Гірняк Никифор, військовий та освітній діяч

Никифор Гірняк

Никифор Гірняк народився 23 липня 1885 р. в містечку Струсів Теребовельського повіту. Був восьмим у Йосипа Гірняка, сина ткача й сільського музики в Острівці коло Теребовлі. Батько його був дяком у Струсові.

Мати Софія привела на світ 13 дітей, виховала 7 синів й одну дочку.

Всі сини одержали від батьків високу освіту. о. Юстин – священик, Юліян – проф. хемії й математики, Евген – лікар ветеринарії, Никифор – учитель гімназії, Омелян – управитель народної школи, Йосип – артист сцени і Володимир – по скінченні університету не учителював, бо польська влада не допустила до того.

Три сини служило в рядах УСС: Никифор, Йосип і Володимир. о. Юстин і д-р Никифор належали до Пласту, до І куреня УПС ім. С. Тисовського.

Никифор народився в той день, коли мати працювала на пасіці. Цей рік був дуже добрий для пасічників, й мати Никифора нераз казала йому: “Ти, сину, родився між медами”.

Родина Никифора була чисельна. Старші діти були виховниками молодших. Виховником Никифора був брат Юстин, на сім років старший. Никифор був виховником брата Йосипа. За цілий день опіки над ним мати платила синові 1 ґрейцар, пізніше 2 сотики. Одного дня Никифор загубив тяжко запрацьований ґрейцар і просив маму, аби дала йому другий, але мати сказала: “Коли ти згубив свій ґрейцар, то видно ти не варта його”. Никифор гірко плакав, але не помогло. Відношення між братами було все дуже сердечне. Старші опікувалися молодшими в часі шкільної науки і підганяли лінивих до пильности. Никифор був добрим учнем в гімназії. Однак в 2 клясі трапився йому прикрий випадок з учителем географії. Він викликав його до карти й казав рецитувати лекцію про Альжир. Никифор відповів все як слід, але забув назву трави, із якої алжирці роблять шпаґат. За це дістав недостаточну ноту. За одержану двійку Юстин вибив його тростиною, яку він мусів купити за 4 ґрейцарі.

Перші дві кляси Никифор ходив у Станиславові до польської гімназії, а від третьої в Коломиї. Був найкращим учнем в клясі та помагав своїм товаришам.

По матурі студіював укр. мову й історію Сходу Европи у Львові, а потім по вислуженні року служби у війську перейшов до Відня й був учнем славного проф. Яґіча. 3акінчив студії в 1910 році. Там же склав докторат.

У Відні Никифор і д-р М. Чайковський заложили студентський клюб. У реґуляміні була точка, що членам не вільно любитися між собою. За нарушення цього параграфу негайно виключали їх із гуртка. Першою жертвою впав Дмитро Донцов і його дівчина Марійка.

По закінченні студій Никифор почав вчити в гімназії Рідної Школи в Рогатині у вересні 1910 р. Попри шкільні обов’язки працював у “Просвіті”, “Учительській Громаді”, “Педагогічнім Товаристві” і вів акцію з рамени товариства “Відродження”. Їздив по селах і вів пропаганду. Зі старшими не мав успіху, але з молодших чимало залишилися протиалькогольниками на все життя, навіть під час епідемії у війську.

Рогатин, 1920-ті роки, фото з архіву Головацької-Петрів

Рогатин, 1920-ті роки, фото з архіву Головацької-Петрів

В 1913 році Никифор заснував перший гурток пластунів в рогатинській гімназії.

З вибухом війни перервав учительське звання, виявив незвичайно успішну працю у війську. Ця його діяльність вимагає окремого насвітлення.

Війна й революція кидала Никифора у різні закутини нашої землі. У 1921 р. був у Києві, як голова Шкільної Секції при Губерніальній Народній Освіті. Літом того ж року вернувся до Галичини й осів у Тернополі. Почав вчити в гімназії Рідної Школи. Тут заснував 32 Курінь Юначок ім. О. Пчілки. Верховна Пластова Команда призначила його командантом 6 Подільської Пластової Округи. Шкільна Кураторія кілька разів заборонила йому вчити в гімназії, а за посвячення прапору куреня у 1929 році звільнила його з праці. По двох роках судової розправи перед Адміністраційним Трибуналом дістав знову дозвіл навчати в гімназії, де був аж до 2 світової війни.

З приходом большевиків переїхав до Сяноку і був інспектором народних шкіл Сяніцької Округи.

В 1940 році його покликано до Укр. Центрального Комітету в Кракові на шкільного референта цілого Генерал-Губернаторства. У січні 1941 року переїхав доБерліну й працював в УНО, як організаційний референт. У вересні того ж року вернувся до доньки, бо її подруга вивезли большевики й вона сама з дитиною залишилася без засобів до життя.

При другому наступі большевиків на Галичину виїхав з ріднею на скитальщину. Спочатку був учителем юнаків, яких німці силою втягнули до протилетунської оборони. Потім вчив в українській гімназії у Відні, яку потім перенесено до Лінцу. Тут був директором гімназії, яку організував і мав понад 100 молоді при шість учителях.

По капітуляції німців залишився в Австрії до 1947 року, коли переїхав до Німеччини. В Австрії був краєвим комендантом Пласту. У Німеччині був учителем гімназії в Міттенвальді до листопада 1949 р., коли покликано його до Центр. Комітету в Мюнхені.

У Міттенвальді був деякий час кошовим юнаків і комендантом сеньйорського табору в році 1949 році.

Восени 1949 року переїхав до США.

Від квітня 1930 року беззмінно належав до І куреня УПС ім. С. Тисовського. Верховна Пластова Команда в грудні 1929 року наділила його похвальним письмом. Курінна команда надала йому “Похвальну Грамоту” за його видайну працю в курені.

Др. Никифор Гірняк одружився 1914 році Марією Стебницькою. Мали 6 дітей, з них 3 померло. Найстарший син Богдан, донька Любов і син Олександер.

Др. Никифор Гірняк виховав цілий ряд свідомої молоді як визначний педагог і виховник.

Покійний Незламний Граб все мав здоровий український гумор. Він не опускав його навіть в часі тяжкої хвороби. Наприкінці 1960 року писав: “Я перебув всі хороби. Дуже нездалий, ослаблений і до цього на 50 відсотків сліпий, на 48 відсотків кривий, ще бракує мені горба, тоді зібрав би на собі всі каліцтва всіх лірників зі Шевченківського “Великого Льоху”.

Помер 4 березня 1962 року, Пассейк, США.

Джерело: Листки дружнього зв’язку. Бюлетень І-го куреня УПС ім. Степана Тисовського. – 1962. – Ч. 2 (49). – С. 11–13.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*