Зі споминів Свата: Нас не злякає лявіна!

Альпи

В зимі 1948 я брав участь у зимовому таборі, шо відбувся на Steinernes Meer в околиці Berchtesgaden. Це є мальовнича гірська височина, яка простягається на південь віл Koenigssee. Їздили ми там на околичні верхи та ночували у схоронищі на Funtensee.

Сніг був добрий, але замерзлий зі шкаралупою на верха, яка не заломлювалася, але ще дозволяла на добру контролю наших лещат, окутих сталевими кантами. Одного дня ми вийшли на гору, котра височіла над Funtensee та подивляли прекрасну панораму гір.

Лещета поскидали та встромили їх вертикально у сніг. Повіяв вітер і я в останньому моменті побачив, що одна з моїх лещет паде під подувом вітру. Я за нею скочив, але було запізно, вона впала і зачала з’їздити вділ, але без мене, тоді я кинувся за нею “щупаком”, щоб її зловити. Запізно! Не зловив. Лещата сама собі з’їжджає, а я теж за нею на животі по твердому снігу. Я її не дігнав, але побачив перед собою снігову “кучугуру” навіяну вітром з уформованою невисокою стіною перед наші. Бачу, що моя лещета там затримається, а я на неї можу себе настромити. Тому дальше сховзуючись, стараюся руками й ногами покерувати себе на бік, щоб не в’їхати в те саме місце, що моя лещата. Поробивши різні дивовижні викрутаси мені це вдається. У великій скорості лещата вдаряє у тверду стіну та ломиться на передному загненні, вона древ’яна, а я пробиваю головою тверду стіну та задержуюся зарившись глибоко у сніг. Моя голова і моя шия твердіші як дерев’яна лещата! Як тепер мені з’їхати в діл на зломаній лещеті? Однак на це є рада. Вішалки зломаних дерев’яних лещат траплялися тоді часто і для того ми мали зі собою запасовий перід лещети з алюмінію, котрий можна легко прикрутити на випадок зломання. Щоправда лещата стає тоді коротша, але з бідою можна на ній ще з’їхати.

Тадзьо, Дзюньо, Куба, Трубка

Тадзьо, Дзюньо, Куба, Трубка

Наше перебування там було ограничене нашими харчами, які, будучи досить скупі та при наших вовчих апетитах, скоро скінчилися. Нам треба вертатися назад! Вночі, перед нашим відходом, упав глибокий сніг, може на яких 10 см. Побачили ми рано, яка є ситуація, а саме, велика небезпека лявін з нового снігу на слизькому підложжі льодової шкаралупи! Що нам робити?

Чекати на кращі часи нема як, по-перше, нема що їсти, а по-друге, не знати, як довго прийдеться чекати, щоб небезпека лявін проминула. Рішаємо вертатися домів. Білий Джек, як найбільше досвідчений альпініст, наказав кожному з нас причепити до себе довгі шнури, щоб як лявіна когось присипле, то за шнурком буде його легше знайти.

Бурлаки: Шепцьо, Сват, Чорний, Куба, Валігура

Бурлаки: Шепцьо, Сват, Чорний, Куба, Валігура

Із-за браку шнурів, ми почепили до себе наші “фелі” (Steigfelle), як також шалики, паски і т. д. Стали ми йти за інструкціями Джека, у відступах один від одного на яких найменше 50 м, щоб як зійде якась лявіна, то забере тільки одного, а інші його відкопають. Я, як найкраше ознайомлений з цим тереном, бо тоді жив у Berchtesgaden, йшов перший, за мною у відповідній віддалі йшов Куба-Купчинський. Йшли ми осторожно вже довший час, стараючись не робити гострих закрутів, які могли би викликати та розпочати лявіну. В одному місці треба було траверсувати відносно стрімке узбіччя гори, напоперек в долину.

Бурлаки на лещатах

Бурлаки на лещатах

В міжчасі, ми вже спустили кілька лявін, які пішли нижче від нас, й тому ми вже зачали мати відчуття коли лявіна може зійти, а коли ні. Дійшли ми до одного досить стрімкого місця, яке мало форму стрімкої ринви. Ми відчули, шо тут мусить зійти лявіна, як тільки ми в цю ринву в’їдемо, але нам треба конче на другий бік, а обійти нема як! Що робити? Стали ми з Кубою радитися. Я запропонував, що з’їду “шусом” вниз, на скіс і в поперек ринви. Лявіна напевно піде, але я за той час буду вже на другому боці. Куба мав на мене уважати. Я поїхав, розвинув скорість, але на середині ринви почув, що наді мною відколовся сніг та лявіна рушила з місця. Зрушений сніг скоро досяг мене та засипав мені лещата. Чую, що іду з лявіною вниз, сніг якби кипів коло мене та засипав мене, тримаючи лещата під сподом. Сніг сягає мені по пояс, по груди, по піню, а я, з руками на верха стараюся по ньому “плавати”. Їду вниз! Аж тут ринва звужується між двома виступами скель, сніг там збивається вгору, а лявіна у своєму розгоні заскрипіла та стає! Я засипаний по шию, Куба з’їжджає до мене та допомагає мені відкопатися. Тепер дорога відкрита через ринву для всіх, нового снігу там нема, й ми з’їжджаємо дальше по льоду вниз.

Й цим разом мені обійшлося щасливо, бо лявіна могла мене понести далеко вниз на стрімкі скелі та урвища.

Примітка.

  1. Сват – Роман Гавриляк
  2. Куба – Юрій Купчинський
  3. Дзюньо – Володимир Гнатківський
  4. Трубка – Олекса Біланюк
  5. Тадзьо – Тадей Геців
  6. Шепцьо – Зенон Шепарович
  7. Валігура – Олег Нижанківський

Джерело: Книга Ватаги Бурлаків. Ню Йорк-Львів, 2010


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Запрошую підписатися

Друзі, час від часу ми формуємо листи з найцікавішими матеріалами та подіями.

пластун Цяпка

You have Successfully Subscribed!