Будучність Пласту: Інтерв’ю з Начальний Пластуном

Начальний Пластун Юрій Старосольський, ЛЧ

Начальний Пластун, пл.сен. Юрій Володимир Старосольський – найвищий почесний репрезентант та ідейний провідник Українського Пласту народився у Львові в 1907 році. За званням він адвокат і професор права, працює в Конгресовій Бібліотеці Вашингтону, де й живе постійно з дружиною Оксаною і дочкою Анною. Начальний Пластун вступив до Пласту в 1923 році та є членом куреня УПС “Лісові Чорти“. Він відзначився своєю працею в різних ділянках пластування і є автором чисельних статтей та нарисів на пластові теми.

ПИТАННЯ: На Вашу думку: чи батьки і молодь більше цікавилися Пластом в перших роках після еміграції до Америки, коли організувалися перші гуртки і станиці, чи може їхнє зацікавлення більше під сучасну пору?

ВІДПОВІДЬ: Я думаю, що з певного аспекту зацікавлення в Пласті батьків було більше в перших роках після еміграції. На мою думку, причиною цього було те, що ми були в стані розгублености і навіть безнадійности щодо нашої особистої і нашого народу майбутности. Батьки турбувались про завтра своїх дітей і знайшли в Пласті – в цій солідній ідеалістичній організації з дуже позитивною репутацією, найкраще місце для щасливого й корисного розвитку їх дітей. Тепер Пласт став нормальною, невідривною від громади її частиною, свого роду щоденним явищем, яке (як Церква чи школа) стало важним, але не психологічно атрактивним чинником. Це зовсім не значить, що не признають його вартості. Мені здається, що якби Пласту не стало, або мав нагло перестати існувати, тоді з новою силою відчули б ми зацікавлення батьків Пластом.

А молодь? Здається мені, що це вплив загального малого зацікавлення теперішньої молоді такими позитивними, “порядними”, вимагаючими строгих придержувань закону, організаціями. Але я не виключаю, що нам треба шукати атрактивної програми, яка поривала б молодь, яка виховується в морі негативного стилю життя. Піонірський Пластовий дух – це був дух будування. Тепер ми тільки вдержуємо і розбудовуємо станиці і т.д. Це психологічно інше наставлення. Тепер ми святкуємо 25-річчя пластових осередків, отже пройдений шлях: наші піоніри робили перший крок на цьому шляху. Не знаю, чи можна порівнювати в широкому, але можна в окремих випадках, коли ми починаємо щось нове і важливе (може, напр. нову форму таборування).

ПИТАННЯ: У виду того, що в більших містах українська громада розпорошується через те, що переселяються з центральних скупчень на передмістя, який вплив може це мати на вдержання близького дружнього зв’язку між пластунами й на зацікавлення їх Пластовою Ідеєю, коли вони все більше й більше від себе віддаляються?

ВІДПОВІДЬ: Я думаю, що будуть поставати менші згрупування, а не великі станиці, і це може мати свої добрі сторінки. Я напр. бачив таке явище в Каліфорнії: по суті пластового виховання мала їх група, хоч бороючися з більшими труднощами, не уступає більшим осередкам. Важлива, а може й вирішна буде більша участь батьків у житті таких, малих осередків і вони мусітимуть більше зґлибляти Пластову Ідею.

ПИТАННЯ: Беручи до уваги, що Пласт в останніх роках чисельно зменшується і також “американізується” (маю на думці вживання, до певної міри, англійської мови), чи Ви бачите можливість або потребу, щоб Пласт в майбутньому приймав, або окремо виховував поза Пластом англомовні українські гуртки?

ВІДПОВІДЬ: Я думаю, що тепер ще трохи завчасно давати загальну відповідь на те питання. Але залежно від дальшого розвитку, це питання вимагатиме студій і рішень.

ПИТАННЯ: В який спосіб, на Вашу думку, можна б притягнути більше батьків до активної пластової праці в Станиці?

ВІДПОВІДЬ: Мені здається, що батьки повинні з користю для Пласту (і їх самих) включатися в організаційну, а навіть виховну діяльність Пласту. Батькам треба буде признавати відповідну позицію, яка давала б їм почуття, що роблять поважну роботу і є цінені, але для цього треба буде вимагати відповідного “вишколу” і впевнення, що розуміють нашу методу, ціль і т.д.

ПИТАННЯ: Чи Пласт повинен нав’язувати ближчі зв’язки з другими молодечими організаціями на місцевих, крайових та міжкрайових площинах? Чи можна цю ідею перевести на практиці?

ВІДПОВІДЬ: Так, в різних громадських виступах, в спортових компетиціях і т.д., з метою вчити взаємної толеранції, збірно відчутої загально-української громадської співпраці. Але такі вияви пластування, як напр. табори, які є висловом нашої специфічної виховної методи, повинні бути нашими і окремими.

ПИТАННЯ: Якими ефективними способами можуть пластуни і пластунки включитися в боротьбу за права сучасної України?

ВІДПОВІДЬ: Активною участю в громадських, студентських чи своїх власних акціях. Практично, це будуть тепер акції в обороні Мороза і других. Але пластуни повинні розуміти ціле підложжя дисидентського руху, як українського, на тлі змагань цілого українського народу за його природі права. Оборона Мороза і других, це тепер “гаряча” справа: молодь легко розуміє терпіння і боротьбу і може ними захопитись. Але ми мусимо вважати, щоб це не було хвилеве захоплення “гарячою” справою, але щоб воно було глибоке і тривале.

Начальний Пластун Юрій Старосольський, ЛЧ

Начальний Пластун Юрій Старосольський, ЛЧ

ПИТАННЯ: Яка, на Вашу думку, майбутність Пласту на еміграції?

ВІДПОВІДЬ: Це питання трудно і рисковно відповідати, бо майбутність Пласту мусить залежати не тільки від нашої доброї волі, але від чинників історичного, політичного, соціяльного чи економічного характеру, які є поза нашою контролею.

Також залежно від місцевих обставин, Пласт може розвиватися різно в різних країнах нашого поселення.

Але майбутнє Пласту залежатиме також від нас самих: від того, чи ми зуміємо виховати в молоді – а через неї і в старших – непохитну й глибоку любов до України, готовість служити їй в міру наших можливостей і відчування щасливого переживання в тій службі. Пласт має виховувати цю любов і таке розуміння служби.

Але має це робити пластовими методами виховання, які включають пориваюче і атрактивне пластування і виховання характеру, без якого ніяка любов не буде тривала і конструктивна. Одним словом, любов пластування як такого, любов служби батьківщині – і людству, які є пластовими ідеалами, і характер людини – пластуна (потім – старшого громадянина), що є твердою скелею, на якій ця любов і прив’язання можуть твердо стояти, це запорука майбутньости Пласту на еміграції. А ця запорука залежатиме в великій мірі від нас самих.

Джерело: Побратеми. Видання 35 куреня УСП “Побратими”, рік 7, ч. 1, 1976.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Запрошую підписатися

Друзі, час від часу ми формуємо листи з найцікавішими матеріалами та подіями.

пластун Цяпка

You have Successfully Subscribed!