Ратич Олекса, археолог

Олександр Володимир Ратич, син Онисима, народився 3 травня 1906 року в с Берездівці Бібрецького повіту (тепер Миколаївський р-н Львівської області).

Належав до 11 куреня ім. гетьмана І. Мазепи у Станиславові, згодом зв’язковий 16 куреня ім. Короля Данила (Станиславів). Член 2 самостійного гуртка К.О.З.О 1 куреня УСП ім. Ф. Черника, у 1927—1930 рр. член 15 куреня УСП «Орден Залізної Остроги», курінний вікарій (суддя), секретар Головної Управи Уладу Новиків (1926—1927).

Навчався у школі рідного села, згодом з відзнакою закінчив Станиславівську гімназію (1925) та юридичний факультет Львівського університету (1929), маґістр права, кандидат історичних наук.

Працював директором вечірньої неповносередньої школи в с. Острові Щирецького району та інспектором райвно у містечку Щирець (1939—1940).

Депортований радянською владою в Казахстан, звідки повернувся у 1945 р. Від 1947 р. працював у Львівському відділі Інституту археології АН УРСР, з 1951 — у відділі археології Інституту суспільних наук: молодший, потім старший науковий співробітник. Досліджував княжу добу Карпато-Волинського краю, захистив кандидатську дисертацію «Древньоруські археологічні пам’ятки на території Галицької і Волинської земель» (1953).

Провів археологічні роботи в Судовій Вишні, Звенигороді, Львові, Перемишлі, Пліснеську. Автор кількох десятків наукових праць, зокрема монографії «Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР» (Київ, 1957, 95 с.). Співавтор (за своєю тематикою) колективних праць: «Нариси історії Львова» (1956), «Торжество історичної справедливості» (1968), «Населення Прикарпаття і Волині за доби розкладу первіснообщинного ладу та в давньоруський час» (1976), «Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині ранньослов’янського і давньоруського періодів» (1982).

У 1974 році його сорокарічний син Ярослав, відомий у Львові геолог, помер від інфаркту міокарда. Олексія Ратича примусовим порядком відправили на пенсію. Невдовзі, 4 листопада 1975 року, він помер.

Похований на Личаківському цвинтарі, його ім’ям названа вулиця у Львові.

Джерело: Вічна ватра на Личакові (могили пластунів у Львівському історико-культурному музеї-заповіднику «Личаківський цвинтар»). – Львів: ЗУКЦ, 2007. – 76 с.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *