Юрій Шанта: Бої на Красному Полі, частина 1

Кадр з фільму Авраменка "Трагедія Карпатської України"

Красне (красиве, а не червоне, як дехто подає) Поле – це поетична назва надтисянської рівнини поблизу Хусту. Так символічно назвав Красним Полем надтисянську рівнину Степан Пап-Пугач, останній Крайовий Звітодавець і Комендант Українського Пластового Уладу Карпатської України. Поет Василь Ґренджа-Донський між першими вжив назву Красне Поле, мабуть під впливом С. Папа.

Вони обидва жили на Словаччині після війни і спілкувалися між собою. Ось як С. Пап окреслив Красне Поле:

Красне Поле – це рівнина, що простягається перед Хустом, столицею Карпатської України. Воно тягнеться від хустських воріт аж по Велику Копаню, спираючись на півночі до чарівних гір, а на полудне ніби перескакує срібну Тису аж до Веряці й дальше, розпростираючи свою рівняву аж ген до мадярських кордонів. Красне Поле – поле боротьби з мадярським наїзником в обороні Карпатської України – стало уосібленням віковічної боротьби закарпатців за їхню свободу.

Коли 15 березня 1939 р. мадярська армія вирушила на Хуст, пластуни, студенти шкіл Севлюша (Виноградова) і Хуста першими пішли через Королево на захист спільно з відділом хустських січовиків та випускниками Торговельної Академії Мукачева. Вони і стали головними творцями «леґенди Красного Поля». До семинаристів і гімназистів долучилося декілька молодших учнів фахових шкіл містечка Виноградова – дворічної торговельної школи і «промислової» (металооброблюючої) школи.

Красне Поле простягається на правобережжі й лівобережжі Тиси. З виїмкою одної чоти, бій пластунів, як також інших січових відділів, проходив на правобережжі Тиси. Коли сьогодні говоримо про Красне Поле, то маємо на увазі рівне поле на правобережжі, між Хустом і Великою Копанею, Рокосовом і Затиссям. Ці бої на Красному Полі були найбільш кровопролитними.

Битву на Красному Полі започаткували виноградівські і хустські пластуни, семінаристи, гімназисти та випускники Торговельної Академії. Продовжували цю битву за столицю Хуст змобілізовані добровольці й останки січовиків хустського ґарнізону. Більше половини бійців за Хуст полягли смертю героїв. Красне Поле – це «закарпатські Крути» в боротьбі за столицю Хуст.

Патріотичне наставлення пластунів

Готовість цих студентів на такий почин свідчить про їхнє патріотичне виховання, яке проводилося в Пласті на Закарпатті. Ось коротка згадка про це виховання.

Ще на початку листопада 1938 р. пластуни Хуста, нової столиці Карпатської України, на ділі підтвердили правдивість про нову характерну людину, готову до великого чину, як пізніше висловився кошовий Михайло Козичар про пластунів . Начальний пластун Закарпаття Степан Пап-Пугач, який поруч Івана Марґітича пізніше також став священиком, написав у книжці «Пластовий альманах з нагоди п’ятдесятиріччя українського Пласту на Закарпатті 1921-1971»:

Зразу по 2-ім листопаді до Хусту приїхав полковник (Армії УНР – Ю. Ш.) Микола Аркас. Має зустріч із членами (пластового – Ю. Ш.) гуртка “Самітні Рисі“. З повірення влади приїхав організувати “Народню Оборону”. “Самітні Рисі” творять його штаб. Інші два курені старших пластунів у Хусті, зорганізовані перед роком О. Блистовим-Гайдамакою з селянської і ремісничої молоді, стають першими відділами Народньої Оборони.

В уступі «Пластуни в Політичних Подіях 1938/39 р.» вищезгаданої книжки, Степан Пап-Пугач розповів про заслугу хустських пластунів в тому, як було знешкоджено затію (змову) хустських псевдорусофілів-мадяронів з наміром не допустити, щоб Хуст став новою столицею Карпатської України.

Красне Поле

Красне Поле

Забравши Ужгород, Мукачів і Берегово, мадяри гострять собі зуби ще на Хуст. Таж це твердиня партії Куртяка і Бродія, мадярських запроданців. Їхні агенти бунтують народ. Вони певні, що Хуст не прийме української влади о. монс. А. Волошина.

Адвокат Будай, мадярон, скликає перед городським домом протиукраїнську маніфестацію. Мадярські агенти спровадили до Хусту ще й багато селян з Ізи, твердині партії Фенцика, що теж запродав Закарпаття мадярам.

В товпі народу, що слухає мадярських агітаторів, розмістились “Самітні Рисі”. Своїм криком перебивають промовцям. До них придаються свідоміші міщани.

