Василь Палієнко: Пласт і його майбутнє

Пластовий Шлях, 1971

Із слова голови ГПБулави, виголошеного на 10-му Пл. Кр. З’їзді США, на Союзівці, Кєргошссон, 2-ого травня 1971 року.

Пласт від 1948-го року вступив у нову фазу свого існування. Відірвана від рідного ґрунту і перенесена на чужину наша організація мусіла пристосуватися до специфічних умов і розпочинати фактично всю працю наново.

Це була не легка справа, але за 10 років (від 1948 до 1958) Пласт зріс чисельно, членство його збільшилось, мережа зміцніла. У другому десятиріччі (від 1958 до 1968) Пласт скріплювався матеріяльно, окремі пластові станиці купували власні домівки, площі, виряди, будували відпочинкові оселі тощо. Обидва ці десятиріччя позначилися великими досягненнями, членство було піднесене на дусі, бо воно за щось боролось, за щось змагалось і мало успіхи.

Але потім, починаючи з 1968 року, чи то тому, що ми «сіли відпочивати на лаврах», чи ще й з інших причин, ми втратили попередній розгін, а з тим прийшли й неминучі наслідки.

Частина нашого членства починає говорити про те, що Пласт перестав бути атрактивним і знаходить ще інші закиди, якими бажає прикрити своє охолодження до організації. А тим часом досить лише приглянутись до новацтва та юнацтва, щоб переконатися, що перший закид «охололих» безпідставний. Дітвора, як колись, так і тепер, захоплена здобуванням пластових проб, іспитів умілостей, мандрівками і таборами. Натомість для пл. сеньйорів і старшого пластунства Пласт і справді перестає бути атрактивним. Тому й не диво, що ми при кожних виборах станичної старшини маємо труднощі, а ще більше клопоту є з добором виховників.

Простудіювавши ситуацію, приходимо до висновку, що причини того сумного явища лежать не лише у сповільненні темпа нашої праці, а вже зовсім не спричинили її засади чи потягнення керівних пластових органів, лише оточення, в якому ми перебуваємо.

Як знаємо, сучасна молодь у цілому світі, зокрема в Америці, переживає глибоку духову кризу. Ставлячи якісь неокреслені високі домагання до всіх і всього, вона водночас і внутрішньо, і зовнішньо представляє собою скрайню байбужість, безвільність і занепад.

В погоні за якимсь невиразним життєвим ідеалізмом, за правом вияву індивідуалізму, вона хоче формувати програми навчання в університетах, творить сій власний культ тощо. Всі ці явища і їхні джерела вимагають ще досліджень. Але, як це не дивно, наше старше пластунство, хоч здається в певній мірі імунізоване проти подібних «хворіб», таки частинно підпало підо вплив цієї масової гіпнози.

Пригляньмося ближче до цих «революціонерів» і проаналізуймо їхні вимоги: чи вони справді слушні?

Отже, перш усього, є вимога на право вияву індивідуальности кожної одиниці й пошани цієї індивідуальности. Далі йде вимога переоцінки вартостей, відкидання ваги мамони і протиставлення їй вартостей нематеріяльних. І нарешті прямування до пізнання правди, до вірности вищим ідеалам, до піднесення свого інтелекту. А на самий кінець — йде поміч ближньому стати на власні сили.

Коли б ці всі домагання були справді щирими і не крили за собою чогось зовсім іншого, ми, як то говориться, «підписались би під ними обидвома руками» і сказали б, що на ті всі болі Пласт уже давно має ліки у своїй програмі і своїх засадах. Бо хіба ж дитина, вступаючи на 7-му році життя до Пласту, не стрічає відразу в собі виховника приятеля й керівника, який стає на варті її індивідуальних прикмет? У межах усього, що є добре й корисне, дитина має повну волю і всебічну допомогу. Вона робить поступ у здобуванні пластових проб у своєму власному темпі, вона вибирає собі ділянку своїх зацікавлень і вдосконалюється такими іспитами, які їй найбільше відповідають. Взявши на себе опіку над новим членом, Пласт бере одночасно й обов’язки — виявити і зміцнити в ньому його здібності, його нахили і всі його особисті прикмети, скеровуючи їх у здорове русло та охороняючи перед викривленням. Заперечити це може хіба непоінформована або злослива людина.

Те саме є і з іншими вимогами. Чи ж, наприклад, наш пластовий закон і наша присяга не віддзеркалюють ідеалізму вартостей, за які ми змагаємося? Ми не ставимо понад усе матеріяльного добра, ми присягаємо вірність вищим ідеалам, ми зобов’язуємося до безупинного піднесення нашого інтелекту, ми, врешті, працюємо в межах нашої організації, а часто й поза нею, без ніякої матеріяльної винагороди.

Поміч ближньому — це одна з основних пластових засад, І ми помагаємо принагідно кожному, не питаючи його наперед про національність, віровизнання чи політичні переконання. Однак, якщо йде про організовану допомогу в ширшому масштабі, мусимо давати її розумно й обдумано.

Ми в засаді не маємо нічого ні проти Корпусу Миру, ані проти Армії Спасіння, ані проти місій. Але вважаємо, що трохи чудно буде виглядати людина, яка заїде на край світу, офіруючи свій досвід, своє знання і своє вміння будувати краще життя чужим народам, а тим часом у тієї самої людини валиться власна хата і гине найближча родина саме з браку когось із досвідом, знанням і вмінням, хто б не допустив до руїни… Та до цього я ще повернуся.

Тепер поділюся з вами плянами Головної Пластової Булави, але перед тим дозволю собі пригадати ще одну оклепану істину, а саме, що виховання ніколи не було легкою справою. Сьогодні воно ще більше ускладнюється отією заворушністю молоді, про яку я згадав лише побіжно і проти якої вже розпочали боротьбу всі причетні до виховання і відповідальні за нього чинники. А вже нам, українцям, які, крім усіх тих труднощів, що їх мають державні народи, доводиться ще й змагатися з асиміляцією і битися за збереження власного обличчя, — ця справа важка потрійно. І саме тому Головна Пластова Булава постановила перейти в наступ на цілому фронті!

Як вам, напевне, з наших публікацій відомо, ми розробили трирічний плян, згідно з яким маємо український Пласт скріпити і розбудувати.

Плян передбачає три етапи:

1. Опрацьовання і підготовка вишкільних матеріялів та організація вишкільних центрів.

2. Посилений ряд вишколів з метою поновлення і збільшення кадрів наших пластових керівників, виховників і провідників.

3. Розбудова Пласту — правдива мета, до якої можна пройти лише через два перші підготовчі етапи.
Під розбудовою Пласту розуміємо поповнення і скріплення існуючих пластових осередків, творення нових, а також поширення цілої мережі при співпраці з іншими організаціями.

Щодо цього останнього пункту мушу подати деякі пояснення. Ми в минулому робили невеличкі спроби організувати пластові клітини при непластових організаціях, але ці спроби не дали бажаних вислідів.

Головною причиною було те, що ми ці клітини творили як підвідділи Пласту, і це насторожувало батьків, які побоювалися, що дитина відірветься від властивої організації, до якої була записана: церковної громади, Т-ва «Просвіта» чи якої іншої.

Сьогодні ми вважаємо, що треба змінити підхід і примінити Пласт як ідею та засіб виховання. Гніздо УПН чи курінь УПЮ, який зорганізуємо, буде «власністю» організації, при якій ми будемо працювати. Організація чи установа, зібравши дітей своїх членів, дає кандидата на виховника, домівку і платить членський внесок.

Пласт дасть ідею, методу, вишкіл для виховника, посібники та журнали «Готуйсь» і «Юнак». Такий підхід дасть можливість більшій кількості українських дітей пройти пластовий вишкіл та зв’яже їх з українською спільнотою. А це власне і буде нашою метою, і буде частиною тієї служби, яку ми несемо українській громаді.

Крім таких клітин при інших організаціях маємо творити також і цілком нові пластові клітини там, де є родини українського походження, але де вже заникає українське життя. Через збіг обставин або незнання наших братів, які поприїжджали раніше чи вже родилися у США і Канаді, Пласт фактично став ексклюзивною організацією дітей тих батьків, що приїхали сюди по Другій світовій війні. Багато часу втрачено, багато втрачено і людей, та все ж ми повинні шукати контактів і поширити коло нашої діяльности, щоб захопити у свою орбіту тих, які вже стоять осторонь, які вже навіть батьківської мови не знають.

Робимо до цього примітку: якщо хочемо приєднати до себе дітей і молодь, то маємо на увазі українських дітей і українську молодь, себто таких, які бажають ними бути. А для цього, перш усього, говорять по-українськи чи вчаться говорити рідною мовою. Бо ми не можемо відступити від наших основних вимог — вживання української мови під час пластових зайнять і навчання в українській школі.

Отже, бажаючи приєднати нового члена до нашої організації, мусимо піднести його до свого рівня, а не спускатися до його.

Ось тут широке поле попису для тих, які шукають великих завдань. Бо вести та виховувати дітей зі свідомих українських родин, дітей, які відвідують українську школу й ходять до української церкви, — це ще не така велика трудність. Але зорганізувати дітей у середовищі, в якому вже український дух завмер, захопити їх Пластом, роздмухати в їхніх серцях іскру українства, заохотити їх до вивчення української мови, до навчання в українській школі — це справді неабияка справа! Якщо батьки байдужі, то діти їх попросять самі записати їх до української школи; якщо ж такої школи нема, то діти приневолять їх таку школу зорганізувати.

Таким чином для нашої ідейної молоді, згуртованої в Уладі Старшого Пластунства, відкриваються нові обрії, де вона може виявити свої організаційні здібності, своє вміння — вщепити ідею іншим і взагалі виховувати та вести за собою нові пластові лави. І таку роботу можна починати вже в найближчі місяці літа, якщо бажає поїхати туди на працю чи відпочинок.

Багато зі старшого пластунства влітку подорожує також по інших країнах. Отже, не зайвим буде пригадати, що навіть у Франції та Бельгії, на наш великий жаль і сором, Пласту немає. Тому, коли б хтось туди їхав, а мав охоту потрудитися і закласти там пластові клітини, — просимо сконтактуватися з Головною Пластовою Булавою. І взагалі, кожна ширша акція буде успішною, коли її наперед продумати та підготувати. Тому вже тут на місці апелюю до КПСтаршин, щоб підтримали нас у цій акції і продискутували з нами всі деталі.

Зазначу на марґінесі, що ГПБ вже допомогла КПС Канади почати подібну кампанію.

І врешті піддаю ідею, гідну тих, що бажають нести поміч ближнім, що бажають подвигів. Пригадую їм, що в пралісах і преріях південно-американських держав існують ще закинуті і Богом забуті українські оселі, що на два сторіччя відстали від сучасного життя. А між тим, не лише у таких оселях, але навіть і в містах, що користають з усіх благ цивілізації, ані в Бразілії, ані у Венецуелі, ані в Ураґваї, ані в Парагваї нема ні однієї пластової станиці. Над цим треба подумати, і ми радо привітаємо кожну пропозицію в тому напрямку, бо ж певним є, що поширення пластової мережі на ці країни дало б дуже позитивні наслідки, як для наших братів по крові, так і для країн, у яких вони живуть.

Як бачите, праці в нас — як у непочатій країні! Лише бракує рук до праці, бракує запалу, а можливостей для вияву найрізномат-ніших індивідуальностей не бракує.

На закінчення хочу висловити віру в те, що Головна Пластова Булава не була сама у боротьбі за реалізацію пляну, який ми намітили. Ми певні, що по нашому боці стануть всі Крайові Пластові Старшини, всі Станичні Старшини, всі Булави, всі Улади — взагалі вся наша пластова родина. І ми спільними зусиллям і при Божій помочі осягнемо те, щоб кількість нашої пластової молоді зросла в найближчих десять роках до 40,000.

Осягнувши це число — зможемо бути спокійні за долю української діяспори.

Джерело: Пластовий Шлях, ч. 2, 1971


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*