Кравців Богдан — поет і борець

Богдан Кравців

З нагоди річниці від дня народження Богдана Кравцева публікуємо нарис Начального Пластуна Юрія Старосольського про цього видатного пластуна.

Але перед цією публікацією — декілька слів про пластування Богдана Кравцева до заборони Пласту.

Народився в родині о. Миколи і Марії (Олени) з Богачевських 5 травня 1904 року у Лоп’янці, пов. Долина (тепер Рожнятівський р-н). Навчаючись на Філії Академічної гімназії у Львові, став членом 1 полку ім. П. Сагайдачного (гурток “Вуж”), а після його розділення — 7 полку ім. Князя Льва. Був прокуратором 7 полку. Член ВПК (командант УУСП). В УУСП — 1 курінь ім. Ф. Черника, а згодом 3 курінь “Лісові Чорти”.

Здобув ступінь пластуна скоба. Послуговувався псевдами “Самітній Олень”, “Галайда“, “Поет диких скель”, “Граф на Кичерці”.

Член УВО і ОУН, перший крайовий провідник ОУН на Західноукраїнських землях (1929).

Помер у Рутерфорді 21 листопада 1975 року.

***

Юрій Старосольський

У Пласті росте новий люд… (Богдан Кравців – пластун)

Колись – здається, вже так дуже давно, – прощаючи навіки Богдана Кравцева, я подумав і сказав, що так, як історик літератури мусітиме знайти в Богдана-поета – пластовий період, так і пластовий історик повинен знайти в Пласті період Богдана Кравцева.

Може, сьогодні, спираючись на записані факти й події, не видно цього так виразно. Але хто жив, пластував і мріяв молодечі мрії у пластовому гурті – особливо двадцятих років, бачив це виразно і відчував це глибоко.

Богдан бо був радше душею, чим тілом: його дія була радше у змісті пластування, чим у його формі. А зміст і душу ми відчуваємо і переживаємо, хоч їх фізично не бачимо. Але тут зараз же мушу сказати: Богдана Кравцева у його принадній фізичній постаті, у його, здавалося б, ніжній, а проте здетермінованій істоті, з його трохи містерійною, ласкавою усмішкою, ми усі бачили між собою, слухали його хвилюючих слів, стояли на струнко перед ним – комендантом або мандрували з ним як друзі по диких Ґорґанах – він же був у нас “Поет Диких Скель”. Як треба було, він служив Пластові на різних постах, стояв фізично, роботою, радою, наказом, на сторожі нашого Пласту. Але передусім поставив на його сторожі своє слово.

Може, треба вернутися назад у часі, в роки молодости Пласту і Богдана, щоб збагнути суть їх зустрічі і вірної дружби.

Ці роки їх молодости припадають на трагічні роки нашої української історії – ранні двадцяті роки, – коли нація наша, по великій поразці, по заведених світлих надіях, оплакуючи ще свіжу, здавалося, безуспішно пролиту кров, переживала фізично й психічно стан зневіри, великого розчарування, великого болю. Це були часи, коли Червона Калина знову похилилася і не чути було більше бадьорої пісні, що обіцювала її підняти. Верталися домів – хто був ще в живих і не на каторзі – колишні лицарі волі, з похиленими головами, зі зневірою в серцях і почуттям вини, що “встоятись не було сили”. Так було по всій українській землі, і так було зокрема на Західних українських областях, цим разом під Польщею.

Зневіра – найгрізніша нищівна сила в людині і в народі: тоді вона, як темна гроза, висіла над нашою країною. Тільки несміло, тут і там, підносили голови люди, щоб відновляти життя народу. Але сміло піднесла голову організація молоді, яка відновлювалася після участи її членів у Визвольних Змаганнях. Молодий дух, невмирущий і могутній, як зерно молодої рослини, що рветься до життя, відізвався в молодому тілі. Це був Пласт; це були нові пластуни. Вони виступили знову в похід під прапором, на якому був наш тризуб і пластова, з ним сплетена, лелія; вони присягались працювати, щоб знову зір свій “підняв в небо їх втомлений люд”; вони знову заспівали по всій країні про Червону Калину, яку обіцяли підійняти. Вони йшли з оптимізмом і вірою в серцях дорогами, стежками і гірськими плаями нашої країни, і де йшли, там голови людей наших піднімались і в очах надія блищала. Ще, може, колись історія і дослідники покажуть, яку ролю відіграв Пласт і пластуни у відродженні країни – наших Західних областей – після поразки і нового поневолення по невдалих Визвольних Змаганнях.

Сила Пласту була в її ідеї і її людях – і це була велика сила. Бо були молоді люди, які прийняли цю ідею в свої серця і з нею почали похід пластування.

Одним з них був юнак Богдан Кравців: був одним з них, але був незвичайний.

Можна сприймати Пласт і пластування як пориваючий для молоді стиль життя і як завдання. Є людські вдачі – може, хлоп’ячі вдачі, які нахилюються до одного або другого сприймання і дають йому перевагу, свідомо чи не свідомо, у свойому пластуванні.

У Богдана Кравцева була, як ми його бачили і досвідчали, прекрасна гармонія обох. Він був поетом: поетом і по душі, і по функції, і по вдачі. Поетична муза, що в колисці поцілувала його чоло, вела його й дальше в житті, і можна думати, що це вона у великій мірі завела його у Пласт. У пластуванні – тому багато більше стихійному, багато більше романтичному, багато більше фізично виснажуючому, як знаємо тепер, – він бачив поетичну красу життя молодої людини. Там і тоді мандрівка по Карпатському диковинню, коли вдень пахнула полонина ялівцем, жерепом і арнікою, а вночі світились в гущавині очі дикого звіра, може рися або вовка, – була йому поетичною уявою життєвої мандрівки. Там і тоді, коли горіла ватра на якійсь дикій Чортці чи в Ґорґанській гущавині, то це не була офіційна ватра для офіційних промов, мистецьких виступів чи веселих пописів, що полонить нас сьогодні. Тоді пісні наші плили з глибини серця, а кругом у теміні скакали чугайстри, арідники, лісовики чи інші щезники. Були близько до нас і нашої уяви – особливо поетичної уяви Богдана.

А з верху Говерлі, Довбушанки, Сивулі чи дикого Ґорґана у пасмі Аршиць розлягався вид у безмежжя, у далекі країни, може заморські, і дозволяв буяти тугою й уявою. А десь внизу, де бистрі ріки перетинали долини, там біліли дороги… дороги. Ними мандрував Богдан – поет, як не власними ногами, то поетичною тугою.

Не було випадком, що поетична і романтична Муза завела Богдана до гурту львівських пластунів, для яких романтична мандрівка по якнайбільшому диковинні, якнайближче до чугайстрів і арідників була правдивим пластуванням. Це були “Лісові Чорти”. З ними, тими першими тринадцятьма, він був тоді, коли 22-го липня 1922 року біля скель Розгірча стара бабуся перехрестилася на їх вид, коли вискочили з лісу, і назвала їх “Лісовими Чортами”. І від того часу був він з ними цілого півсторіччя, до свого відходу на Вічну Ватру. Для них був він “Поетом Диких Скель” і “Графом на Кичерці”.

Бо був Богдан у пластуванні поетом: творив, як відчував прояви пластування і відплачувався пластунам: дозволяв їм і навчав їх бачити життя і пластування очима душі, що промовляла поетичним словом – ритмом, римою, змістом. Прояви пластування робив темою своїх віршів, а своїми віршами робив пластування більш глибоким, фасцинуючим. Сьогодні, може, трудно уявити собі те, сьогодні, коли поезія так далеко від нашого життя, які популярні були Богданові вірші серед пластунів на західних землях між двома війнами.

Пласт мав свою уяву життя, його поривів, романтики, його близькости з природою, і мандрівки, як форми життя. Пласт учив любити рідну землю під ногами і мріями летіти у незнані далекі країни. І ось за пластунів і, може, для них, але передусім зі своєї пластової душі, він складав свої вірші.

Перша збірка його мала проречисту назву “Дорога”: в ній дорібок найбільш глибокого його юнацького пластування, справді – дорога… мандрівка… далечінь… незнане… і кораблі, ті вічні дитячі засоби комунікації з далеким світом. Ось: “Я незнаному навстріч зряджаю у день кораблі”. І знову вірш: “Кораблі”, а далі “До островів світлих… я пливу щасливий…” У “З мандрівних пісень” він признається: “Я – і світ широкий з небом понад нами…” І знову “Полонила ось серце дорога…” і “Тим, що в дорозі”. Яке близьке це все глибоко сприйнятому пластуванню…

А ось пластовий патрон, ідеал лицарськости, Святий Юрій. Пише до нього Богдан:

Тої ночі з весняною бурею,
Він примчався на білім коні.
О візьми ж і мене, святий Юрію,
У бої, на пригоди буйні!

