Михайло Бажанський: Значна роля Українського Пласту у відродженні Карпатської України

Стріча Схід карпатських пластунів, Хуст, 1933 або 1934 рік

Вступ. Приєднання до ЧСР. Назва

Винесену в заголовок думку потвердила своїм авторитетним словом історія й задокументувала в 1939-му році офіційною назвою, схваленою свобідним соймом Карпато-Української Держави. До того часу окупанти називали цей край по-різному. У своїй глибокій щирості чеський письменник Іван Ольбрахт назвав його одного разу “землею без імени”.

Насправді, воно так не було. Українська номенклатура, дивлячись очима з Києва чи Львова, називала цей край українською землею за Карпатами. Не жилося в цій країні нашому землякові солодко. Люди за Карпатами не мали змоги втішатися розкішною природою цього краю, мінеральними водами, дарабами на Тисі й столітніми лісами, які де-не-де були незайманими, бо не торкнула ще їх рука захланного, непрошеного зайди. Ця земля, по Першій світовій війні, на підставі Сен-Жерменського договору “добровільно” приєдналася до Чехо-Словаччини як автономна частина. Але це були тільки паперові угоди. Вони не вирішували стану справ.

Батьки карпатських громадян повірили, що приєднання їхньої країни буде непоганим виходом із програного визвольного змагання України. До того ж ім’я та слава гуманної людини, які мав професор Томаш Гарік Масарик, давало, на думку багатьох, запоруку, що приєднання до ЧСР хоч, може, не буде ідеальним, зате гуманним. Та й іншого виходу тоді не було. Однак, приєднання не давало великих надій на автономію і поступово перетворювалося на окупацію.

Пласт – нова система виховання

У такій несприятливій політичній атмосфері народжується новий тип молодої людини, яка назвала себе пластуном. У цій назві заховувався здоровий порив до нового кращого життя, вкладався багатий зміст пластових настанов, правил, дисциплін, пластового закону, точного виконання обов’язків, – одне слово, формувався і виростав новий, міцний національний характер в молодому поколінні, якого так потребувала та земля, упокорювана, здушувана займаннями від часів втрати своєї державної самостійности, від часів смерти князя Теодора Корятовича.

Постали пластові гуртки в кількох осередках. Спочатку в середніх школах, а потім — у фахових, торговельних, горожанських та інших. Зорганізовано відділи в Берегові, Мукачеві, Ужгороді, Великому Бичкові, Севлюші (тепер Виноградове) та в інших місцевостях. Хоч повільно, а все ж таки наростав процес організації. Треба було зводити боротьбу за своє існування, головно за дію, бо ж свідома свого українства селянська молодь спочатку не мала змоги вступати до Пласту, тому що Пласт не був, по своїй природі, масовою організацією, а суто селективною, тобто елітарною. Тільки вибранці могли до нього належати.

Передумовою вступу до Пласту були найкращі успіхи у шкільному навчанні та бездоганна поведінка. Ця, на мою думку, найкраща в світі організація молоді особливо була цінна для українського народу, який, будуючи свою державу, мусів найперше перевиховувати молоде покоління.

По вишколі на своїх базах зорганізовані гуртки пластунства в одностроях появилися на вулицях міст, сіл, як також на гірських плаях та крутих горах Карпатської України. Зацікавлення було дуже велике. Не тільки серед рідного населення, а й особливо серед чужонаціонального, яке, під впливом протиукраїнської пропаганди, дивилося на українську пластову молодь з певною настороженістю та заздрістю.

Прогулька ужгородських пластунів, травень 1924

Прогулька ужгородських пластунів, травень 1924

Дружні зустрічі з пластунами Галичини та емігрантами

Згодом Український Пласт Карпатської України вийшов поза мури своїх шкіл і поза свій край. Почалися зустрічі з українськими пластунами з інших українських регіонів. Переважно ті зустрічі відбувалися з галицькими українськими пластунами, які мали вже вироблений організаційний напрям, десятилітню традицію і певні досягнення в походах. До тих зустрічей ідеально надавалися гори. Чималою допомогою в поширенні пластового світогляду були українські старші пластуни і пластунки з еміграційних частин: із Брна на Мораві, Праги та інших. Вони приїздили на вакації або до своїх рідних додому, або до своїх друзів-студентів у гості. Це наглядно давало можливості перевіряти себе і переймати дещо нового.

Тими творчими зустрічами пластова організація Карпатської України тільки міцніла і зростала, примножувала своїх вірних друзів, а також показувала свою живучість, свою вмілість, додавала віри в майбутнє і собі й іншим.

Зустріч галицьких та закарпатських пластунів, Говерла, 1928

Зустріч галицьких та закарпатських пластунів, Говерла, 1928

Мандрівки, вишкіл, загартування. Крайова Пластова Старшина

Пласт глибоко вростав у своїй землі і здобув прихильність широкого загалу. До цього великою мірою спричинилися пластові мандрівки. Пластова молодь гідно проявила себе перед власним населенням, яке свідомо, а також підсвідомо, чекало настання якоїсь зміни. Такою зміною, чимось зовсім новим видався саме український пластун. При тих мандрівках і походах пластуни мали можливість призвичаювати себе до невигод, бути зарадними в житті, поглиблювати дружбу, проводити розмови з населенням. Потім — вести листування, поглиблювати зв’язки, а також виконувати одне з головних завдань: вивчати рідний край.

Пластова організація швидко закріплювалася. Завершилося вивершення організаційної структури, на чолі цього молодіжного руху постала Крайова Пластова Старшина в Ужгороді. Це був осередок, який покликав до життя адміністративний провід, він надавав ладу всьому рухові, проводив перевірку пластових частин у крайовій мережі від Ужгороду до Ясіня. Почавши від першого мандрівного табору в 1922-му році, майже кожного року більші й менші гуртки виходили з наплечниками в гори, на полонини, на зустрічі з іншими пластунами на Говерлі. У 1930-му році відбули подорож до Варни над Чорним морем. Брали участь у скавтських зустрічах у Джемборі.

Закарпатські пластуни над Чорним Морем, Варна, 1930

Закарпатські пластуни над Чорним Морем, Варна, 1930

Пластові табори як школа виховання

Найуспішнішим досягненням у вихованні стали пластові табори, в яких практично можна було провадити пластування. У незвичайно здоровій, багатій, кольоритній природі пластова молодь будувала собі сама шатра, майструвала, вправлялася в адмініструванні табору, займалася доставою харчів, вчилася поборювати невигоди і так настановлялася до майбутнього життя. Допомогою у цьому вишколі були професійні інструктори, які вмілим практичним підходом, пластовою методою формували молоду людину. Таких таборів в Карпатській Україні було дуже багато.

Почавши від 1923-го року табором у Бовцарах коло Драгова, пластуни продовжили свої збори у Кам’яниці коло Ужгороду в 1924-му році; у Заброді коло Великого Березного і Кобилецькій Поляні 1925-го року; в Лугах коло Сваляви та у Бронці коло Довгого 1926-го року; в Тур’я Реметах у 1927-му році; у Ставному коло Великого Березного 1928-го року; у Воронові 1929- го року; в Устєріках коло Рахова та в Кобилецькій Поляні 1930-го року; в Дубриничах 1931-го року; в Солочині коло Сваляви від 1932-го до 1938-го років і в Гуцульщині від 1934-го до 1938-го років.

Усі ці табори вишколювали молодь на здібних, практичних, свідомих людей, які могли б дати собі раду в прикрих хвилинах життя. На свіжому повітрі, при вмілому проводі, молодь розводила ватру, плянувала програму, скликала жителів з навколишніх сіл і містечок для спільних заходів. Найважливіше в усьому було те, що пластова молодь давала пізнати себе своєму власному народові. Після того вишколу, після тих практичних вправ настав час організувати вищий рівень вишкільних курсів, які названо “Лісовими школами”. Початки організації тих шкіл дав вперше пластовий табір в Солонині в 1937-му році. Таку “Лісову школу”, в заряді вже зовсім українському, покінчило багато пластунів, які планували організувати такі школи кожного року. В тих роках Український Пласт в Карпатській Україні вже зовсім осамостійнився.

Пластовий табір у Солочині, 1938, з архіву Б. Алиськевича

Пластовий табір у Солочині, 1938, з архіву Б. Алиськевича

Пластовий підручник. Пластова творчість. Культурна діяльність. Поети в авангарді

Ще більшу користь для пластунства принесли пластові видання. Насамперед, заслуговує на увагу гарний посібник співосновника Пласту на Карпатській Україні, особливо на терені Ужгороду, Осипа Вахнянина (1890—1924) під назвою “Пластовим шляхом, за красою життя”, виданий у Празі 1924-го року. Підручник мав 125 сторінок друку і 38 ілюстрацій формату шкільної книжки. Цей посібник надав тон всьому пластовому вихованню. Матеріял перегукувався зі змістом книжки д-ра Олександра Тисовського “Життя в Пласті”, опублікованій на три роки раніше у Львові.

Великими приятелями Пласту стали вчителі, педагоги, поети й письменники. Творці поетичного слова прийняли пластову ідею виховання як свою власну. До тих, хто був серед перших у цій справі, належить і письменник старшої Генерації драматург і поет Спиридон Черкасенко (1876—1940), який створив пластовий гімн закарпатських пластунів “Гей юнаки, гей пластуни”. Крім того, він написав багато віршів, а головне — пластових п’єс, які стали гарним джерелом драматичної діяльносте пластунів Карпатської України. З того пізніше розвинулася ширша пластунська театральна діяльність. Поет і професор в Берегові Василь Пачовський (1878—1942) написав для Пласту “Пластову присягу”. Поетеса Марійка Підгірянка (1881— 1963) присвятила багато зі своєї літературної творчости саме пластунству. Василь Ґренджа-Донський (1897—1974) написав кілька віршів про Пласт, він сам особисто відвідував пластові табори, окремі гуртки і провадив розмови із молодими пластунами. Юлій Боршош-Кум’ятський (1905—1978) був щоденним гостем в пластовому таборі в Устєріках і цікавився Пластом, створив для нього кілька поезій. Миколая Божук (1907—1938) стала щирою прихильницею новоствореного Пласту і теж віддала йому велику данину. Дуже шкода, що вона померла такою молодою. Очевидно, що закоханий в життя і природу поет Зореслав також вдався у своїй творчості до молодіжного мотиву, який став предвісником майбутнього великого зриву. Він ясно бачив його у своїй поетичній візії. Назустріч Пластові прийшла молода Генерація поетів, що перейняла ці теми та ідеї як історичну естафету. До цієї Генерації належать Андрій Гарасевич-Сурмач (1917—1947) та Іван Ірлявський (1919—1942). Прихід цих наймолодших поетів дає клясичний приклад, що ролю, яку Пласт взяв на себе, він виконав з честю, і це найкраще зрозуміли творці народних ідеалів — поети.

Пластун” — офіційний журнал

Крайова Пластова Старшина, ще інтернаціонального діяння, почала видавати журнал для скавтської молоді, який спочатку друкувався трьома мовами, а після того, як ця організація осамостійнилася, пластовий журнал почав з’являтися окремим виданням під назвою “Пластун”. На жаль, шкільна адміністрація, під чужим впливом, не допустила його до шкіл. Своїх передплатників на той час було ще замало. І це був перший удар по друкованому слову.

Поряд з “Пластуном” появилося багато іншої літератури з пластовою тематикою, як одноднівки, календарці, пластовий співанник, п’єси з пластового життя. Завершенням акції друкованого слова являється журнал “Молоде Життя”, перше число якого появилося в 1938-му році під редакцією двох старших пластунів, найбільш надійних на той час у Карпатській Україні,— Пугача і Гайдамаки. У цій багатій літературі, якою користувалися теж наставники молоді, учителі й громадські діячі, було віддзеркалене пластове життя. Кожна пластова частина була зобов’язана передплачувати пластовий офіційний орган, як передбачує пластова виховна система, мусіла мати у своїй бібліотеці всі пластові видання. Поглиблювалося пластове знання, росла національна свідомість.

Переслідування

Не дивно, що така активність Українського Пласту та його освідомлююча роля між своїм народом затурбувала неприязні урядові чинники. В першій мірі, наші несвідомі й чужі елементи домоглися в уряді ЧСР публічного переслідування Пласту. Наслідком чого стало видворення поза кордони держави багато пластових діячів і прихильників Пласту, які народилися не в Карпатській Україні. Назвати треба Богдана Заклинського, Леоніда Бачинського, Василя Пачовського, Марійку Підгірянку і декого ще. Спиридона Черкасенка не вислали поза межі ЧСР, бо він не мав куди йти: був власником паспорту Нансена, який, згідно з міждержавними умовами, чеський уряд респектував; але письменник, під натиском поліції, мусів добровільно переїхати до Праги. Все це було як відплата за його прекрасні пластові п’єси, особливо за пластовий гімн.

Псевдогуманність Уряду на Градчанах переступила межі людських сподівань навіть для деяких членів того ж Уряду!

Надійшли нові сили

Незважаючи на такі удари, Пласт не переставав діяти. Прийшли нові провідники, нова зміна, які заступили висланих з країни, і праця в Пласті від 1930-го року наладналася наново, можна зовсім сміло сказати на підставі документації, – ще краще. Це не було так легко. Треба було вести затяжну боротьбу з русофілами.

Треба було переконувати інертних та застрашених. Часопис “Пластун”, вже без субвенції, в обмеженому накладі, по кількох спробах в Ужгороді, перейшов до Севлюша і продовжував появлятися друком не тільки фонетичним правописом, але й тематика його стала ще одважнішою. Крайову Пластову Старшину очолили нові провідники, які не побоялися застрашувань. Пласт продовжував розвиватися напрочуд гарно. Тут годиться зацитувати уривок сміливої, як на той час, статті в журналі “Пластун” за вересень — жовтень 1932-го року старшого пластуна Канюки “В нинішню хвилю”:

Наша організація, Уклад Українських Пластунів Підкарпаття, поставила собі за завдання згуртувати під свій синьо-жовтий прапор усю нашу молодь і виховати її на чесних, характерних та відважних синів нації дорогої Батьківщини, для кращого завтра нашого бідного народу. Про неї (тобто про Батьківщину) ми завжди будемо думати, для неї ціле своє життя будемо працювати і відважно боронити її справи. Ось ідеологія нашого Пласту.

Великі досягнення

Пластуни появлялися у своїх одностроях на всіх більших святкових подіях. Брали участь в походах, у маршах, які називали “маршами до волі”. Однострій мав великий вплив на глядачів, з одного боку, це зобов’язує того, хто носить уніформу, до контрольованої гідної, лицарської поведінки, а в очах громади така людина підноситься понад звичайну публіку. Справді, як тільки пластуни появлялися в організованих маніфестаціях, громадяни із глибоким зворушенням та несказанною радістю зустрічали їх і навіть аплодували! Громадяни бачили в них своє краще майбутнє. З кожним днем зростала свідомість, родилася гордість і запевнення, що завтра буде кращим, бо молодь принесе визволення. Добра слава й українське ім’я закріплювалися в народі за Пластом. Всенародні маніфестації завжди прикрашували пластунки і пластуни. Ужгород таких походів ще не бачив до того часу. Пласт у той час вже мав свою пластову оркестру, що помагало тримати маніфестацію на піднесенні й надавати належного порядку.

Пластуни в Хусті, 1936

Пластуни в Хусті, 1936

Знатні епізоди

Для прикладу можна навести тут декілька маркантних епізодів, що характеризують силу Українського Пласту і його притягаючий чар.

Владика Петро Гебей (1864—1931) в 1930 році, в часі кризи Українського Пласту, подарував триста чеських корон на закуплений пластових одностроїв для бідніших пластунів. Владика Гебей цим жестом хотів доказати, що чеська влада, переслідуючи Український Пласт, скривдила організацію молоді. Цим подарунком, до певної міри символічним, єпископ став в обороні покривджених.

До найзнаменніших епізодів належить один з найкращих моментів гідної постави українського представництва пластової групи, яка брала участь в Слов’янському Джемборі в Празі 1931-го року.

Українська група привезла з собою довгу дошку з надписом !Український Пласт Підкарпатської Руси”, щоб її прибити на чоловому місці, при вході до табору. Провід Слов’янського Джемборі заквестіоновув назву “український” як незаконну, що не відповідала офіційній державній назві. Відбувалися досить гарячі розмови на ту тему із відповідними чинниками Слов’янського Джемборі на Стромовці. Навіть наш великий приятель, чеський генерал В. Клецанда, до якого звернулися в тій справі пластуни – емігранти, не мав сили щось змінити і його старання залишилися без успіху.

Команда групи українських пластунів із Закарпаття відрізала пилою назву “український” і відставила осторонь. Деяка зневірена частина перестала навіть працювати в розбудові табору. Були й такі, що заповіли свій від’їзд. Делегація українських пластунів не переставала вести переговори і ставити ясно свої домагання, що Пласт на “Підкарпатській Руси” — це Український Пласт. Мала відбутися ще одна зустріч, може, найважливіша з усіх. Це зустріч із Начальним Пластуном чеських скавтів-юнаків Б. Свойсіком. Б. Свойсік був приємною людиною. Еміграційний Український Пласт користувався всякими пільгами завдяки йому. І що сталося? Свойсік хотів уникнути конфліктів. Не маючи сили протиставитися українській делегації, в якій були дві пластунки: Анна Устіянович та Ростислава Бірчак, дозволив виступати українській групі з Карпатської України під назвою “український”. Тоді з невимовною радістю, побожно, пластуни прибили відрізану вже дошку з надписом “український” на самій горі головного входу до табору, – так то, завдяки затяжним пертрактаціям, надпис “український” звернув на себе ще більшу увагу. Фотографи всіх народів залюбки фотографували чолову частину українського табору.

Гуцульська колиба Українського Пласту Закарпаття на 1 Слов. Джемборі в Празі. Світлив Є. Вировий

Гуцульська колиба Українського Пласту Закарпаття на 1 Слов. Джемборі в Празі. Світлив Є. Вировий

Подорожуючи по Карпатській Україні, чеський письменник Іван Ольбрахт відвідав пластовий табір в Дубриничах у липні 1931-го року. З його слів треба ствердити, що про пластунські табори і про наростаючу пластову молодь доводилося йому чути дуже багато, а найбільше імпонувала йому постава проводу у Празі на Стромовці, в обороні свойого історичного імени. Тому він вирішив сам побачити ту молодь, яка досягнула минулого місяця в Празі такого розголосу. Може, й ця зустріч мала такий вплив, що Іван Ольбрахт став українським приятелем. Написав декілька книжок з української тематики.

Розголос про Пластову організацію був дуже поширений — навіть посол Гуснай із своєю дружиною, яка не знала ані єдиного українського слова, одного дня приїхали відвідати пластовий табір в Солочині. Хоч які були б його заміри: почуття приналежности, поклик крови, чи тільки політично-громадські амбіції, але факт залишається фактом, що й до нього дійшла відомість про існування Українського Пласту, який заманив його своєю притягальною силою до себе. З його розмови ясно було видно, що Пласт, як не тепер, то в майбутньому, буде відігравати значну ролю. Посол Гуснай запропонував свої послуги, які увінчалися практично дуже великим успіхом. Завдяки йому, ту площу, на якій Пласт тоді таборував, починаючи від критого мосту, що був на потоці Пінії, аж по границю Луги, де була мінеральна вода “Маргітка”, тоді власність Мармельштайна, а на заході — по лісок, що межував з Боржавою,— так от цю площу, якихось від п’яти до шести акрів землі, було придбано у власність для Пласту.

До особливих успіхів належить ще участь Українського Закарпатського Пласту у скавтському Джемборі в Геделе, що в Мадярщині, 1933-го року. До того інтернаціонального виступу й до участи в програмах Джемборі в Геделе був покликаний спеціальний провід під керівництвом Августина Шерегія. У звичайному виховному таборі в Солочині провадилися також тритижневі приготування до виступу в Геделе, що увінчався великим успіхом, – завдяки саме добрій підготовці в Солочині, де всі учасники на виїзд до Геделе вісім годин щодня слухали лекції, відбували проби хорів і танців та набували необхідного знання, як поводитися з українським\пластовим прапорами, ставати до молитви, таборувати тощо.

Балетмайстер Андрій Кість (1891—1986), учень славного балетмайстера Василя Авраменка, підготовив українські національні танці на 20 пар танцюристів. Імре Карданшнець, тоді молоденький, чотирнадцятилітній юнак танцював “Чумака”. Між іншим, у цій групі були також емігранти – пластуни, між якими й теперішній Начальний Пластун всього українського пластунства у світі д-р Юрій Старосольський. У танцях і хорах брав участь також студент з Праги Михайло Сорока (1911—1971), пізніше довголітній в’язень сов’єтських концтаборів. Він через паспортні неполадності до Геделе не доїхав. Пізніше часто іронічно насміхався сам із себе, як-то він “їхав до Геделе”.

Наприкінці цього циклу знатних епізодів треба додати княжий дар учителя Миколи Медведя з Нижньої Апші (тепер Верхнього Водяного). Він подарував приблизно три акри землі для пластових таборів, площу, на якій від 1934-го року щорічно таборували пластунки і пластуни. Той табір названо “Гуцульським”. Дерево на будову “колиб” — куренів, для перебування пластунів, подарував батько Миколи Медведя — Іван Медвідь.

Це й є характерним свідченням, як глибоко припадав до серця Український Пласт нашим людям. Можна б наводити багато інших прикладів, але нехай цих кілька підтвердять місійну ролю Українського Пласту, яку треба вважати далеко поважнішою, ніж це уважалося дотепер.

Джерело: Михайло Бажанський. Моя Карпатська Україна. – К: Світовид, 1995.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *