Єпископ Іван Марґітич – пластовий братчик Муравель

Єпископ Іван Марґітич

Іван Марґітич ще за життя удостоївся високого титула народного єпископа. Ніхто цього офіційно не затверджував. Так має бути і так сталося. Саме означення “народний” найменше стосується співзвучного державного титулування. У ньому те смислове наповнення, яке вкладаємо у поняття святості. За неписаним моральним кодексом його й називали за життя просто Народним Єпископом.

Його життєвий чин мав свій початок. Пластовий гарт, якого він зазнав у юному віці, гадаємо, – та найважливіша підвалина, на якій так певно постав і над якою так велично возноситься Храм Івана Маргітича.

Пропонована стаття-спогад, переконаний, упевнить читача в сказаному вище.

* * *

Хуст – історичне місто українського Закарпаття, історичне місто всієї української землі. Хуст – столиця славної, як також і трагічної, Карпатської України. Хуст славний і в історії українського Пласту.

Моє пластування почалося в третьому класі початкової школи в рідному селі Великій Чинґаві (тепер Боржавське) Виноградівського району. У село прибув учитель Микола Медвідь, родом із села Росішки Рахівського району. Для школярів він заснував Пласт, а для дорослих – товариство “Просвіта”.

Іван Маргітич. Клепле мотику.

Мої ровесники до сьогодні пам’ятають цього вчителя-патріота. Сумлінно виконуючи свою вчительську роботу, він свій вільний час присвячував громадсько-просвітянській діяльності. Із школярів зорганізував пластовий хор, а драматичний гурток – із пластунів, учителів та селян. Патріотична діяльність цього вчителя сприяла пробудженню в нас, десятирічних хлопців, національної свідомості. Ми вже добре знали, що русини – це українці, а українці – це русини, і нема жодних русинів-неукраїнців.

Стара церква в с. Боржавське, вхід залитий бетоном

Пласт утверджував у нас духовну культуру, живу християнську мораль. У пластових таборах день починався і кінчався спільною молитвою. І завжди були бажаними гостями священики і монахи, які проводили богослужіння, уділяли святі Тайни і проповідували Боже слово. Пластова молодь загартовувалася духовно і фізично. Пластовий синьо-жовтий прапор завжди освячувався урочисто і з великим духовним піднесенням. Цей обряд під час мого навчання в гімназії виконував священик-патріот, викладач закону Божого в Хустській гімназії, уродженець села Онок Виноградівського району о. Дмитро Попович, що за греко-католицьку віру довгі роки томився в більшовицьких ГУЛАГах.

Єпископ Іван Марґітич

Єпископ Іван Марґітич

Засновниками і провідниками Пласту на Закарпатті були знамениті педагоги та ватажки народу, як, наприклад, о. Августин Волошин, о. Дмитро Попович, о. Феделеш, о. Степан Пал-Пугач, Андрій Дідик, Остап Вахнянин, Леонід Бачинський, Володимир Бирчак, Андрій Алиськевич, Богдан Алиськевич, Іван Панькевич, Августин Штефан, Юліан Ревай, Юрій Шереґій – Грім…

Свято Весни 2002, Чорна Гора, Виноградів, спільне фото з Єпископом Іваном Марґітичем

* * *
Моє пластування продовжувалося в Горожаноькій школі в Севлюші (тепер Виноградові) і в Хустській гімназії до 1939 року, до угорської окупації. Хустські пластуни в основному були учнями горожанської школи та гімназії. Пластуни і пластунки групувалися в куренях, на чолі яких стояли курінні. Я був курінним одного гімназійного пластового куреня. Обов’язки кошового виконував Степан Пап-Пугач. Декілька куренів творили місцевий кіш. Раніше він був курінним старших пластунів “Самітних Рисів”.

Восени 1937 р. вибрано його Крайовим звітодавцем, керівником українського Пласту на Закарпатті. У двадцятирічному віці став уже студентом Ужгородської богословської академії і я бував з ним у кількох пластових таборах у Лісовій школі в 1938 році як старший пластун-скоб і курінний. До речі, до пластового табору в Солочині приїжджав великий прихильник закарпатського Пласту, наш славний поет Василь Ґренджа-Донський. До пізньої ночі з неослабною увагою слухали ми його оповідання і патріотичні вірші. Про Степана Папа-Пугача довідаємося більше з його ж “Пластового Альманаху”.

Як Крайовий звітодавець, він виховував трьох молодих скаутмайстрів із свого куреня “Самітних рисів”, а саме: Олександра Блистіва, Михайла Бокотея-Лиса і Романа Балицького. Михайло Бокотей-Лис організував гурток пластунів під назвою “Карпатські Орли”, членом якого пощастило бути й мені. На пропозицію Крайового звітодавця С. Папа-Пугача були іменовані скаутмайстрами заслужені закарпатські провідники: др. Володимир Бирчак, др. Богдан Алиськевич, Євген Шерегій, Яків Шапель, Михайло Бажанський, Михайло Блеск, Богдан Рубинович, провідниця Анна Устіяновичева, а також мої хустські провідники професор Августин Чичура і класна наставниця (протягом 4 років) Ростислава Бирчаківна, яка була ще й чудовим педагогом.

У четвертому класі гімназії (1937 p.) наприкінці третьої чверті мені довелось чергувати. Під час перерви я повинен був провітрити клас, витерти шкільну дошку. Стоячи вже біля чистої дошки, я олівцем написав на ній: “Слава Україні! Ми – український народ!” Коли розпочався урок математики, учителька Соколовська з крейдою в руці підійшла до дошки і побачила написане, вона повернулась обличчям до класу, уважно оглянула учнів і без слова вийшла. Незабаром привела директора школи словака Трехту, якому заявила: “Вот слова напісаниє на доске, какіх на Подкарпатской Русі пісать нє положено”. Директор запитав, хто це написав. Я сміло признався, був певний, що написанням тих слів я не зробив нічого аморального і готовий був за те нести відповідальність. Секретар дирекції гімназії чех Шірмер, відчуваючи симпатію до росіянки Соколовської, проводив довготривалий допит – складав протокол дізнання. Ставив декілька разів одне й те саме запитання: “Як то мам розуміти, же такі младі хлопец стале є українофілом?” На це я відповів: “Прошу пробачення. Я не є українофіл, бо я вважаю себе свідомим русином-українцем”.

Портретне фото Івана Марґітича

Моя незабутня класна керівниця Ростислава Бирчак під час довгих допитів не покидала мене – заступалася за свого учня, як рідна мати за свою дитину. На третю чверть росіянка Соколовська і чех Шірмер домоглися того, що за чверть з поведінки мені було виставлено трійку, а в свідоцтві за четвертий клас – двійку при всіх інших відмінних оцінках.

Про національну свідомість пластунів Хустської гімназії свідчить ще й такий випадок. Гімназисти читали твори української літератури в міській бібліотеці, передусім ті, в яких писалося про козацькі походи. Мій однокласник і ровесник з сусіднього села Завадка на Виноградівщині Федір Сочка (тепер уже покійний) залюбки переказував прочитане про козаків своїм однокласникам. Тому всі зверталися до нього кличкою “козаче“. На уроці чеської мови професорка Беднаржова-Андерлова якось почула, що до Федора його сусід звернувся тою кличкою. Тоді професорка спитала Федора: “Сочка, цо то знамена? Хлопці жікаї, же ві йсте козак”. На це Федір відказав: “Ано, просім, я йсем козак!” А професорка далі допитувалася: “Сочка, а ві мужете ржіці, проч йсте козак?” Федір відповів: “Ано, просім. Йсем козак прото, же йсем козацького роду!” Сочка Федір уже в четвертому класі гімназії усвідомлював, що кров закарпатського князя Лаборця і подільського князя Корятовича одна й та ж. На сто років раніше про цю спільність крові наш великий закарпатський будитель Олександр Духнович сказав: “Бо свої то за горами, не чужі…“ і “Карпати не розлучать вічно нас”. Чи сьогодні хтось може це спростувати?

1935 року хустські пластуни-гімназисти з ініціативи кошового хустського округу Степана Папа-Путача видавали стінну рукописну газету “Настінний Пластун”, редактором якого був пластун-розвідувач Петро Барничка-Веселяк, один з визначних пластових діячів Закарпаття.

Почин хустських пластунів підхопили інші. Так протягом 1936 року на Закарпатті з’явилося кілька таких стінних пластових часописів. У цьому ж році хустські пластуни розпочали видавати для молоді середніх шкіл часопис “Скоб”. Матеріали до нього друкували на машинці, розмножували на ротаторі Хустської гімназії – його редагування довірили четвертокласникові, авторові цих рядків, що мав пластове ім’я Муравель. Друкарська машинка дісталася нам від адвоката Станка. Цьому сприяла його дочка Оля. Рукописні тексти ми друкували на машинці на квартирі адвоката на спеціальному папері, який годився для розмноження на ротаторі.

Користуватися ротатором нам дозволив секретаріат місцевої соціал-демократичної партії у своїй домівці, ця партія в той час мала українське спрямування.

Ось декілька цитат із нашого “Скоба“, які наводяться і в “Пластовому Альманасі“ о. Степана Папа-Пугача.

1936-го року в нашому “Скобі” одна пластунка писала: “Всі добре знаємо, що ми – молоде покоління – є цвітом народу. Нема молоді, не буде жити й народ у будуччині. А щоб народ завжди існував, то він повинен мати добре виховану молодь, щоб вона зуміла колись повести осій народ правильною дорогою. До того всі ми мусимо приготовлятися. З нас виростають громадяни і колись на нас спаде багато обов’язків. А ті обов’язки зуміємо виконати тільки тоді, якщо замолоду до них приготуємося…“

Одним оловом, Пласт на Закарпатті між двома світовими війнами був авангардом української закарпатської молоді, а хустський Пласт завжди займав у ньому своє поважне і значне місце. Пластовий дух був притаманний усім українським патріотам Закарпаття на чолі з Президентом Карпатської України о. Августином Волошином. Усі вони були провідниками, прихильниками і співпрацівниками Пласту.

Під час посвячення нової церкви в с. Боржавське, 2003

Єпископ Іван Марґітич

Під час посвячення нової церкви в с. Боржавське, 2003

Під час посвячення нової церкви в с. Боржавське, 2003

Іван Марґітич

Джерела:


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*

2 Responses to Єпископ Іван Марґітич – пластовий братчик Муравель

  1. […] День 3 В неділю відвідали службу Божу у місцевій греко-католицькій церкві. Тут же розміщений барельєф владики Івана Маргітича, що пластував на теренах Закарпаття у 30–40-их роках та носив пластове псевдо Братчик Муравель. […]

  2. […] чину життя незрадливого в переконаннях і вірі Івана Марґітича. Заодно збагнути важливе про відійшле в минуле […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *