову, до деякої міри, залякану українську душу та бути зразком для багатьох мужности і гідности.

3. Активно включитися в працю чужинецьких організацій і комітетів (напр. в місцеві відділи “Міжнародньої Амнестії”) які займаються обороною політичних в’язнів СССР.

4. Включатися і активно працювати в загально українських комітетах оборони українських політичних в’язнів.

5. Бути зразковими і добрими учасниками й працівниками українського організованого життя поза межами України і своєю позитивною діяльністю реформувати його так, щоб воно було під кожним оглядом і зразком і моделем для українців в Україні.

6. Брати активну участь в американському політичному житті, здобувати в ньому визнання для українського питання і прихильність для українських національних і самостійницьких аспірацій.

7. ПИТАННЯ: Яке, на Вашу думку, займає становище американський уряд щодо української визвольної справи? Як Ви дивитесь на політику детанту?

ВІДПОВІДЬ: До тепер американський уряд (не важно, чи це було за демократичної чи республіканської адміністрації) мабуть ніколи не займав виразного офіційного становища щодо українських самостійницьких аспірацій. Все ж багато цільних американських діячів, включно з президентами, займали дуже виразне і прихильне, але не зобов’язуюче становище до боротьби України за свободу й незалежність. Вперше за цілу історію, ми українці домоглись, що американські конгресмени і сенатори підносили справу репресій в Україні і українських політичних в’язнів, зокрема В. Мороза, в самій Москві. Це вже великий крок вперед.

Політика детанту не є для нас небезпечною. Нашою проблемою є те, що до всього, що не вкладається в наші пляни чи в рамці наших “принципів”, ми ставимось негативно. Детант є сьогодні політичною реальністю, так само, як такою реальністю є підписання Гельсінкського Пакту чи інших пактів про громадянські свободи в Україні.

Осип Зінкевич

Осип Зінкевич

8. ПИТАННЯ: Які найновіші вістки з України?

ВІДПОВІДЬ: Коли ця наша розмова з’явиться у Вашому виданні, тоді напевно буде багато інших і новіших вісток з України. Тому я не входив би в деталі. Одне можна сказати: вістки з літа цього року вказують на те, що совєтський режим в Україні веде політику посиленого етноциду, політику послідовного нищення української духовости. Ви майже ніде не знайдете в бібліотеках України ранніх творів шестидесятників — Л. Костенко, В. С.имоненка, В. Коротича, І. Драча, М. Вінграновського і багатьох інших. З бібліотек вилучені й знищені всі твори Олеся Бердника, Бориса Антоненка – Давидовича, деякі книжки О. Гончара, Р. Андріяшика, С. Палачинки, С. Пушика, І. Винничука, І. Чендея і багатьох інших. Нищення церков, стрілецьких кладовищ, могил визначних українців — все це свідчить про те, що ворог хоче затерти всяку духовну й історичну ідентичність українського народу.

А з другої сторони, не зважаючи на духовні спустошення, які ведуться довгими століттями — наш народ оживає знову словом Симоненка чи Мороза. Це прямо нечувана стійкість. Це саме є доказом незнищимости народу.

Або гляньмо на творчість українських жінок у мордовських контаборах (яка видається окремим альбомом).

Хто інший спромігся на таку стійкість? Тому я оптиміст. Велику частину нашого народу можуть знищити фізично і духовно. Але все ж хтось з’являється новий, який готовий іти на жертву, посвяту, бути прикладом. І це власне повинно бути заохотою для Вас, Пластунів, для Вашого Куреня “Побратимів”, який вибрав своїм патроном Василя Симонещса. Пам’ятайте, що ім’я його зобов’язує Вас, як і зобов’язує нас, бо й ми його вибрали і назвали його іменем “Смолоскип”.

Ваш вибір був правильний, і я певний, що й Ваша дальша діяльність буде гідною імени Василя Симоненка.

Осип ЗІНКЕВИЧ

Джерело: Побратеми, ч. 1, 1966, видання 35 куреня УСП “Побратими”

Примітка. Осип Зінкевич, видатний український літературознавець, видавець, меценат помер 18 вересня 2017 року, на 93-му році життя.

*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Запрошую підписатися

Друзі, час від часу ми формуємо листи з найцікавішими матеріалами та подіями.

пластун Цяпка

You have Successfully Subscribed!