Пежанський Михайло, фотограф, інженер, архівіст

Пежанський Михайло (29 вересня 1900, Львів — 16 червня 1987, США) — український інженер-будівельник, термінограф, пластун.

Народився у Львові, в родині архітектора Григорія Пежанського і Олени. Від червня 1913 року член гуртка “Крук”, що його організував О. Тисовський в Академічній гімназії і що згодом переріс у 1 полк ім. П. Сагайдачного. Провідник 2 гуртка (1918), полковник (1918); розвідчик (11.02.1918). Відзначений 2 пластовим відзначенням. В УУСП від 11.08.1923; член 3 куреня УУСП “Лісові чорти”. Закінчив Віденську політехніку.

З нагоди його відходу у Вічність газета “Свобода” опублікувала спогад Романа Савицького, який подаємо нижче.

*   *   *

Його життя закінчилося 16-го червня 1987 року на 87-му році. Він був фотографом, колекціонером-архівістом, мовознавцем, але понад усе — пластуном, який за фахом працював будівельним інженером. Та св. п. сен. Михайло Пежанський виявлявся найкраще в ролі довіреного сторожа будівель нашої культури.

Широку діяльність М. Пежанського на форумах НТШ, ТУІА чи УТЦ вже подивляли читачі “Свободи”. Утривалювання на мікрофільмах аж 60 термінологічних словників різних часів (при співпраці інж. Анатолія Вовка) виповнило б не одне життя фото- чи мовознавця. Та це був лиш один кадр в житті універсаліста М. Пежанського.

Свідомий вагомістю власних колекцій з ділянки документації українського мистецтва, він постійно турбувався майбутнім приміщенням на збереження своїх фотографій, прозірок, кінофільмів та звукозаписів. Розумів, що настанова та ентузіязм майбутніх господарів до його скарбів не менш важлива від температури чи вологости самого сховку. В таких чи інших питаннях його однодумцями були брат Олександер, видатний мистець-фотограф, та вірна дружина Люба.

Між пластовою братією Михайло та Люба Пежанські відомі як “Пезьо” і “Мурко”. Ці дотепно-лаконічні псевда часто заповідали прихід на залю даної імпрези нерозлучної пари пластунів-сеньйорів при повній “авдіо-візуальній зброї”. Важке фото-звукове приладдя було конечним для утривалення культурних подій із поважним вкладом гроша, труду та здоров’я.

В такій діяльності “Пезя” були й веселі моменти.

Як відомо, фотоплівку продукують в різних градаціях чулости: чим гірше освітлення, тим “швидший” фільм у фотографа. На одну імпрезу Михайло прибув аж із трьома вже зарядженими апаратами; у кожному плівка іншої “швидкости”. Та звичайно готовий на несподіванки, “Пезьо” не міг передбачити, що в розпалі зйомки він забуде, якою “швидкістю” зарядив поодинокі апарати своєї потрійної “зброї”.

Сам Михайло відзначався тонким відчуттям гумору, слова, музики. У фотографії виявляв подивугідну енергію. Сотні мистецьких виставок перейшли в історію, але не у забуття, бо всі вони теж пройшли крізь призму його фотовідчування мистецтва. За роки 1950-1985 М. Пежанський залишив понад 20,000 прозірок з мистецьких експонатів.

До того додаймо щорічні роботи біля паперових фото, їх копіювання, ксерографія (з 1961-го року), мікрофільмування і, врешті, кінохроніка. Його працездатність перевищувала хіба ангельська терпеливість!

За час нашої довголітньої співпраці я мав рідкісну нагоду пізнати й спостерігати цю так заслужену, але надто скромну людину. Наші “фільмові конференції” відбувались нерідко на автобусній станції “Порт Авторіті” в Ню Йорку, куди провадили мене стежки фільмара, але правдивою приємністю були побачення у нього вдома.

Помешкання Пежанських у Лонґ Айленд Ситі дихало культурою. Книжки, каталоги, мистецькі альбоми — від підлоги до стелі. Стін не видно, бо прикриті щільно постійною виставкою добірних малярів. Та не самим мистецтвом живе людина, і гостинна пані Люба відкриває оце додаткову виставку свойого… кулінарного мистецтва.

Господар “настроює” прожектор для показу найновіших надходжень. Сиджу на розлогій канапі, оглядаю технічне обладнання та щось не бачу ніде більшого складу прозірок чи фільмів. Питаю “Пезя”, де він хоронить це добро. Його тиха відповідь звучить зі супроводом дивної усмішки:

— Щоб ти знав, Муха (моє псевдо), фільми в безпечному місці: вони під ліжком, на якому ти розлігся.

