Кілька слів про історію Пласту у Франції

Пласт УНР організації в Альґранджі

Першими пластунами, які оселились на початку 1920-х років в Парижі, були вихованці українських скавтських загонів із м. Києва — Олексій Яремченко, автор одного з наших головних ідеологічних текстів під назвою «Основи пластунства», та організатор першої олд-скавтської дружини у столиці України в 1918 році, а згодом відомий український кінорежисер світової слави Євген Слабченко-«Деслав» (у 1938 році отримав «Оскара» за найкращий європейський фільм).

Євген деякий час працював у Франції як зв’язковий Пласту в справі міжнародної скавтської співпраці, заснував у Парижі товариство «Друзі українського кіно», похований у французькому місті Ніцца.

У 1929 році в Парижі ініційовано створення першого пластового відділу та гуртка «Приятелів Пласту». У 1937— 1939 роках місцевий Пласт, під керівництвом Пластової референтури в складі Генеральної Ради Союзу Українських еміґрантських організацій (СУЕО), розвпнувся у структуру із щонайменше 5 юнацькими куренями. Пластовим референтом цього Союзу до 1939 р. був інж. Семен Нечай, а опісля — Петро Йосипи-шин (уродженець Вінниччини, колишній вояк 2-ї бригади Запорізької дивізії Армії УНР).

Пласт УНР організації в Альґранджі

Пласт УНР організації в Альґранджі

На північному сході країни, поблизу німецького кордону, пластові осередки сконцентрувались у Лотарингії: в Альґранжі, де діяв курінь ім. Євгена Коновальця; в Кнютанжі — курінь ім. Івана Мазепи; в Оденле-Тіш — курінь ім. Володимира Великого. У Нілванжі та Оденле-Тіш організовано новацькі відділи «вовченят» і «лисичок». На південному сході Франції, у славному місті Ліоні, функціонував морський гурток.

В Парижі діяли курені ім. Симона Петлюри та Миколи Міхновського (до складу останнього входив і гурток «вовченят»). Активістами паризького Пласту стали донька Головного отамана Армії УНР Леся Петлюра та вихованка буковинського Пласту Дарка Гузар (в заміжжі — Чемеринська), яку за націоналістичну діяльність розстріляло ґестапо в Києві. Місцевий пластовий журнал «Ватра» співредаґував вихованець станиславівського Пласту Мирослав Небелюк — «Юк», «Старий Крук». Згодом він видав у Парижі низку фундаментальних видань, зокрема дослідження «Генерал де Ґолль» (1945), український переклад роману класика французької романтики Рене де Шатобріяна «Пригоди останнього Абенсерага» (1951), розвідку «Анна Ярославна, українська княжна на королівському престолі Франції в XI ст.» (1952) та унікальну працю про українців, які воювали за свободу і незалежність Франції («Під чужими прапорами», 1951).

Пласт УНР організації в Альґранджі

Пласт УНР організації в Альґранджі

Після Другої світової війни Пласт в країні не відновився. Певні спроби були, зокрема в Парижі, а на початку 1960-х років самостійний гурток УПЮ «Жайворонки» діяв у Ле Като (місто Анрі Матісса). Стараннями Петра Йосипишина, який у 1958—1988 роках був директором бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі, вдалось зібрати і зберегти десятки тисяч цінних пам’яток української громади 1920—1930-х років. Сьогодні справу батька продовжує пані Ярослава Йосипишин. Допомагає їй пані Дарія Мельникович (вихованка Пласту в таборах Ді-Пі).

Джерело: Юрій Юзич. Кілька слів про історію Пласту у Франції. Пластовий Шлях. — ч,2 (162). — 2010. – С.37—38.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *