Дмитерко Ратич Гандзя, педагог, громадська та військова діячка

Гандзя Дмитерко-Ратич

Ганна Дмитерко (в Пласті знана як Гандзя) народилася 9 лютого 1893 року у с. Підберізці коло Львова (тепер Пустомитівський район Львівської обл.).

Початкову освіту здобула у рідному селі, згодом вступила до учительської семінарії “Рідної школи” у Львові. Належала до Стрілецького Пласту (таємні гуртки Івана Чмоли) та товариства Січових Стрільців у Львові. У червні 1914 року склала матуру в учительській семінарії.

28 червня 1914 року, під час січового-сокільського здвигу, за блискучий вишкіл була нагороджена стрілецькою відзнакою, а через кілька тижнів показувала такий же вишкіл на полі бою.

Від серпня 1914 року вона служить у сотні УСС в Гаях і в травні 1915 р. бере активну участь у боєвих діях на горі Маківці. Від вересня 1915 року Гандзя Дмитерко служить при інтендатурі в Коші, а в 1918—1920 роках – при допоміжній службі в бригаді УСС. В бригаді УСС-ів вона знайомиться з вістуном УСС Василем Ратичем, і в лютому 1919 року вони вінчаються у церкві с.Лісники.

У складі УГА перебула всю кампанію на Великій Україні, перебувала на Поділлі, на Одещині. 1922 року з чоловіком і дворічним сином вдалося їй перейти р. Збруч і дістатися до Галичини.

Мешкала в Рогатині, а в час Другої світової війни разом з чоловіком і молодшими дітьми емігрувала до США, де розпочала активну участь в українських громадських організаціях і товариствах. Була активною членкинею Пласту і Товариства Українських Комбатантів.

У Ганни і Василя Ратичів народилося четверо дітей: Любомир, Олег, Володар і Ростислав. Олег і Володар під час Другої світової війни служили у першій Українській дивізії, куди вступили добровольцями в перші дні її формування. У липні 1944 року Володар, який був воєнним кореспондентом, загинув під Бродами.

Пластова зустріч, 1973, Вовча тропа, США

Пластова зустріч, 1973, Вовча тропа, США

“Любити Україну — завжди було справою жертовною”, – писала Гандзя Дмитерко. Ця любов допомагала їй долати труднощі і миритися з емігрантським життям. Незважаючи на похилий вік, жінка за океаном стала почесним членом Братства Українських Січових Стрільців, Спілки Бувших Вояків України, працювала в Союзі Українок Америки, одну з філій якої названо потім її ім’ям.

Ось що вона сказала за два місяці до своєї смерті:

Подвиг жінки-українки в долі нашого народу став історичною традицією. Вона бере початок ще від великої княгині Ольги. Впродовж століть жінка-українка зберігала в собі прагнення до волі, яке поєднувалося з почуттям високої гідності й відповідальності за щастя рідного народу.

Померла Ганна Дмитерко Ратич в Едісоні, США, 3 квітня 1981 року, маючи 88 літ.

Сидять зліва - М. Тілищук, проф. М. Вербицький, проф. В. Ратич, Ст. Бігусівна, Г. А. Ратич, Віра Поташнюк, лежить М. Рудько, стоять з ліва Шевшів, Наконечний, Горбатий, Люба Ратич, НН, Малиновський Чапля і Олійник

Сидять зліва М. Тілищук, проф. М. Вербицький, проф. В. Ратич, Ст. Бігусівна, Г. А. Ратич, Віра Поташнюк, лежить М. Рудько, стоять з ліва Шевшів, Наконечний, Горбатий, Люба Ратич, НН, Малиновський, Чапля і Олійник (власноручний підпис Г. Ратич)

Прогулька на горі Смотрець, сильний вітер і холодно, захмарилось, ми рушили на гору Піп Іван, по дорозі захопила нас буря, 1936

Прогулька на гору Смотрець, сильний вітер і холодно, захмарилось, ми рушили на гору Піп Іван, по дорозі захопила нас буря, 1936 (власноручний підпис Г. Ратич)

Джерела:

  1. Фб сторінка Жінки Свободи // Women of freedom
  2. Вікіпедія
  3. Фото взяті з архіву Пластового музею в Клівленді, США, фонд Терені Шарко


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *