Спомин буковинської пластунки

Український Пласт на Буковині, 1933, по боках стоять Б. Сірецький і Л. ГУзар, а в середині Л. Гнідевич-Никорович

Під кінець 19-го сторіччя 1 на початку 20-го напливали на Буковину у великій кількості українські студенти, професори та урядовці з Галичини. Манили їх кращі становища і брак національного тиску, а для студіюючої молоді були доступні три катедри в українській мові при університеті в Чернівцях.

Цей наплив свідомих одиниць причинився у значній мірі до поглиблення національного самопочуття у тодішних буковинських українців та до поширення культурних, освітних та молодечих організацій. До першої світової війни, буковинська молодь, яка навчалася у німецьких школах і не чула української мови (хиба в дома) не мала ніякої національної організації, бо ніхто зі старшого громадянства наіколи не цікавився і не давав їм напряму. Самі студенти зачали відчувати брак націоналістичного виховання і почали творити тайні гуртки при середніх школах, де виучували все що рідне. Читали “Кобзаря” та дискутували над різними темами або сходилися по приватних домах на проби хору народніх пісень і проби до театральних вистав.

Студенти університету були зорганізовані у т.зв. академічних корпораціях, як “Запорожже” “Січ” і “Союз”. Це вони в рік перед першою світовою війною дали почин до заснування Українського Пласту на Буковині.

Я була тоді підлітком і ученицею 3-го курсу середньої школи як нас скликали старші товариші-ґімназисти на основуючі збори. Домівка академічного товариства “Січ” була вщерть заповнена студіюючою молоддю -здебільша хлопцями. Дівчат було мало – моїх п’ять товаришок числились тоді до передових одиниць, хоч погляд на жіночу рівноправність був у нас ще дуже невиразний.

Зі захопленням вислухали ми правила Пласту і найбільше подобалося нам те, що це організація самовиховна, як спосіб дуже доцільний у наших відносинах.

З місця вписалися ми всі до цеї організації і так повстав “Буковинський Полк Українських Пластунів ім. Івана Богуна”.

Матеріял для вивчення першої проби ми дістали вибитий на літографі і “Метелик”, в якому знаходився життєпис І. Богуна, пластові закони і вузли. Сходини, теоретичні заняття і деякі практичні вправи та іспити відбувалися в домівці академічного товариства “Січ”, руханкові і практичні вправи переводилися на просторій площі під лічом Гореча.

Український Пласт на Буковині, 1933, по боках стоять Б. Сірецький і Л. ГУзар, а в середині Л. Гнідевич-Никорович

Український Пласт на Буковині, 1933, по боках стоять Б. Сірецький і Л. ГУзар, а в середині Л. Гнідевич-Никорович

Наш дівочий гурток числив 8 дівчат від 13 до 15 років а нашим інструктором був пок. батько Лесі Храпливої, тоді ще студент чернівецького університету.

Головою першого Пласту на Буковині був студент Омелян Гундич, а з ним співпрацювали: Е. Храпливий, Балицький і др., яких імен не пам’ятаю. Пластовий полк ім. І. Богуна поділявся на сотні, частини і гуртки.

Він охоплював велику частину української гімназійної молоді Чернівців, а загальне число пластунів і пластунок у 1914 р. в Чернівцях доходило до 800. Деякі народні вчителі у Чернівцях організували пластові гуртки при своїх школах, де була більша кількість українських дітей. Також поза Чернівцями існували гуртки українського Пласту при гімназіях у Кіцмані, Винниці і Вашківцях. Важливою подією для нас, молодих пластунок, була наша поїздка на. “Здвиг Соколів і Січей” до Львова в 1914 р. Він був зорганізований з приводу сотих роковин народження Тараса Шевченка і своєю чисельністю і організованістю робив кольосальне враження.

Небагато було нас представників буковинського Пласту на цьому святі – але воно залишило незатертий слід в наших душах на ціле життя.

Перший раз ми почули себе гордими, що ми є діти української нації і що ми ось тут беремо участь у цім величавім поході.

Хоч в короткому часі після “здвиту” прийшло до першої світової війни, яка розкинула нас по всіх усюдах – кожна з нас старалася у своїм середовищі вести дальше добре пластове діло.

Пластуни в поході на здвизі 1914 у Львові

Пластуни в поході на здвизі 1914 у Львові

Я опинилася з мамою і молодшими сестрами у гірській місцевості наших Карпат, де моя старша сестра була вчителькою. Тут ми зі сестрою Стефою збирали в школі гуцулят, читали їм “Дзвіночки”, вчили співати українських пісень до ручних вправ та виучували з ними вірші Т. Шевченка.

В грудні 1914 року підготовили ми з дітьми Миколаївський Вечір, інсценізований матеріялами взятими з “Дзвіночка”, за редакції Константни Малицької. Скільки радости і втіхи було у дітей, а ще більше у батьків, -це була перша того рода українська імпреза.

Після відступу російських військ у 1916 році, наші школи у Чернівцях відкрилися знова до навчання і наш дівочий пластовий гурток пробував відновити свою діяльність. Ми за цей час стали на два роки старшими і хотіли взятися за щось серйозне. В тім часі була дуже популярною справа УСу-Су-Сів, їх організація та їх подвиги. Ми рішили придбати фонд для Боєвої Управи. В цій цілі ми уладили широко закроєне свято вбивання цвяшків у український герб у залях Українського Народнього Дому і запросили до почесної президії письменницю Ольгу Кобилянську.

Герб був виготовлений за нашими вказівками у столяря враз із штелюгою на якій стояв, а рисунок на ньому зробила я і потім випалювала його в дереві. Не був це тризуб – теперішнє наше знам’я – а лев під скалою, який бут державною емблемою тоді також і на Буковині.

Цвяшки, що їх вбивали були срібної і золотої краски, залежно від квоти, яку жертвував хтось на цей фонд.
Участь і жертвенність була так масова, що скоро наш лев сіяв сріблом і золотою короною.

Як опікунів нашого почину ми попросили двох знатних громадян: дир. Гордія і п. Струтинську. Було нам молодим дівчатам приємно, коли про це свято писали опісля всі місцеві газети. Була це однак лебедина пісня нашого гуртка.

Незадовго прийшла друга навала московських військ а потім окулація Буковини румунами.

У міжчасі я вчилася три роки у Відні, а по матурі переїхала до Станиславова, а опісля до Кам’янця-Подільського, де починало відновлятися наше державне життя.

На університеті я пізнала Дністровика (Юліан Каменецький – прим. 100 кроків) і з’єднані спільними ідеями ми пішли в життя. Пластові принципи стали нам дороговказами і ми значили свій шлях нераз добрим ділом в користь виховання нашої молоді.

Джерело: Наталія Стрільчук-Кам’янецька (Стрілка), Стоктон, квітень 1965 р.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*