Петро Маркіян Ісаїв, син о. Івана і Ольги Филипів, народився 26 січня 1905 року в с. Ліски Коломийського повіту.

Навчався в Станиславівській українській гімназії. Член 11 полку (куреня) ім. І. Мазепи, здобув ступінь скоба. Провідник 11 полку у 1923-24 рр.

Після закінчення гімназії вступив до Львівського університету. У той час належав до львівського 1 куреня УУСП ім. Ф. Черника, а згодом — до 3 куреня УУСП «Лісові Чорти».

Член ВПК — секретар, референт преси, педактор «Молодого життя» (1927—29). Скавтмастер (06.1928). Нагороджений відзначенням «свастика заслуги». Член команди таборів на Соколі. Знаний на псевдо «Батько Ісая». Упорядкував інформацію про Пласт на Великій Україні (1927).

Див. також: Ісаїв Василь, інженер

У 1925—1931 рр. — студент університету Яна Казимира у Львові (історія), магістр філософії (дипломна праця «Канонічний процес поляків з хрестоносцями в 1339 р.»). Перекладав з французької (Моріс Лорантен, Франсуа Моріак).

Співорганізатор товариства українських студентів-католиків «Обнова», став його першим головою 1930 року.

Вчителював у гімназіях Львова: в Академічній гімназії, в Малій семі­нарії і в жіночій фаховій школі сс. Василіянок. Редагував літературно-науковий місячник «Дзвони».

У 1939—41 рр. в Ярославі, вчителював в українській державній гімназії, згодом очолив шкільний відділ в Українському центральному комітеті в Кракові. За написання ідеологічних статей арештований німцями, перебув в ув’язненні 4 місяці.

Редактор журналу «Українська школа» у Кракові (1942—43) та Авґсбурзі (Німеччина, 1947—48).

Після Другої світової війни на еміграції в Німеччині. Викладав в українських таборових гімназіях (Авґсбург та Бад-Верісгофен), в Українському Вільному Університеті (Мюнхен), де здобув ступінь доктора філософії 1947 р. (докторська праця: «Історія українського шкільництва в Генеральній губернії»).

1949 року переїхав до США і оселився у Філядельфії. Перший станичний (1949—1953) у Філядельції.

Редактор часопису «Шлях» (1949—1963). Учитель українознавства у школі св. Миколая (1962—1968). Керівник Українського педагогічного інституту в системі Шкільної ради Українського Конгресового Комітету Америки (1965—1966). Від 1965 — надзвичайний професор історії України в Українському католицькому університеті.

Автор статей в «Енциклопедії Українознавства». На сторінках тижневика «Шлях» опублікував розвідки з історії Церкви «Чи Володимир Великий був коронований?» (1949), «Один нарід чи три народи на Сході Европи?» (1953; 1960), «Флорентійська унія» (1956–57).

Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1952).

Основні праці:

«Українські Виз­вольні Змагання», 1930 (сконфіскована польською владою);
«Митрополит Андрей Шептицький», 1946;
«Берестейська Унія», 1946;
«Роль Візантії в упадку української державности», 1947;
«Історія українського шкільництва в Генераль­ній Губернії в шкільних роках 1939—1945»;
«Звідки Русь-Україна прийняла християнство?», 1952;
«Меморандум митрополита Андрея Шептицького до урядів Центральних держав з 15 серпня 1914 р.», 1968;
«Важливість Берестейської Унії в історії України», 1970;
«Історія міста Станиславова»;
«Причини упадку української держави в княжі і козацькі часи», 1975;
«Історія Перемиського єпископства східного обряду», 1976.

Разом з дружиною Ярославою (з Конрадів) виховав дочку Ольгу, синів Всеволода В’ячеслава, Іринея та Юрія.

Помер у Філадельфії 23 лютого 1973 р. Похований на
Українському католицькому цвинтарі у Факс Чейзі.

Джерела:

  1. Михайло Б. Ждан. Петро Маркіян Ісаїв.
  2. Стаття в «Енциклопедії сучасної України».
  3. М. Климишин. Отець Іван Ісаїв та його родина.

*

Запрошую підписатися

Час від часу ми готуємо підбірку найкращих матеріалів і будемо раді поділитися

Чудово! Ми надіслали лсиста на вказану пошту, його треба відкрити і підтвердити підписку.