Мирослав Раковський: Одна промова і один сон

ЮМПЗ, Вовча тропа, 1962

Під час бенкету, що його влаштувала 15 березня 1969 р. Пластова Станиця в Нью-Йорку у місцевому Українському Народньому Домі для відзначення 20-річчя свого існування і своєї праці, пл. сен. Мирослав Раковський, перший голова старшини цієї пл. станиці, виголосив головну промову, яку оце друкуємо з уваги на її цікавий і ориґінальний зміст. — Редакція ПШ.

Пластова Станиця в Нью-Йорку святкує нині 20-річчя свого постання. З малого гуртка, який сформувався 1 травня 1949 року, вона стала найбільшою пластовою станицею у США та розрослася так, що ледве вміщається в оцьому тепер вже власному домі, що його в поті чола перебудовують для потреб нашої пластової молоді ентузіясти — члени Пластової Будівельної Фундації в Нью-Йорку.

Першою пластовою організаційною клітиною на терені Нью-Йорку був мішаний юнацький курінь, який засновано при кінці 1947 року. Він був оформлений як відділ Товариства Українських Еміґрантів “Самопоміч” та відбув, м. і., своє свято весни в “Українському Селі” біля Бавнд Бруку, у стейті Нью-Джерзі, на терені тамошньої Української Православної Церкви.

Коли ж до Нью-Йорку та околиць приїхало кілька сеньйорів і старших пластунів і пластунок, ми скликали 1 травня 1949 р. до домівки “Самопомочі”, при 7-ій вулиці схід ч. 33, сходини всіх пластунів і пластунок, прізвища та адреси яких були нам тоді відомі. На цих сходинах було 7 членів пл. сеньйорату та 32 члени УСП та УПЮ. Ми ухвалили оформити пластову станицю та обрали перший її провід у такому складі: станичний — пл. сен. Мирослав Раковський, заст. станичного і госп. діловод — пл. сен. Лев Попович, писар і референт преси — пл. сен. Анна Бойцун, кошовий — ст. пл. Богдан Підлуський, кошова — пл. розв. Ліда Мручкевич.

Кількість пластунів і пластунок у Нью-Йорку та в околиці зростала майже з кожним днем так, що влітку 1949 року ми вже відбули юнацькі табори в “Українському Селі” у Бавнд Бруку, а на “вікенд” з нагоди “дня праці” ми скликали першу пластову зустріч у США, що успішно відбулася на цьому ж місці. На першій зустрічі було 10 сеньйорів та один гість, ред. М. Шлемкевич, 39 членів УСП та 42 члени УПЮ, із 5-ох різних стейтів США.

Під проводом чергових станичних, пл. сеньйорів: Іларіона Домбчевського, Ярослава Бойдуника, Мирона Левицького, Михайла Юзенева, Олексія Сокола, Володимира Савчака, Володимира Хамули, Володимира Рака, Тараса Гунчака, Петра Пясецького, Тараса Тонша і Павла Дорожинського, Пл. Станиця Нью-Йорк розрослася зі згаданих скромних початків у найбільшу тепер пластову станицю у США, яка нині нараховує: 184 члени новацтва, 229 членів юнацтва, 153 члени старшого пластунства, 110 членів пл. сеньйорату та 256 членів Пластприяту, разом 932 члени.

Але ті, що помагали нашій пл. станиці постати, і ті, що помагали та допомагають їй рости і розвиватися, цілий час мали та мають і сьогодні різні проблеми. Я хотів би пригадати деякі з них.

Однією із перших проблем, на які ми натрапили, коли приїхали сюди, було питання: включитися чи не включитися до американського скавтінґу. “ДП-скавти”, до яких ми належали в часі нашого побуту в ДП-таборах в Европі, були пов’язані з міжнародньою скавтовою організацією. Міжнародня скавтова конференція, яка відбулася в Муассон у Франції, вирішила, що ДП-скавти, переїхавши до нових країн поселення, повинні включитися до скавтових організацій країн свого нового поселення. У США та в Канаді були обосторонні спроби контактів між новоприбулими пластунами і місцевими скавтовими організаціями, і то на різних поземах, починаючи від індивідуальних контактів між поодинокими пластунами та скавтами, аж до розмов “на вершинах”, між головними проводами. Усі ці контакти, зокрема оті на найвищому рівні, доволі швидко дали ясний образ ситуації: якщо ми хочемо утримати нашу національну ідентичність, то мусимо мати свою окрему пластову організацію. Цією дорогою ми пішли, і я сьогодні цілком переконаний, що це була єдина можлива розв’язка цієї проблеми.

