Олександер Луцький: Спад пластового доросту – загрозливе явище

Вимарш, Українські пластуни, 6 світове скаутське джемборі, Муассон, Франція, 1947

Читаючи різні пластові видання, статті провідних пластунів, рекомендації, ухвалені кінцевою сесією Пластового Конгресу Другого і 5-им Збором Конференції Українських Пластових Організацій — КУПО та звіти поодиноких Крайових Пластових Старшин з нагоди їхніх Крайових З’їздів, бачимо, що майже всі здорово думаючі пластові провідники недвозначно стверджують, що Пластова Організація не є самоціллю для себе.

Пласт — це одна складова частина всієї української спільноти — в тому спільному великому процесі розбудови українського життя в поселенні під оглядом завершення національної, релігійної, політичної, культурної та господарчої зрілости, — Пласт має виконувати одне із спільнних завдань, а саме виховувати молодь при помочі пластових метод на повновартісних, зрілих та активних громадян української загальної спільноти.

Коли воно так, а інакше й не може бути, то річ зрозуміла, що всі успіхи чи неуспіхи, позитивні чи загрозливі явища стають самозрозуміло предметом заінтересування не лише пластових виховників чи гурта пластових провідників, але й ширшої спільноти, якій майбутнє української державницької ідеї дороге, а в першу чергу є вони щиро близькі батькам нашої молоді. Виховання ж бо дітей і молоді — це в першу чергу природний обов’язок і право їхніх батьків, а всі інші чинники, як церква, школа, молодечі організації, — хоч яку велику ролю відіграють у вихованні молоді і хоч не раз мають вони й домінуючий вплив, — все-таки є вони лише допоміжним чинником, який не виеліміновує. ані не заступає засадничих природних і законних прерогатив батьків. Тому то й церква, і школа визнають цю ролю батьків і з нею поважно рахуються. Це саме відноситься і до молодечих організацій, будь це Пласт, СУМ, ОДУМ, студентські чи інші організації молоді.

То ж і не дивота, що тим батькам, які думають глибше та на дальшу мету, а також прихильникам Пласту дуже дорогі всі успіхи Пластової Організації. Вони ж також і боліють будь-якими нездоровими чи загрозливими явищами в житті цієї організації. Це ж бо, що і як діється в Пластовій Організації, чи і який вплив має вона на їхніх дітей у тому віці, коли кристалізується щойно характер молодої людини, — має часто рішальний вплив на ціле дальше її життя, на устійнення її характеру, підходу до життєвих проблем, вироблення світогляду та завершення зрілости як дорослого повно-вартісного члена української спільноти.

В цій статті хочу обмежитися лише до звернення уваги на два загрозливі явища, які заобсервовуємо в житті Пластової Організації упродовж останніх кількох літ, а які повинні б зрушити нас не лише до відважної застанови, але й до ясної і конкретної акції не тільки пластових провідників, але також і прихильників Пласту, батьків молоді та чільних громадських діячів.

Першим таким вражаючим загрозливим явищем є стверджений від кількох літ постійний спад наймолодшого доросту — новацтва до всіх молодечих організацій, а в тому й до Пласту. У звітах на цьогорічний 10-ий Крайовий Пластовий З’їзд у США і голова Крайової Пластової Старшини, і діловод організації і голова виховного сектора, і крайові коменданти стверджують, що кількість пластового новацтва на терені США постійно вже майже вісім років маліє. Не краща ситуація існує і на терені Канади. А коли взяти під увагу інші країни, як Німеччину, Арґентіну, Австралію, — то там Пласт згуртовує пропорційно взагалі дуже мало молоді, а вже кількість наймолодшого новацтва є зовсім незадовільна. Найбільш загрозливим це явище є тим, що переважаюча кількість дітей і молоді не належить не тільки до Пласту, але й не є охоплена у належній кількості і в жадних інших молодечих організаціях.

Дехто з пластових провідників обмежується лише до ствердження самого факту спаду новацтва і малого припливу до нього, бо ж тяжко заперечувати ясну мову статистики членства. Дехто, не вглиблюючись в суть проблеми, чи то йдучи по лінії найменшого опору, дуже поверховно скидає вину за такий стан на батьків, але мало хто входить у глибшу аналізу цього стану, ані ніхто не ставить виразно справи, що Пластова Організація чи її провідники конкретно зробили з метою поліпшення ситуації чи що принайменше пропонують, що треба б зробити у цій справі їх наслідникам у проводі. Це справді дуже поверховне ставлення справи — що два роки на протязі останніх шести літ лише повторювати, що є зле, що кількість пластового новацтва постійно спадає, а нічого в тому напрямі не робити. Безперечно, виховна праця з існуючим і охопленим членством Пласту займає увесь час виховних кадрів, але, з другого боку, не можна провідникам організації не думати наперед і не діяти конкретно над допливом доросту, бо інакше дальше існування організації в майбутньому буде під знаком запиту.

