Фіґоль о. Іван, духовний опікун пластової молоді

о. Іван Фіголь

Фіґоль о. Іван, син Юрія і Анни Блендюк, народився в Княгинині коло Станиславова. Народився 04 травня 1881, помер у Львові 3 серпня 1933.

о. Іван Фіголь – український католицький священик, педагог і громадський діяч. Гімназійний катехит у Коломиї, Станиславові й Львові, викладач гомілетики в Греко-Католицькій Богословській Академії у Львові (з 1929).

Автор недільних проповідей для шкільної молоді «Екзорти на неділі і свята шкільного року», ч 1-2 (1928— 29), перевидані у Римі 1981 року.

Старші діти о. Івана та Стефанії Галущинської були пластунами. Найстарший, Данило — співзасновник фотографічного товариства “УФОТО”, особистий секретар художниці Олени Кульчицької. Другий, Атаназій Юрій Фіґоль, ЛЧ, псевдо “Танґенс-Котанґенс-Фі”, найбільш знаний в українській громаді як редактор Енциклопедії українознаства. Донька Марія Фіґоль (Кознарська) була провідницею новацьких таборів (зокрема, комендантка табору 1939 року). Третій син о. Івана Володимир Стефан став священиком — доктор богослов’я, професор Львівської богословської академії, відбув ув’язнення і заслання у Норильську, згодом жив у Литві, а 1990 року на запрошення сестри виїхав до США, був парохом в Гантері.

***

Микола Климишин. Катехит отець д-р Іван Фіголь

Основну виховну працю виконував у гімназії катехит. Він, навчаючи релігії, давав молодій людині основи християнського світогляду, етики й віри. Праця катехита була легша в нижчих клясах, але у вищих, де учні вже починають сприймати більше критично всі науки, а релігію й поготів, катехит мав трудніше завдання. Учні задають часом такі питання, що не кожний може легко дати на них відповідь.

В нижчих клясах української державної гімназії Станиславова навчали релігії різні священики; у вищих навчав о. д-р Іван Фіґоль, звичайно починаючи від четвертої кляси, і дуже рідко від третьої.

Серед учнів він утішався великою пошаною. Високий, сильно збудований, мав докторський ступінь, що викликало в учнів спонтанний респект, але найбільше з’єднували йому пошану й повагу його проповідницькі здібності. Його навчання викладалося ясно, приступно, було ілюстроване багатьма прикладами та часто оздоблене гумором.

Він знав досконало психіку селянських дітей, які в гімназії становили значну більшість. Він походив з Княгинина. Проте це не просто село, як написано в його біографії, а передмістя, яке було пізніше прилучене до Станиславова. Там жили поміж робітниками також і хлібороби, і він їх ще змалку добре пізнав.

Катехит о. Фіґоль був щирим приятилем учнів. Він був знаний зі своїх оборон різних учнів, коли їм чинилася якась кривда. Він мав свою грубу записну книгу, подібну на великий молитовник, де був список усіх учнів.

Там він старанно вписував собі нотатки про опінію учнів — ту, яку він сам собі виробив і яку на конференціях висловлювали інші професори. Зараз по учительській конференції він залюбки інформував учнів, що їм грозить з якого предмету, коли не візьмуться солідно до книжки. Не одного він так остеріг перед клопотом. А скільки він помагав абітурієнтам при матуральних іспитах!

Але, як уже сказано, його проповіді або так звані екзорти, то були потрясальні до глибин душі поучення і дійсно ораторські шедеври.

Я дуже втішився, коли отримав від д-ра Атанаса Фіґоля дарчий примірник «Проповідей для молоді» о. д-ра Івана Фіґоля, бо сподівався, що читаючи їх, буду ще раз переживати те, що колись переживав, слухаючи їх прямо з уст (золотих уст!) нашого катехита о. Фіґоля. Але я дуже розчарувався. Немає того чару те, що там написане, бо писати й говорити — велика різниця. Це знають усі письменники й поети і всі, що пишуть. Думка не дасться зловити на папір, так, як її можна висловити, а вже ніяк не годен ніхто зловити того, що в уяві твориться.

Мені кажуть, що я виріс, що я вже не слухаю і не сприймаю, як колись у молодому віці. Це все правда, але й правда, що те, що є в книжці, це дуже слаба копія того, що він говорив. Він був, як це слушно сказав у першому томі цього збірника М. Л., автор згадки про село Підпечари: «…о. д-р Іван Фіґоль — відомий на всю Галичину проповідник» (стор. 726).

Ірина Навроцька-Лунева у статті «Харитативна акція жінок» там же на стор. 474 написала: «Духовним провідником став о. д-р Іван Фіґоль, відомий зі своєї красномовности і запалу до громадської праці».

Про його громадську працю є чимало згадок у першому томі цього збірника. Особливо в часи, коли була вільна Українська Держава, він брав дуже активну участь у праці й нарадах. Наприклад, 1919 року брав участь у з’їзді вчителів і виступив проти внеску відділити церкву від школи.

Серед громадянства і в священичих колах втішався великим авторитетом. Коли посвячували дім «Рідної школи», він відправляв молебень в асисті 12-и священиків (3 травня 1923).

У двадцятих роках належав о. Фіґоль до Окружної Пластової Ради як духовний опікун пластової молоді. У 1921-22 році заснував Ліґу Української Молоді в Станиславові, що потім називалася й довго існувала як «Марійська дружина».

Довгий час належав до управи «Селянська бурса», де багато синів незаможних селян діставали по знижених оплатах приміщення і це їм помагало здобути середню освіту.

Навчав о. Фіґоль релігії теж і в дівочій гімназії УПТ, що була недалеко від хлоп’ячої на вул. Липовій. Це було для нього дуже вигідно, бо його власний дім при вул. Ґолуховського був дуже близько від хлоп’ячої гімназії.

Тільки перейти через площу, на протилежній стороні вулиці Липової і ще з двісті кроків, і вже у «Фіголівці», як це популярно називалося дім о. Фіґоля.

о. Іван Фіголь

о. Іван Фіголь

Отець Фіґоль був одружений. Його дружина Стефанія була активною в громадському житті Станиславова й часто згадується в першому томі як членка «Товариства українських жінок» і як голова того товариства якийсь час після Першої світової війни.

Вони мали трьох синів і три дочки, що були дуже здібними учнями в гімназіях: Данило, Атанас, Володимир, Наталія, Марія і Дарія. Всі були в Пласті, як довго він існував. Варто було б про них бодай кількома словами згадати на цьому місці. Данило закінчив українську гімназію в Станиславові матурою й потім я стрічав у пресі його гумористичні фейлетони, які він підписував Фіґлик Данилко. Він лишився в Україні. В гасловій Енциклопедії Українознавства подані такі дані про нього: народився в 1907 р., а помер у 1967; музеєзнавець і етнограф, родом з Коломиї, син о. Івана Ф., за фахом правник; 1933-39 співробітник Українського Фотографічного Т-ва у Львові і співредактор його органу «Світло й тінь»; з 1940 ляборант Львівської філії АН УРСР, з 1947 науковий співробітник; керівник відділу експозиції та культурно-освітньої роботи (1947-64) Етнографічного Музею АН УРСР у Львові, з 1964 головний охоронець Музею; статті з питань етнографії, зокрема праця «До історії побуту робітників міста Львова в кінці XIX — початку XX століття» (1959).

Атанас Фіґоль народився 1908 р. в Коломиї, громадський і політичний діяч; доцент (з 1966) і професор УТГІ; студентський діяч у Львові; 1941-1945 працював у системі УЦК (його представник у Німеччині); з 1945 на еміграції в Мюнхені; пластовий діяч (1945-52 голова Союзу Українських Пластунів у екзилі і керівник видавництва «Молоде життя», в якому виходить «ЕУ»); з 1955 економічний референт НТШ в Европі і редактор «Вістей із Сарселю»; 1966-68 голова Виконавчого Органу Державного Центру УНР в екзилі, 1976-81 голова Українського Демократичного Руху; статті на економічні (зокрема про кібернетику) і громадські теми.

Володимир-Степан Фіґоль народжений 1911 р., католицький священик, родом з Коломиї; студіював у Львівській богословській академії та Інсбруцькому університеті; з 1936 викладав гомілетику і догматику в богословській академії у Львові; заарештований совєтською владою 1945, дальша доля невідома; праці в журналі «Богословіє» про церковні братства і «Учительноє Євангеліє» К. Транквіліона Ставровецького; українську гімназію в Станиславові закінчив матурою в 1929 році, бувши весь час студій визначним учнем.

Дочка о. І. Фіґоля, Марія, скінчила матурою дівочу українську гімназію в Станиславові, студіювала медицину у Львові і, вийшовши заміж за Кознарського, практикує медицину в Америці. Про її сестер знаю, що обидві закінчили матурою Станиславівську дівочу гімназію, а потім студіювали на вищій торговельній школі.

На прохання директора М. Сабата о. Іван Фіґоль був перенісся до Львова й там навчав релігії від 1929 р. в головній українській гімназії, а рівночасно викладав гомілетику в богословській академії у Львові.

Та це тривало коротко, бо вже в 1933 році захорував і мусів перейти незначну операцію на ногу. Лікарі не провірили перед операцією, що в нього цукриця. Зорієнтувалися аж тоді, коли по операції рана не гоїлася, а навпаки, перейшла в дуже загрозливий стан і мусіли ампутувати частину ноги. Та це не помогло, хоч уже лікували на цукрицю, і треба було ще більше ноги втяти. В той час ще не було таких ліків, як тепер є, і нога не гоїлася і грозила загальна ґанґрена, тому мусіли відтяти цілу ногу. Це теж не помогло, хоч він мав дуже дбайливу лікарську опіку. При ньому були його учні, студенти медицини, а також і його дочка, Марія, яка тоді вже була заавансованою студенткою медицини і була стало при ньому. Не можна було вилікувати о. Фіґоля, і він помер передчасно в лікарні у Львові 3 серпня 1933 р. Коли були б дали ту інсуліну перед першою операцією, що дали потім, могли б зберегти ще на довгі роки життя великого проповідника й педагога.

Очевидці оповідали, що всі трепіння і тяжкі болі в час довгого лікування та вкінці явне зближування неминучої катастрофи зносив він із правдивою християнською терпеливістю і сповнений віри відданням Божій Волі.

Його поховано на Личаківському цвинтарі у Львові при великому здвизі українського громадянства.

Лишив по собі о. д-р Фіґоль цінну збірку проповідей для молоді, що буде тривалим його пам’ятником.

Джерела:


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*