Стефуранчин Петро, танцюрист, видавець

Петро Стефуранчин

Петро Стефуранчин, син Андрія і Марії, народився в Соколівці коло Косова 13 травня 1908 року.

Його батько, будівничий церков, придбав фільварок, а потім двір і землю в с. Рожнові Косівського повіту, куди перевіз родину на постійне проживання.

Петро, другий з восьми дітей, навчався у Коломийській гімназії, де 17 лютого 1922 року став членом 19 полку ім. Максима Залізняка (інша назва — 19 курінь ім. Семена Палія). Перший Пластовий іспит склав 28 травня 1922, Присягу — 18 червня того ж року. Пластуном розвідчиком іменований 10 жовтня 1923. Послуговувався пластовим псевдом «Чорний вуж». Учасник табору на Соколі 1926 року.

Закінчив курси українських народних танців Василя Авраменка. У гімназії належав до управи учнівської кооперативи.

У 1927 році, під час навчання у 8-ій клясі гімназії, організував клітину ЗУНРО (Західно-Українсьної Національно-Революційної Організації, що складалася з радянофільськи налаштованих членів УВО і проіснувала коротко). Група провела, за свідченням Зеновія Книша, “кілька дрібних саботажів”, була викрита, п’ятеро її членів були суджені на т.зв. процесі 15-х у Львові (винними себе не визнавали і на суді свідчили, що належали до студентського самоосвітнього гуртка). Рятуючись перед арештом, Стефуранчин 1928 року втік до Праги.

Склав матуру у Празі, 1929 року переїхав до Парижа. Створив ансамбль танцюристів у Парижі, що користувався великою популярністю у французів, не лише у столиці, а й по цілій Франції. Член Українського Національного Союзу, публікувався в «Українському слові». Під час війни працював в Українському Національному Об’єднанні в Берліні, дописував до його органу «Український вісник». Після війни знову в Парижі: заснував книгарню «Кобзар», сприяв виданню газети «Українець». Редагував збірки класики української літератури, займався виданням роману «Марія» Уласа Самчука французькою мовою. Перекладав з чеської, іспанської, французької мов.

Був одружений, але з дружиною-чужинкою розійшовся 1950 року, дві доньки жили в Мексиці.

Помер у Парижі 30 травня 1983 року. Похований 9 червня 1983 року на цвинтарі Пер Ляшез. Оскільки Петро заповідав сестрі, щоб його поховали в Україні, сестра Марія робила певні спроби, однак це його бажання не вдалося здійснити. Згодом сестра перевезла його прах до Америки і 3 вересня 1986 року поховала в Українському Національному Пам’ятнику-Мавзолеї у Вашингтоні.

Майже вся родина, що залишилася в Україні, в радянський час була репресована: брат Андрій та сестра Ірина засуджені за політичну діяльність та приналежність до ОУН, сестри вивезені на заслання.

Джерела:

  1. ЦДІАЛ, ф. 389, оп. 1, спр. 254а, арк. 22; спр. 135, арк. 189; спр. 65, арк. 116.
  2. Микола Ґушул. Рожнів і рожнівчани. Історико-мемуарний нарис п’яти поколінь. — Київ — Косів — Рожнів, 2010.
  3. Газета “Свобода”. — 1983. — ч. 120.
  4. Зеновій Книш. З таємних документів польської окупації Західної України.
  5. Газета “Діло”. — 1928. — ч. 94. — с. 4.

*


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *