Кохан Петро, політв’язень

Петро Кохан

Петро Кохан, син Василя, народився 5 травня 1927 року в Борткові Золочівського повіту. Пластове псевдо “Сокіл”. Від травня 1943 року належав до куреня ВСУМ ім. М. Шашкевича, був гуртковим.

Після відновлення Пласту належав до Осередку Праці УПС станиці Львів. Помер у Львові 3 березня 2003 року. Похований в с. Соколів Кам’янко-Бузького р-ну.

***

Зі спогадів мого життя
Коли пригадаємо минулі суворі роки життя, то бачимо, що в світі є добро і зло та його люди. Перед моїми очима пройшли роки холоду і голоду, війни і миру, любови і ненависти. Я пам’ятаю хліб і сіль, квіти і поцілунки з братами Великого Сходу, пам’ятаю залишені ними тюрми сталінського терору.

Я пам’ятаю концтабори і гетта, висушені селянські сухарі і прощальні єврейські сльози. Я бачу тих, які в імперській провокації, може, і без вини стали винними з двох боків і зараз відпочивають у своїх відомих і невідомих домівках. Я бачу стареньких дідусів і бабусь, які замерзли у далекій сибірській дорозі в час сталінських репресій. Я бачив, як нерозумно і страшно з імперською облудою на очах убивав брата брат.

Я бачив безліч юнаків і дівчат, братів і сестер, які в юному віці загинули в нерівному бою за свою рідну українську Батьківщину. І зараз нехай ніхто нами не хитрує і не кидає між нами, жителями України, кістку ненависти і не судить націю по якомусь одному нерозумному провокаторові.

Ми — всі сини і дочки рідної української землі, не дивлячись на національне походження і віросповідання. Наша мета — збудувати свою незалежну українську державу з вірою в Бога і любов’ю до кожної нації…

Шлях мого життя — тернистий. Народився я в с. Борткові, біля Золочева, на Львівщині. Змалку любив свій рідний край, звичаї, традиції. Тішився життям, знав і співав багато пісень. Та після «визволення» радість життя змінилася смутком, веселі пісні — жалібною тугою. Мене засудили на 25 років неволі за так званий зв’язок з оунівським підпіллям. Краще було б загинути, ніж перейти ті кола пекла. На моїх руках вмирали невільники різних національностей, бо я працював у табірній лікарні, де й лікувався сам.

У період слідства переніс страхітливі нічні допити, жахливі умови казематного життя: каме-ри-одиночки, сухі і мокрі карцери (на босих ногах), голодний тюремний пайок (солена тюлька, «чай»), про передачі не могло бути й мови. Відразу після арешту мене в чім забрали (сорочка й штани), вкинули до пивниці. Цей підвал був без нар і постелі, як влітку, так і взимку. Щоб не тягнути за собою безневинних людей, відмовився від підпису окремих протоколів. Слідство тривало майже рік. Пухли ноги й голова. Не було жодного прокурорського нагляду… Затяжна тюремна хвороба спричинила тяжку форму цукрового діябету.

По моїй справі проходив батько — Василь Кохан, в якого на руках мозолі від хліборобської праці. Йому дали 10 років за статтею 52 і замучили в неволі. Мати Текля, поранена гарнізонними солдатами, після тривалої хвороби померла. Брат Павло, який пройшов німецькі концтабори, розстріляний на фронті «нашими визволителями». Дружину цькуванням довели до тяжкої недуги серця.

Після ув’язнення задля шматка хліба мені з сім’єю довелося переїхати більше десятка сіл. Проти приїжджого політв’язня в чужій місцевості намагалися настроїти всю громаду. Під час таких гонінь і провокацій я залишався сам. Потайки мені співчували колгоспники і вчителі, яких звільнили з роботи. Було на душі дуже прикро. Вийду в чисте поле і лиш там спокійно помолюся Богу. Перед очима спомин безлюдної сибірської тайги і безлюдне осіннє поле. Лишень далеко хрест — символ Господній. Він був другом і свідком моїм. Бо так і написано: «Прийдіть до мене, струджені і обтяжені, і знайдете спокій душам вашим».

Тюремні хорові молитви, які проводив з політв’язнями, і вся моя терниста дорога зблизили мене з Богом, від чого бачу дивні видіння навіть історичної ваги. Молюся за свій український народ і благословляю нашу молодь, яка йде до визначної, святої мети.

Джерела:

  1. Пластовий Шлях, ч. 134, 135, 2003


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*