На бальконі городського дому показався учитель Діонисій Митрович, довголітній учитель горожанської (нижчої середньої – Ю. Ш.) школи, чесний і поважний чоловік, свідомий українець. Мадярони не пуска-ють його на балькон, не хотять допустити його до слова. Тоді він сходить на долину, розвиває і підносить угору синьо-жовтий прапор. На нього накидається роз’ярена товпа. Прискочили відділи пластунів, члени Народньої Оборони і під проводом “Самітніх Рисів” розігнали товпу. Мадярські агенти й їхні прихвостні опорожнили балькон. На нім тепер уже спокійно виступив учитель Д. Митрович. Промовив до народу. Над городським домом у Хусті замаяв український прапор.

Хустські пластуни розбіглися по хатах. Треба було правильно інформувати народ, щоб не дався звести мадярськими агентами і їхніми запроданцями. Мадяро-ни вже більше не відважились на маніфестацію.

Пластуни вирвали Хуст із їхніх рук. Мадяри цього не простили. По окупації Хусту в березні 1939 р. вони розстріляли і Митровича і Блистова.

Були це виноградівські й хустські пластуни, які забезпечили Хуст для переносу туди столиці Карпатської України з Ужгорода.

У січні 1939 року у Хусті відбувся пластовий з’їзд. На з’їзді один з членів штабу Карпатської Січі висунув пропозицію, щоб провід пластунів, Український Пластовий Улад Карпатської України, зробити складовою частиною Карпатської Січі. Пропозиція була базована на тому факті, що Пласт виховував патріотичну молодь, подібно, як це було в Галичині перед Першою світовою війною. Там Український Пласт дав найбільшу кількість рядових добровольців, старшин і підстаршин до лав Українських Січових Стрільців, а згодом і Української Галицької Армії. На Закарпатті Пласт був виховною базою юнацтва Організації Українських Націоналістів, борців за самостійність України.

На вищезгаданому з’їзді зголосилися до слова три провідні пластуни: кошовий пластунів при учительській семінарії у Севлюші Михайло Козичар, 17-річний пластун-скоб, редактор хустського пластового часопису, майбутній владика українців Закарпаття Іван Марґітич за пластунів Хустської гімназії та Петро Барничка за пластунів Білецької гімназії, (що була перенесена з Берегова до Білок).

Михайло Козичар, майбутній герой «леґенди Красного Поля», промовив:

Над землею кн. Корятовича замаяв жовто-блакитний український прапор. Наспів час, коли має здійснитися наша Національна Правда, що взяла свій початок від Великого Володимира, що за неї боровся Богдан Хмельницький і умирав Іван Мазепа, що за неї кривавилось українське серце під час визвольних змагань та за яку пролилась українська кров на паризьких і роттердамських вулицях. Ми, молодь Закарпаття, жили цією одною Національною Правдою (…)

У часах, коли чужий нам дух по наших школах убивав у нашій молоді українське почуття, українська молодь гуртувалася в організації Українського Пласту. І тоді не було на Закарпатті іншої молодечої організації, хіба на папері. Тоді Український Пласт, і лише Український Пласт виховав закарпатському народові нову, характерну людину, готову до великого чину. За нами наш власний пройдений шлях, за нами тисячні ряди юнаків і юначок, ми зорганізовані, ми маємо свої традиції, тому нам належить рішальне слово (…) ми і надальше лишаємося незалежною пластовою організацією!

Кошовий Михайло Козичар у своєму слові накреслив ідейні настанови, на яких були виховані закарпатські пластуни. Цими настановами вони й керувалися, коли пішли пізніше до бою на поклик Батьківщини, загроженої мадярською окупацією.

Збройний виступ пластунів відбувся під проводом колишніх пластунів Ужгорода

Збройний виступ пластунів відбувся під проводом колишніх провідних пластунів Ужгорода, учнів директора о. д-ра Августина Волошина, при співпраці провідних пластунів Мукачева, колишніх учнів директора Августина Штефана, які вже були старшинами резерви чехословацької армії.

Отже, військовою справою керували військово вишколені пластуни в чехословацькій армії. Це був великий позитив у боротьбі. Також провідниками пластового опору мадярському наступу були військово вишколені старшини, а третій кулеметник – кошовий Михайло Козичар також вже відбув військову службу в чехословацькій армії. Отож, пластові організатори збройного опору мадярській армії і всі три кулеметники мали вже військовий вишкіл.

Для того, щоб пластуни могли піти в бій з мадярами, треба було все заплянувати, зорганізувати, подбати про різні справи. А саме: озброїти добровольців, знайти нічліг перед боєм, подбати про перекуску, підібрати відповідну бойову позицію і привезти поїздом своєчасно на Красне Поле. Це було виконано завдяки співпраці трьох пластових провідників – Михайла Козичаря, Михайла Киштулинця та Андрія Цуги, випускників директора о. д-ра Августина Волошина та директора Августина Штефана. Ці три пластові провідники жили в різних надтисянських місцевостях – Михайло Козичар у Виноградові, Михайло Киштулинець у Королеві, а Андрій Цуга у Хусті. Між іншим, в минулому всі ці три місцевості – Виноградів, Королево і Хуст – були укріплені замками. Тепер вже залишилися тільки руїни тих замків.

