Свєнціцька Віра, дослідниця українського мистецтва

Віра Свєнціцька

Віра Свєнціцька (28 серпня 1913 — 21 травня 1991) – пластунка куреня ч. 2 ім. Марти Борецької при гімназії сс. Василіянок у Львові. Дослідниця українського мистецтва, кандидат наук, політв’язень. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка.

Народилася у Львові в родині Іларіона та Анізії Вострякової. Батько — визначний філолог, музеєзнавець. Навчалася у гімназії сс. Василіянок, де вступила у Пласт. Ступінь учасниці здобула 13.11.1927, розвідчиці 1.11.1929. Відзначена 4 відзначенням 14.04.1929. Учасниця дівочого водного табору; референтка ощадности в курені.

Пластування і таборування навчили мужности й витривалости, які так згодилися молодій Вірі, коли вона стала членом ОУН та була у бойовій розвідувальній п’ятірці дівчат (Марійка Кос, Віра Свєнціцька, Катря Зарицька, Дарія Гнатківська і Галя Недзвєцька). На Варшавському процесі Степана Бандери (1935 — 1936 рр.), коли у зал розправ ввели Віру як свідка, вона привітала підсудних окликом «Слава Україні!» і почала відповідати українською мовою. Голова суду не дозволив зізнавати українською мовою і перестеріг, що її буде покарано. Свєнціцька заявила, що розмовлятиме тільки українською. Голова суду наклав на неї кару (200 злотих, потім замінив на 10 днів ув’язнення), а за оклик «Слава Україні!» засудив на одну добу темниці і наказав поліції вивести її. Виходячи, Віра попрощала підсудних тим же окликом.

На Львівському процесі (1936 р.) Свєнціцька була на лаві підсудних, та завдяки вдалій обороні їй вдалося уникнути ув’язнення і закінчити філософський відділ університету, зробити маґістерську роботу з історії мистецтва. Однак совєтські репресії Віру не оминули. Заарештовано її у 1948 р. Рік вона просиділа у київських тюрмах та 7 літ — у Іркутських таборах. Повернувшись із заслання, працювала у Національному музеї, де досліджувала українське образотворче мистецтво. Навчалась у заочній аспірантурі та захистила дисертацію.

Найвизначніші праці: «Різьблені ручні хрести XVII — XX ст.» (1939 р.), «Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст.» (1966 р.), «Живопис XIV — XVI століть» у 2 томі «І сторії українського мистецтва» (1967 р.), «Словник жовківських майстрів живопису і різьби».

У 1995 р. посмертно їй присуджено Державну премію ім. Т. Шевченка за альбом «Українське народне малярство XIII — XX століть».

Відійшла на Вічну Ватру  25 травня 1991 року. Похована у родинному гробівці з білого пісковику, з погруддям батька роботи Є. Дзиндри.

Джерела:

  1. пл. сен. Богуслава Бринів, Гр
  2. Вічна Ватра на Личакові (могили пластунів у Львівському історико-культурному музеї-заповіднику «Личаківський цвинтар»). – Львів: ЗУКЦ, 2007. – 76 с.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.