Другою була віровизнанева проблема. В ДП-таборах, в Европі, ми звикли до того, що українське священство, католицьке та православне, мало доволі добрі взаємні контакти, і ми не мали ніяких проблем, співпрацюючи з обома нашими Церквами. Приїхавши до США, ми застали тут зовсім відмінну ситуацію. Ми пробували нав’язати зразу зв’язок з обома нашими церквами, католицькою та православною, та дістати попертя обох церков. Наші старання під цим оглядом не завжди були успішні. Ситуація значно змінилася лише нещодавно, коли Ватиканський Собор Другий привів до радикальної зміни у стосунках поміж різними християнськими віровизнаннями. Між тими, що найбільше радіють нав’язанням контактів між католицькою і православною церквами, є напевно наш Пласт, а зокрема наша Пластова Станиця в Нью-Йорку, яка саме сьогодні гостить у себе представників наших обох традиційних віровизнань.

Ми мали та й до деякої міри ще маємо деякі проблеми із програмою Пласту. В Україні Пласт був парамілітарною організацією: однострій, дисципліна, подібна до військової, були атракцією для молоді та становили рамці для програми, спрямованої на майбутню військову чи допоміжньо-військову службу. Упоряд, марші з наплечниками, виповненими піском, і подібні вправи заповнювали велику частину зайнять молоді.

Тимчасом у США є інший дух: мілітаризм і дисципліна тут не мають багато прихильників. Ми ступнево закинули велику частину отих парамілітарних елементів у нашій програмі для молоді, але нам не цілком удалося заповнити цю програму новою тематикою, яка була б справді атрактивною для тутешньої теперішньої молоді. Маємо надію, що студії, які переводить на своїх семінарах Головна Комісія ПКД, дадуть успішну розв’язку оцих проблем.

Очевидно, що це ще не всі проблеми, які виросли перед нами, коли ми сюди приїхали. Багато з них нам удалося постепенно, так чи інакше, розв’язати, з більшим або меншем успіхом. Але є ще одна проблема, яку нам особливо важко розв’язати — це недостача добре вишколених та відданих пластовій справі провідників молоді або, як ми їх звичайно називаємо, — пластових виховників.

У скавтінґу ця справа поставлена дуже просто: якщо у якомусь місці, звичайно при якійсь церкві чи при школі, знайдеться група батьків, які заінтересовані в тому, щоб їх діти належали до скавтінґу, то ця група батьків одержує чартер на ведення скавтової одиниці. Частина батьків проходить тоді відповідний вишкіл, складає скавтове приречення та на підставі відповідного уповноваження починає вести виховну працю. Друга частина батьків веде адміністрацію скавтової одиниці та допомагає отим новонайменованим лідерам (із першої групи) у їхній праці.

У нас цілий тягар виховної праці опинився на пл. сеньйорах і ст. пластунах, що вийшли з рядів новацтва та юнацтва. На жаль, ряди пл. сеньйорів — ентузіястів меншають з року на рік, а ст. пластуни такі обтяжені шкільними зайняттями, що на виховну працю у Пласті не залишається їм багато часу.

Закінчивши свою каденцію як голова КПС у США та уступаючи з цього посту в 1955 p., я подав тоді на Кр. Пл. З’їзді низку рекомендацій для чергової КПС на підставі моєго майже трирічного досвіду в КПСтаршині. Між іншим, я сказав тоді: Проблема достаточної кількости кваліфікованих виховників — це питання “бути або не бути” Пластові у США… Вже кількаразово принагідне звертав я увагу на поважну і досі невикористану потенціяльну енергію, яка криється у Пластприяті. Є самозрозумілим, що якраз Пластприят, або, конкретно кажучи, батьки пластунів, дуже заінтересовані у правильному вихованні молоді. І якраз це коло осіб повинно бути, з природи речі, найсхильніше жертвувати не лише гроші, але і свою працю та свій вільний час для виховання своїх дітей. На жаль, конкретних наслідків із цієї моєї тодішньої пропозиції в нас досі ще не видно.

Щоправда, доходили до нас вістки, що наші пластові друзі в Канаді підхопили цю саму думку та що там деякі члени Пластприяту виконують виховні функції, але справа цілком вияснилася для нас аж 22 лютого ц. p., на четвертому семінарі Головної Комісії ПКД. Я довідався там з величезною сатисфакцією зі слів одного з прелеґентів, п. Андрія Коморовського, члена Пластприяту в Торонті, що там цілий ряд членів Пластприяту включився у виховну працю у Пласті, а сам п. А. Коморовськии з добрим успіхом вів як зв’язковий упродовж кількох років юнацький курінь. Варто зауважити при цьому, що п. Коморовський засвоїв собі незвичайно глибоке знання методики виховання та організаційної структури не лише Пласту, але й різних скавтових організацій, та що він працює за клясичною лінією самовиховання юнаків у рамцях гуртка.

о. Юстин Гірняк, Вовча тропа, США, 1953

Юнацький табір на Вовчій Тропі. В центрі: о. Юстин Гірняк, Осип Навроцький, Гандзя Дмитерко, Роман Купчинський та інші. Справа комендант табору Ярослав Падох і Тарас Дурбак. 1953

*    *    *

Вернувшись додому з оцього семінару, я швидко пішов спати і мені приснився ось такий дивний сон. Мені снилось, що станичній старшині в Нью-Йорку вдалося підшукати 20 батьків нашого новацтва та юнацтва, які мали добрий підхід до молоді, та були схильні працювати упродовж кількох років як виховники пластової молоді. Станична старшина запросила оцих батьків на сходини та запропонувала їм стати повноправними пластунами і скласти пластову присягу, щоб вони могли якслід виконувати всі функції пластових виховників, наприклад, відбирати від своїх виховників новацьку обіцянку чи пластову юнацьку присягу, носити з ними разом пластовий однострій там, де цього треба тощо.

Знаючи застереження деяких батьків, членів Пластприяту, щодо їхнього оформлення у пл. сеньйораті, наш станичний провід вияснив оцим кандидатам на виховників відразу ось таке: батьки, які бажають працювати як виховники пластової молоді, а не хочуть партиципувати в діяльності пл. сеньйорату, не мусять належити до ніяких сеньйорських куренів, ані брати участи в зайняттях Осередку Праці УПС. Тільки для порядку та для евіденції вони зобов’язані зареєструватися у місцевому ОП УПС, який напевно буде гордий з того, що у своїх рядах матиме таких активних членів. Батьки, що по деякому часі виховної праці хотіли б відійти із пл. сеньйорату, зможуть це кожночасно зробити, попередивши перед тим про це станичну старшину, але вони повинні по змозі допровадити до кінця певну фазу розпочатої виховної праці.

Мені далі снилося, що таке вияснення задоволило зацікавлених батьків, і що в дискусії один із них нагадав навіть такі слова Аристотеля: “Немає більше божественної цілі у житті людини як та, щоб правильно виховати не тільки своїх власних дітей, але інших людей”, — і що всі оці батьки погодилися працювати як пластові виховники.

Їх відразу поділено на дві групи: тих, що хотіли бути виховниками новацтва, і тих, які хотіли працювати з юнацтвом. Кадра виховників підшукала між теперішніми та колишніми виховниками найкращих фахівців, які провели із цими батьками теоретичні та практичні вишколи. Батьки дістали до рук усю потрібну літературу. Кандидати на новацьких виховників одержали: правильник УПН, видання „Орлиного Круга” та американські видання для “каб-скавтс”, а кандидати на юнацьких виховників: “Життя в Пласті” Дрота, правильник УПЮ, посібник зв’язкового, посібник про організацію пластових таборів та всякі чужомовні посібники про “бой-скавтів”. Батьки дуже інтенсивно студіювали всю цю літературу, а одночасно допомагали вести новацькі гнізда і новацькі курені. Кожний вишкіл покінчився однотижневим табором, і всі батьки пожертвували на це один тиждень своїх вакацій, щоб набрати отого практичного знання, такого конечного для ведення праці з пластовою молоддю.

Після закінчення цілорічного вишколу оці 20 батьків були готові перебрати пости упорядників новацьких роїв та юнацьких гуртків, а навіть гніздових та зв’язкових юнацьких куренів. А що кількість оцих нововишколених виховників була більша ніж кількість виховних постів, які тоді треба було обсадити у пл. станиці, то станична старшина почала організувати між шкільною молоддю, зокрема при наших католицьких і православних церквах та при наших установах і організаціях, нові пластові частини УПН і УПЮ. Кількість новацтва, яке останніми роками почало було маліти, тепер нагло почало зростати. Одночасно почала зростати кількість юнацтва. В цей спосіб була відвернена загроза постепенного зменшання пластового доросту.

Ось так закінчився мій дивний сон. Я розповів вам його тут, бо, може, він вам до чогось придасться.

Провід першого окружного табору юнаків «Сокіл» на пластовій оселі «Вовча Тропа» в 1953 році. Стоять від права: Микола Кравців, ЛЧ — заступник бунчужного, Микола Василик, ЧОК, Роман Алиськевич, ЛЧ, Юліян Крижановський, ЛЧ — керівник програми, Ярослав Падох, ЧК — командант, Богдан Сірий, Богдан Ковалик, ЧК, Петро Содоль, ЛЧ, Любомир Онишкевич, СМ — писар, та Андрій Навроцький, ЧОК. Клячать від ліва: Славко Паливода, СМ, та Олесь Пясецький, ЛЧ. Сидять від ліва: Богдан Андрушків, СМ та Андрій Головінський, ЛЧ

*    *    *

Дозволю собі закінчити оце моє слово сердечним побажанням для 20-літньої ювілятки, нашої Пластової Станиці в Нью-Йорку, старим римським привітанням: “віват, крескат ет фльореат”! Хай живе, росте та проквітає наша Пластова Станиця в Нью-Йорку за отим пляном, що мені приснився, або за іншим, може ще кращим…!

Джерело: Пластовий Шлях. – Січень-червень, 1969. – Ч. 1-2 (20-21).


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*