Новацька збірка в Бен-Метірі, 1951 р. Провідник пластової групи пл. сен. Володимир Савчак пов'язує новоприйнятій новачці Марті Мамчин новацьку хустку

Новацька збірка в Бен-Метірі, 1951 р. Провідник пластової групи пл. сен. Володимир Савчак пов’язує новоприйнятій новачці Марті Мамчин новацьку хустку

У мене немає найменшого сумніву, що несправедливо було б кидати обвинувачення за цей загрозливий стан чи то на самих лише батьків чи тільки на виховних і організаційних провідників даної організації. Причин щораз меншого допливу дітей до всіх молодечих організацій є куди більше, і вони є різного характеру, так у середині даних організацій, як і на зовні — в проблемах цілости української спільноти в діяспорі та зовнішнього оточення, серед якого живемо.

Все таки, отже, якщо хочемо втримати себе в діяспорі на поземі свідомого національного українства, якщо хочемо зберегти наші рідні церкви, школи, громадські та політичні організації і установи, якщо хочемо зберегти в майбутньому Пласт і інші молодечі організації, — то треба нам усім спільно, усій свідомій спільноті перейти із стадії говорення тільки, а приступити до негайної і конкретної акції на широку скалю за радикальний зріст і активну участь нашої дітвори і молоді в житті і дії наших церков, шкіл українознавства, молодечих організацій, за збільшення кількости дітей і молоді у Пласті.

Другим наявним загрозливим явищем в дії Пласту, що його хочу порушити в цій статті, є значна втрата пластового членства при переході з юнацтва до старшого пластунства у віці близько 18-го року життя. Статистика виказує, що великий відсоток юнацтва (це відноситься й до тих, що були добрими пластунами за часів свого юнацтва) перестає бути активним з віком 18 літ, коли пластуни виходять з рядів юнацтва. Деякі або взагалі не активізуються в старшопластунстві або згодом відпадають. Вправді деяка частина з таких членів по упливі кількох чи навіть кільканадцяти літ повертається назад до Пластової Організації, коли вони вже мають своїх власних дітей, але ця втрата в міжчасі від’ємно відбивається на тяглості праці та втриманні її на поземі рівного віку даного періоду. Тоді й заходять різні проблеми т. зв. «прірви», «старих і молодих» та тим подібне. Бо ж коли бракує молодших людей для продовжування виховної молоді, то хтось мусить цю прірву заповнити, і силою обставин заповнюється вона людьми старшого віку, що з черги знову доводить до проблем «прірви» між молодшою і старшою генерацією, і так воно тоді крутиться в зачарованому колі.

Причини такого стану також є різні, і внутрі і на зовні, але мало хто з’ясовує їх відважно і шукає розв’язки. Виглядає, що у випадку втрати юнацтва більше є причин по внутрішній лінії, хоч є також багато об’єктивних причин зовнішнього порядку, над якими організація не має безпосередньої контролі. Але всякі причини вибуття членства із закінченням юнакування по внутрішній лінії треба таки ясно ї відважно з’ясовувати собі та тактовно направляти, оскільки ми взагалі є здібні до об’єктивної аналізи і допускаємо право і можливість її самокритики і шукання дійсних причин такого нсвідрадного явища. А всім нам, і пластовим виховникам, і провідникам, і батькам пластової молоді повинно однаково залежати на тому, щоб ряди пластової молоді не меншали, а навпаки постійно збільшувалися.

Табір юначок на "Зеленому Ярі" під проводом коменданти ст. пл. К. Дяків, юнацької виховниці з Дітройту - 1966 р.

Табір юначок на “Зеленому Ярі” під проводом коменданти ст. пл. К. Дяків, юнацької виховниці з Дітройту – 1966 р.

Оці два невідрадні явища, на які сьогодні я хотів звернути особливу увагу, є дуже загрозливими для дальшої правильної дії, а то й існування наших молодечих організацій. І вони відносяться не лише до Пласту, але й усіх інших молодечих організацій. Тому й треба усій українській спільноті, а зокрема всім батькам української молоді приступити негайно до відповідної акції і протиакції, поки не буде запізно, поки не пропадемо в молоху всесвітньої денаціоналізації, поки не затратимо свого знамени української політичної еміграції.

Якими правильними і далеко йдучими вказівками, яким правильним із способів протиакції є гасла, кинені головою Головної Пластової Булави, пл. сен. Василем Палієнком: «Іду на вас! — На вас усіх — денаціоналізаціє, зневіро і байдужосте, свари та роздори — Пласт іде війною!»

І такою війною треба дійсно Пластові і його приятелям безпощадно йти.

Джерело: Пластовий шлях, ч. 2, 1971


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*