І кінчить:

О візьми, поведи Твоїм іменем.
На святі, справедливі бої!

Так, на справедливі бої. Бо Пласт хотів і вчив іти на бої, але саме в ім’я справедливости.
І ще далі кличе Богдан в іншому вірші, “У свято Юрія”:

Лицарю білий, приїдь і витай поміж нами!

Поезія Богдана Кравцева на першій сторінці "Молодого Життя"

Поезія Богдана Кравцева на першій сторінці “Молодого Життя”

Хай тільки ці рядки свідчать нам про Богдана, поета глибинного пластування. Бо пізніші його вірші, писані тугою з-поза ґрат тюремних, це вже не вузько наші, пластунські. Це вже добро усієї патріотичної української молоді. І їх знали ми, і їх повторяли ми з пам’яти, бо й ми, пластуни, бували з ним і без нього за решітками тюрем польських і відчували так, як він. Чи пригадуєте тепер, сивоволосі пластові дідугани?

Над містом ніч, і шум, і гомін,
і снігом біла заметіль –
і вже санковими дзвінками
доносить молодість відтіль.

“Ти чуєш, Юрку” – “Чую, друже…”
Бували ж лепські гулянки…
Отак ще двадцять зим в’язничних
мені дзвонитимуть дзвінки.

Це ж Богданова розмова не з уявленим товаришем келії, а з живим нашим добре знаним другом-засудженим. Або:

Колись, як будні серце здавлять
і зрадить волі друг і брат –
я знаю: буду банувати
за днями, що в залізах ґрат.

Чомусь так глибоко збереглися вони в нашій пам’яті: вони – й інші. Бо були вони з нами і “на світі”, і за решіткою. Бо там бували ми, пластуни, сповняючи пластовий обов’язок, пластове найвище завдання – служити Україні. І цього вчив нас Богдан своїм словом і прикладом. Не зчислити цих промов його, гарячих слів, яких слухали пластуни з Богданових уст: при ватрах, на Святах Весни, на святкових сходинах Листопадових. Січневих, Крутянських… Культ Визвольних Змагань, такий сильний в Пласті, це, напевно, в великій мірі його діло і його заслуга.

Був він для нас, пластунів, поетом. Але він не хотів тільки віршувати. Він включився практично в пластову організацію у ділянці, яка найбільш відповідала йому – у пластову журналістику.

У журналі “Молоде Життя”, який виходив у Львові старанням Верховної Пластової Команди під редакцією Степана Тисовського, він став жвавим співробітником. Сам писав під псевдом “Самітний Олень”, але й кликав других молодих писати. Так постав постійний відділ журналу “Молоде Перо” під його особливою опікою.

Це була трудна і невдячна праця, головним чином через недостачу гроша. “Молоде Життя” виходило і переставало. Після смерти Степана Тисовського Богдан став в 1925 році його редактором. З того часу журнал виходив регулярно. “Молоде Життя” було, здається мені, улюбленою дитиною Богдана; він не мав змоги редагувати його безперебійно, але все вертався до нього і востаннє, вже в Америці, був знову його редактором від 1954 до 1957-го року. Чимраз більше включався він в організацію, на провідне місце. Коли засновано Улад Старших Пластунів, він, один з інспіраторів, пішов у його провід, а в 1927 р. став його Комендантом.

Був він уже в тому часі членом УВО, нелегальної підпільної революційної організації. Чимраз більше ступав він по дорозі політичної праці і, як один з ідеологів націоналізму, впливав на те, що старшопластунська молодь в великій мірі захопилась цією ідеєю. А це мало немале значення, тим більше, що – за словами Начального Пластуна Сірого Лева – УСП “об’єднав незабаром еліту української молоді Львова”.

Богдан Кравців ставав з пластового поета одним з пластових політичних ідеологів. Але як політичний ідеолог він не міг обмежитись до пластового гурту. Його місія – а в тому і наказ його політичної організації – повели його на громадську сцену. Українська Військова Організація, а згодом ОУН, вимагали чимраз більше цілого Богдана: на поверхні і в підпіллю. Поволі відходив він від пластової організації як її активний діяч. Але ніколи не відійшов від неї як пластун, як не тілом чи організаційною приналежністю, то духом та любов’ю. Ще в 1929-му році новозасноване пластове видавництво “Вогні” видало, як перший свій випуск, Богданову збірку поезій “Дорога”, а згодом і його “Промені”.

Збірка "Дорога", вид-во "Вогні", Львів, 1929

Збірка “Дорога”, вид-во “Вогні”, Львів, 1929

Критичний час прийшов, коли польська влада розв’язала пластову організацію в Галичині. Розв’язала, власне, за активну підпільну патріотичну, а то й революційну діяльність її членів. Боєвика УВО, “Лісового Чорта” Гриця Пісецького вбито у збройній акції під Бібркою. а в нього під звичайним одягом був пластовий однострій. Він був в дорозі на пластовий табір на Соколі. Це був рік 1930.

Пласт рішився йти в підпілля окремо, замість зіллятися з уже існуючою підпільною організацією ОУН і їй віддати пластову молодь. Пластові методи виховання, доцільність виховання можливо легальними засобами на поверхні життя, по таборах, туристичних, спортових і тому подібних організаціях перерішили цю тактику. Тільки Пластовий Центр був повністю в конспірації, і від нього йшли директиви на поверхню. Але частина пластової молоді відійшла до ОУН. З нею і Богдан Кравців, тоді вже далеко заангажований у цій організації і її проводі. Але ніколи не відійшов від Пласту своїм серцем і своїм сантиментом. Ніколи не перестав бути членом і близьким другом “Лісових Чортів”.

Минули роки, минула страшна Друга світова війна. Знову зліталися пластуни – вже на чужині. Знову був між ними Богдан Кравців, самозрозуміло, без питань і пояснень. Знову пішов у пластові видання, зредагував Пластовий Співаник, а головно, поринув всією енергією у пластове видавництво під давно рідною йому назвою “Молоде Життя”, яке тим разом узяло на себе велике завдання – видати Енциклопедію Українознавства. Там, як редактор, працював до кінця свого життя.
Але Пластові треба було і речевої, організаційної допомоги Богдана, його досвіду, такту, розуму…

Уже в Америці він став на поклик у проводі Пласту, наперед, очевидно, у виданнях. Був два роки – від 1953 до 1954 року – співредактором “Пластової Ватри” у “Свободі”, а опісля, як один з редакторів “Свободи”, її опікуном і співробітником.

Потім, через три роки – 1954 до 1957 – був знову редактором відновленого пластового журналу “Молоде Життя”, тридцять літ після того, як почав редагувати його у Львові. В тому часі, в Головній Пластовій Булаві, найвищому виконавчому органі світового пластового об’єднання, був референтом видань.

А як було треба, пішов у провід. На Третьому Крайовому З’їзді в Америці у вересні 1955 року його вибрали Головою Крайової Пластової Старшини. В 1960 році став Головою Крайової Пластової Ради в Америці. Тоді, коли сталася трагедія на “Великому Лузі” в Чікаго, коли погинули від повені наші юнаки, він поїхав туди від Пластового Проводу, щоб ставити чоло трагічно-критичній ситуації, яка грозила Пластові. Накінець, у Головній Пластовій Булаві прийняв пост Головного Булавного Пластунів, який держав чотири роки, від 1958 до 1961-го року.

Потім – з головою, з руками поринув у працю співредактора Енциклопедії Українознавства і відійшов від формального проводу в Пласті.

Але до кінця життя, як усе був нашим духовим провідником, взором життя, близьким другом. Його слово було все з нами писане і друковане давно, чи творене недавно, говорене на зборах чи при полум’ї ватри. Завжди сповнене любови до нас, пластунів, і до нашої батьківщини, завжди пориваюче, пламенне, завжди дороге, завжди ласкаве. Бо таким був Богдан Кравців. А може, я повинен з вірою сказати: таким є у нас і для нас Богдан Кравців.

Альманах УНС на рік 1979. – Джерзі Ситі – Нью-Йорк, 1979. – С.170-175