При різних нагодах переглядали ми призабуті кінострічки давніх часів: Українське військо (Київ, 1918), похорон Ген. М. Тарнавського (Львів, 1938) та інше. Ми втрійку зразу високо оцінили найстарший, вже кольоровий, пластовий фільм із Свята Весни у Міттенвальді (1947), принагідно знятий Зеноном Єлиївим.

Деякі стрічки були ще в “сирому” стані, та ледве чи були б в межах зацікавлення теперішньої публіки. Михайло, проте, вмів цікаво розповісти ґенезу баченого і порекомендувати, як вчинити.

Зважмо, що М. Пежанський пішов назустріч пластовим ідеалам, коли його життєвий сценарій щойно починався. Йому було 12 років, як 26-літній Олександер Тисовський вже гуртував львівських хлопців біля себе. Його ж нові ідеї для молоді, життя в молодому Пласті, як теж і він сам, лишили помітний слід на пізніших, американських стежках життя Михайла. Як інженер-дорадник оселі “Вовча тропа”, згодом допорядник розкішного фотоальбому в 50-ліття Пласту, він знав, як показати ці ідеї в найкращому світлі.

Спинімося на 1957 році, коли Пласт святкував своє 45-те літо. На пластову оселю “Бобрівка” прибув рідкісний гість, д-р Олександер Тисовський, основник українського скавтінґу. На його появу вже чекав М. Пежанський в товаристві прицизної 16мм кінокамери швайцарської фірми “Болекс”. “Пезьо” чекав на Дрота. Сонце почало вже хилитись, коли перший пластун враз із почтом ввійшов на оселю. Високий та привітний, мов дзвіниця, яку радо споглядають та слухають, він вітався з пластунами у парадних одностроях. За “дашок” тієї дзвіниці служила беретка “на бакир”, під нею всміхались до об’єктиву очі Дрота. А сивина? Скидалась вона на срібну корону, яку дарує час за витримку на життєвій стійці…

Кінокадри роботи “Пезя” вимовні символікою. Дрот переживав тоді 71-ше літо, а осінь чей була вже недалеко. Із явною приємністю Тисовський оглядав молодь і пластові забудування — плоди його ідей із гостинної американської землі.

Було вже під тихий вечір. Сонце не пекло, лиш гріло золотом спілого світла “Бобрівку” й лелійки на одностроях. “Болекс” схопив мент, в якому все було спіле, достигле. Люди та їх ідеї, випробувані часом, насичені кольори на лицях, на природі. Тіні довгі й важкі, мов перші стежі ночі й відпочинку…

Сам фільм недовгий, бо світло небаром погасло. Лишилась лиш “Пезьова” плівка. На ній він спинив тікаючий час для нас, щоб ми могли ще раз його пережити…

Наступні, вже звукові пластові фільми ми реалізували спільно, бо “Пезьо” був їх незамінним продюсером. Внаслідок недавньої доброї ініціятиви сен. Любомира Романківа, ці стрічки помандрували по Північній та Південній Америці, навідали нових пластунів в Україні.

Пежанські радо дарували молоді свій час і досвід. “Пезьо” та “Мурко” теж передали Пластовій Фундації свою посілість на Гантерщині, пригожу для літнього таборування. Не дивно, що в неділю, 6-го квітня 1986 року Пластова Фундація зреванжувалась, влаштувавши в пластовій домівці Ню Йорку святочний вечір для свого добродія та його дружини. На ньому сен. Михайло Пежанський, ЛЧ, удостоївся найвищого пластового відзначення — Золотого Ордену св. Юрія.

Блиск ордену нагадував світле лице О. Тисовського на “Бобрівці”. Цей блиск видно теж на кладовищі св. Андрія (Бавнд Брук). Бо ж там пам’ятник “Пезя” освічений найкращим рефлектором. Там сонце золоте далі дарує йому добре світло…

Коли життєвий сценарій фотографа закрився, хтось несподівано спитав вдову: “Чи Пежанський належав до Пласту?” Дивне питання, але й така ж ситуація, бо організація, якій він дав цілого себе, не повважала за потрібне оголосити його відхід клепсидрою. Життя відзначено в золоті, а смерть не позначено навіть на газетному папері. Правда болить, і ця парадоксальна істина мене гостро заболіла.

Мій друг не тільки належав до Пласту від світанку цієї організації. Він жив нею і в ній від першої весни пластової молодости…

Роман Савицький, мол.

Джерела:

  1. Газета “Свобода”, 11 липня 1997
  2. Михайло Пежанський, вікі


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*