Кадр з фільму Срібна Земля, 2012, режисер Тарас Химич

Кадр з фільму Срібна Земля, 2012, режисер Тарас Химич

Всі три вище подані пластові провідники займали важливі позиції на Закарпатті, що уможливило їм виконати відповідальні функції. Михайло Козичар був кошовим пластунів у Севлюші (переведених з Ужгороду) і мав змогу згуртувати підчинених йому пластунів у добровольчі загони для збройної боротьби з мадярськими наїзниками. Михайло Киштулинець був підпоручником резерви чехословацької армії, займав урядовий пост начальника залізничної станції у Королеві над Тисою. Цей пост дав йому можливість користуватися залізничним транспортом, перевозити поїздом бійців пластунів куди було потрібно. Михайло Киштулинець домігся від чеської сотні, щоб вона передала зброю для пластунів семінаристів. Подбав про нічліг для них у залізничних вагонах у Королеві над Тисою. Роздобув військову перекуску, яку залишив для них на полицях у поїзді, а ранком 16 березня зарядив, щоб перед боєм поїзд завіз пластунів до залізничного моста на Тисі біля села Веряця. Андрій Цуга виконував активну військову службу в чехословцькій армії у ранзі аспіранта чотара. Він був комендантом першої сотні січовиків хустського Коша, що створювало добру співпрацю команди збройного опору карпатських січовиків із пластовим опором мадярській армії. Він подбав про те, щоб 15 березня з Хусту була вислана поїздом з-під Виноградова група 19-ти пластунів на те місце, де під вечір біля села Велика Копаня було при їхній помочі перебрано від чеської сотні зброю й амуніцію. М. Киштулинець та А. Цуга були також колишніми ку-рінними Пласту при Торговельній Академії в Мукачеві.

Тут слід згадати, що починаючи приблизно другою половиною 1930-их років, військові ґарнізони чехословацької армії переводили т. зв. «пржедвоєнськоу вихову» (передвійськовий вишкіл) для вищих кляс учнів середніх шкіл. Такий передвійськовий вишкіл, наприклад, переводив ґарнізон чехословацької армії для учнів Торговельної Академії в Мукачеві, починаючи приблизно від 1935 або 1936 року. Вчили як проводити т. зв. «забезпечений військовий похід» і т.п. Давали також вишкіл в орудуванні рушницею і ручним кулеметом. Старшим учням давали можливість стріляти з рушниць і ручних кулеметів. У Торговельній Академії були чотири річники, які рівнялися чотирьом останнім річникам гімназії. Такий самий початковий передвійськовий вишкіл здобули учні ужгородсьої учительської семинарії і хустської гімназії.

Нехай це був тільки короткий, зате важливий військовий вишкіл, який потім пригодився тим учням закарпатських середніх шкіл, які опісля у березні 1939 року пішли у бій на Красне Поле.

Кошовий Михайло Козичар не дістав досить зброї від чеського війська у Виноградові, щоб міг піти з пластунами в бій під Виноградовом. Дістав тільки 20 рушниць від війська перед полуднем 15 березня, озброїв ними 20 хлопців, і вони відійшли в бойову лінію під Виноградовом, де один з них був убитий. Решта 19 з них були використані, щоб примусити чеську сотню біля Великої Копані віддати пластунам зброю й амуніцію. Не діставши досить зброї, Кошовий Козичар звернувся о поміч до Михайла Киштулинця.

Мукачівські пластові провідники знали кошового М. Козичаря з літнього пластового табору в Солочині, що біля Поляни на Свалявщині. Восени 1934 р., відбулася товариська зустріч мукачівських й ужгородських пластунів у с. Кальник. Там автор цих рядків вперше побачив Михайла Козичаря. Він був сильної будови, тримався випростувано, був високий, чим кидався кожному в очі. Михайло Киштулинець, навпаки, був низький ростом, але дуже рухливий, підприємливий, дотепний і товариський.

Андрій Цуга був твердої вдачі, рішучий і безкомпромісний. Загинув з руки червоної Москви. Михайло Киштулинець ледве живим повернувся з мадярського концтабору у Вор’юлопоші. Мадяр з тої самої шкільної лавки із деревооброблюючої школи в Ужгороді, так жахливо катував його, що він, повернувшись із концтабору, міг пересуватися тільки на чотирьох. У 1950-1955 роках він мучився ще і в сталінсько-беріївських таборах.

[…]

Джерело: Юрій Шанта. Бої на Красному Полі. Розділи з книги спогадів “Бились хлопці Хустові на славу”. Публікація в науково-мистецького часопису “Екзиль”, ч. 3, 2018, Ужгород, “Гражда


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Запрошую підписатися

Друзі, час від часу ми формуємо листи з найцікавішими матеріалами та подіями.

пластун Цяпка

You have Successfully Subscribed!