Атанас Фіголь: Думки

Про сучасну ситуацію Пластового Руху, — зокрема Сеніорату — довелося мені говорити на відправі Сеніорату в Міттенвальді 13/14. 8. 1949, на Пленумі ГПР в Кіферсфельдені 3/4. 9. 1949 і висловити їх на письмі, як голос в дискусії, на першій пластовій конференції в Торонто 15.9.1949.

Засадничі думки цієї статті були схвалені останнім пленумом ГПР як обов’язуючі напрямні в СУП; відповідна постанова звучить:

а) існує пластовий світогляд, що спирається на релігійності й патріотизмі,
б) пластовий світогляд не може бути супремований ніякою партійно-політичною доктриною,
в) патріотизм у Пласті спирається на любові до Бога, Батьківщини, природи й життя.

Тут ще раз ці думки впорядковую, доповняю і, пропускаючи менш суттєві речі, віддаю для загального користування як основу для дискусії на ці теми.

На черговому закруті

Сьогодні вже немає сумніву, що один етап нашого пластового шляху закінчується на наших очах, відходить до історії. Починається нове, невідоме майбутнє. Стільки разів — навіть підсміхаючись — ми говорили на наших з’їздах, конференціях і відправах в Европі: …”Це, мабуть, вже останній раз зустрічаємося…”, а минали місяці, й ми збиралися знов на іншому місці, при новій ватрі, при нових нарадах. Сьогодні “мабуть, вже востаннє в Европі” звучить інакше, серйозніше… Ми знаємо, що ми тут — це вже тільки частина. Багацько з нас уже там, за морями, розсипані по світі! Вже на нових континентах, в нових умовах збираються наші друзі на Велику Раду, а багато з них розпалюватимуть — як довго?! — ватру самітників, або, як їх назвав найбільший наш “самітник” Оріон — “пластунів великого віддалення”.

Погляд на пройдений шлях

Ця межова ситуація зобов’язує нас до чергової застанови. Дотеперішні конференції пластового Сеніорату й діяльність на протязі останніх чотирьох літ не тільки нав’язали нитку перерваної традиції до перших зав’язків сеніорського руху в Галичині в 1930-их роках, але теж у значній мірі спричинилися
до осягнення певного ступеня організаційного оформлення, як теж дали перші висліди й досвід в шуканнях змісту. Чи можемо бути вдоволені з вислідів нашої дотеперішньої праці? — З нашої загальної праці — коли взяти до уваги умови дії — можемо сказати: так! (зокрема, коли порівняємо працю, висліди, стан і “старт до нового” інших наших громадських організацій і рухів), але коли йдеться про сам Сеніорат, про сеніорський рух як окреме явище, як вислідну довголітнього виховного пластового процесу,… то — з рукою на серці! — немає багато причин для вдоволення. Забагато в нас “пересічного”, подекуди аж “нижче пересічного”!!!

Забагато “сеніорського філістерства”, як підмічує дехто з-поза Пласту! Ми не знайшли своєї постави у відношенні до цілого ряду суспільних, наших внутрішніх громадських явищ. (Маю на думці не теоретичне з’ясування постави, але поставу в практиці, в конкретній життєвій ситуації. В теорії маємо чудову книжку Ю. Старосольського “Велика Гра”, але порівняйте поставу неодного з нас до реальних проблем особистого і громадського життя!) Ця фатальна “пересічність” може представитись в дещо кращому світлі, коли брати її релятивно, — в порівнянні з „пересічним типом” інших громадських середовищ чи загальним пересічним українським типом сучасности. Але така “потіха” аж ніяк не може нас вдоволити! Ця дуже велика недосконалість нас як ви сліду виховної пластової праці: людина характеру й громадських чеснот має дуже далекойдучі наслідки й для конкретної сучасної пластової виховної роботи серед молоді (пластовий рух — як первісний самовиховний молодняцький рух), і для дальшого майбутнього сеніорського руху як окремого явища в нашій суспільності. Це основне пізнання ані не є проявом будь-якого песимізму чи розчарувань, ані не провадить до будь-яких “песимістичних” висновків. Існує в нашому загальному пластовому русі передумова, яка зовсім виключає такі думки.

Це незаперечне, вічно живе почуття питомої світоглядові пластуна снаги (тенденції) до змагу (внутрішнього й зовнішнього) за “краще”! Як довго існує ця передумова, ніякі хвилеві висліди не можуть провадити ані до песимізму, ані до будь-яких розчарувань. Ситуація, в якій знайшовся наш пластовий рух сьогодні, а сеніорський зокрема, може бути використана нами тільки як черговий товчок до дальшої дії, до дальшого змагу, до дальших шукань! Постійно активна постава й постійна форма шукань (в тому й поширене значення пластування!) нашого руху кличе до індивідуальної ініціативи, щоб “приписи” (організаційні, діяльностеві) родилися з живої дії, а надавані згори форми не приймалися як шабльони. Маючи на думці ці засадничі ствердження, перейдім до розгляду сеніорської проблематики.

Табір на Соколі, 1927

Сеніорська проблематика

Сеніорська проблематика — на мою думку — існує постійно як щось вічно живе, актуальне, до чого можна й треба забирати становище, над чим заєдно треба дискутувати… Очевидно, маю тут на думці не ялові дискусії над теоретичними підставами “пластового світогляду”, ведені без відповідного зглиблення, у формі трафаретних рефератів і т. п., але дискусію, з’ясування постави до вічно актуальних, змінливих ситуацій конкретного життя. Тому дальші міркування — хоч їх будемо вести на основі прийнятого й вже у нас виробленого поділу сеніорської проблематики на протязі існування Сеніорату від 1930 року донині — то це повинна бути для нас тільки вихідна точка для спрямування нашого зору на актуальні проблеми дня.

Вже з Карльсфельду, від реферату Я. Рака, тягнеться “клясичний” поділ праці Сеніорату на “в Пласті” й “поза Пластом”. Відроджений Пластовий Рух на еміграції, в умовах останніх чотирьох літ, шукав практичного здійснення змісту сеніорської праці, устійненої в її основних принципах уже на самих початках (1930) в цих обох площинах. Вправді останні роки були назагал пригожими для організаційної роботи, але вони були в засаді анормальні, і тому реалізація змісту праці вимагала постійно брати до уваги ці специфічні умови. Можна спорити, оскільки ці умови були корисними, а оскільки шкідливими. (На цю тему, в площині виховної праці серед юнацтва, пише Т. Горохович в “Сьогочаснім і Минулім”, ч. 1/2.49). Я маю відвагу твердити, що вони були рішуче корисними для “дозрівання” сеніорського руху; такий стан “пізнання” (самопізнання), як його досягнув Сеніорат, вимагав би в “нормальних” умовах куди більше часу. Важно тільки це “пізнання” (досвід) використати в цілій послідовності й не зупинятися на перших зроблених кроках.

Лицем до пластової домівки

“Лицем до пластової домівки” — так можемо окреслити перший комплекс сеніорської проблематики. Ми вийшли з пластового дому й пов’язані з ним цілим рядом не тільки формальних організаційних ниток, але передовсім чуттєво — спогадами й переживаннями юнацьких літ. На останній Великій Раді Сеніорів 17 квітня 1949 р. в Цуффенгавзені цей факт стверджено в резолюції:

“Пласт — це організація молоді для всестороннього патріотичного самовиховання і організація вихованих у ній громадян”.

Життєва практика останніх літ виявила конечним розмежувати самовиховну організацію молоді від пластового Сеніорату куди виразніше, як це було досі. Знесено розподіл сеніорів на скавтмастрів і “звичайних” сеніорів. Сьогодні кожний пластун по закінченні 25 літ може добровільно вступити до Сеніорату й бути його звичайним членом. Це об’єднання наступає на основі пластового світогляду й пластової постави для реалізації пластових засад в особистому й громадському житті.

Сплата довгу супроти пластового дому

З особливим притиском треба підкреслити в останньому реченні: “в особистому житті”! Ця вимога ставить нас на зовсім іншу площину в порівнянні з усіма іншими громадськими організаціями й товариствами і зближає нас в принципі до типу ордену чи інших організацій, де члени об’єднуються на основі визнання спільного світогляду, з якого випливає питома постава до всіх життєвих явищ і ситуацій. Для нас сьогодні вже поза всяким сумнівом, що такий пластовий світогляд існує. В “Сеніорській Ватрі” ч 1/49 читаємо: “розглядаючи Пласт як рух, як духову течію з зародками власного ориґінального й одноцілого світогляду, який і нації, і всьому людству, що переживає глибоку кризу, може принести нові вартості, дати нові основи для тілесного й душевного оновлення людини, — допомогти йому оформитись і стати діючою силою як своєрідній “пластовій філософії”, — з вірою в кращий майбутній світ і краще людство, гідне свого імени…” (І. В. Манастирський) — ось завдання, що виринає перед Сеніоратом.

Шукання і оформлення пластового світогляду — це не-тільки сплата довгу супроти “пластового дому”, з якого ми вийшли, але це й невідклична вимога нашої організованої постави супроти всіх явищ громадського життя. На мою думку, оформлення такого світоглядового пластового руху потрібне нам без огляду на те, якими шляхами розвиватиметься Сеніорат інших народів, відомий під назвою “олдскавтизму”. Ми знаємо, що наш сеніорський рух — чи не перший і тому не може оглядатися на початкуючі кроки інших як на приклад. Це раз. А друге: Сеніорат мусить заступити нам ті різні форми громадського життя інших народів, в яких в ім’я добра нації нівелюються різні соціяльні, релігійні, партійно-політичні різниці. Сеніорський рух, опертий на пластовому світогляді, має всі можливості відіграти велику позитивну ролю в тому напрямі.

Важно отже, щоб світоглядове вироблення сеніора як одиниці стояло на відповідній висоті. Я думаю при тому рівночасно — як річ самозрозумілу, — що й вчинки сеніора мусять тоді бути згідні із засадами того світогляду. Так отже це є перше й фундаментальне наше зобов’язання в комплексі питань: “Лицем до пластової домівки”!

Забезпечити тяглість росту пластового руху

Пластовий світогляд вимагає від нас дальшого самовдосконалення, підвищування особистих вартостей, реалізації в житті українських людей справді великого характеру! Ми знаємо, що чим більше буде таких одиниць, тим кращою, сильнішою буде спільнота. І можемо назвати наш рух так довго живим і “вічним”, як довго існує й існуватиме в рядах нашого руху постійний змаг одиниць за вищий, кращий моральний рівень.

Однак ми люди — недосконалі. І хоч сеніор повинен бути взірцем для юнака, — на жаль — він буває часто дуже лихим взірцем. І тому, коли другим фундаментальним обов’язком сеніора в комплексі питань “лицем до пластової домівки” є забезпечити тяглість росту Пластового Руху через виховну працю серед юнацтва, то в засаді доступ до виховної праці повинні б мати тільки вибрані одиниці.

Тут ідеться не тільки про моральну вартість виховника — це, очевидно, в першу чергу, — але теж про фізичні дані і певне знання, потрібне для пластової виховної роботи, як теж про вроджене, а іноді набуте і свідомо розвинене замилування до такої праці. (Яким повинен бути пластовий виховник, про це тут не будемо говорити). І ось з цих міркувань проведено в нас остаточний розподіл між виховними уладами юнацтва (новаки, юнаки, старіш пластуни) і Сеніоратом; ці три виховні улади працюють під керуванням Булав: Команданта Пластунів і Командантки Пластунок; обі Булави мають обов’язок дбати про вибір і вишкіл, покликування і звільнювання пластових виховників у всіх уладах і на всіх щаблях; джерелом, з якого вони беруть людський матеріял на виховників, є очевидно Сеніорат; тільки сеніори – виховники в активній службі мають безпосередній стик з юнацтвом, носять пластовий однострій і т. ін., тільки вони зливаються в одно з тими трьома уладами. Очевидно, на рідних землях і в стабільних умовах життя провести цю засаду не було б тяжко. При несамовитій розсипці по цілому світі не можемо трактувати її риґористично й формалістично.

Але вона обов’язує! І хоч кожний сеніор, на новому місці осідку повинен започаткувати пластову виховну роботу, то нехай пам’ятає про велику відповідальність і зобов’язання супроти Руху. Також хай не забуває нашого досвіду, що попереду треба підібрати (виховати) впорядників, провід, і аж тоді йти на “масівку”; це передовсім стосується праці серед старшого юнацтва й старшого пластунства.

Золота Булава 2000: бунчужний ст.пл.скоб Тарас Полихата, комендант пл.сен. Володимир Русанов, ЧК

Практична дія

Ми не будемо далі розглядати в деталях всіх питань, зв’язаних з пластовою виховною ділянкою: методів організації і змісту виховної праці, відношення до чужих скаутських організацій і т. ін. Це завдання Булав.

Обов’язком кожного сеніора є прийти з поміччю в усіх тих справах і дати допомогу й свій більший чи менший досвід в цих питаннях. Справа відношення до чужих скавтських організацій, нормована окремими рішеннями ГПС, мусить бути трактована індивідуально в кожній країні; головні засадничі напрямні ГПС виробила й розіслала всім проводам. Неостаннім обов’язком Сеніорату є забезпечити матеріяльну сторінку Пластового Руху як цілости!

Лицем до громадянства

Лицем до громадянства — це друга обширна ділянка вияву сеніорської праці. Ділянка, на якій зроблено тільки перші кроки. Вже сам факт, що в пластове виховне життя молоді включається тільки частина пластового Сеніорату, ясно говорить, що властиве поле праці Сеніорату як цілости є громадська праця, і то на всіх ділянках. Сказано вже: на цьому полі робимо перші кроки і організаційно, і щодо змісту, оглядаючись на олдскавтизм в інтернаціональному аспекті. Алеж він — відомо — робить перші кроки, як ми в 30-их роках; тому нам дуже важливо використовувати його як інтернаціональний форум, а зрештою іти власним шляхом.

Бо завдання в нас ширші. Ми мусимо заступити ті форми громадського, товариського, культурного, а навіть політичного життя, які існують у народів з великою державною традицією, а яких у нас немає.

Не зашкодить повторити: і в цій ділянці праця одиниці над своїм самовдосконаленням є основним обов’язком сеніора. Очевидно, — не юнацькими методами, але практичною реалізацією того, що ми називаємо елітою. Основною характеристикою еліти не є походження, майно чи освіта, а глибока внутрішня потреба вимагати від себе більше, як пересічна людина (Ортеґа-і-Ґассет). Така внутрішня потреба родиться з основних заложень пластового світогляду і є питома кожному справжньому пластунові. В цей спосіб в Сеніораті твориться середовище великого морального найняття, а вагу і конечність існування таких середовищ для нації не приходиться на цьому місці доводити.

Вже на вступі зазначено, що ми вповні свідомі, як багато нам бракує до створення такого морального середовища. Багато у нас трапляється прикрих щодо характеру явищ. І тільки безспірний факт, що в нашому середовищі є постійне намагання підвищувати себе якісно, виеліміновувати неґативний елемент, творити атмосферу шукань і високого духового напняття, може бути запорукою, що такі осередки чи одиниці— це явище проминаюче. Я не знаю — поза релігійною сферою — середовищ, які б подібно намагалися підвищувати внутрішню вартість своїх членів, як це робимо ми. Хоч і як банальним може видаватися Якомусь заклик: починаймо кожний від себе самого, то для підвищення вартості! нашої організації я не бачу іншого виходу; бо організація — це сума одиниць; від характеру одиниць залежить сила організації! Велика користь для одиниці з приналежности до середовищ елітарного типу, зокрема в час великих криз і життєвих заламань. Роки, що перед нами, — важкі. Мусимо затіснити наш духовий зв’язок.

Одначе втримати сеніорський рух в організаційних рамах можна тільки організуючи сеніорів до конкретної роботи. Тільки при спільній праці зживаються люди. А ми знаємо з досвіду наших матірніх куренів, що значить це зжиття спільних гуртів. Навіть довші літа розлуки не в силі розірвати тих звен співжиття! Одною такою — безперечно найкращою, бо безпосередньо зв’язаною зі спогадами юнацького пластування — ланкою праці є пластова виховна робота, про що ми вичерпно говорили в розділі “Лицем до пластової домівки”. З погляду громадської праці можна тут ще тільки для ясности зайвий раз підкреслити, що для нас другорядним стає скавтінґ, а навіть змушені будемо, може, тут і там зрезиґнувати з нашої пластової форми, якщо тим треба буде рятувати зміст пластової виховної роботи. Але в цій справі не можна поступати за шабльоном. Треба тонко пристосовуватися до обставин, які в кожній країні будуть інші. При тому не забуваймо, що успіхи нашої виховної роботи в повній мірі залежні від громадського і політичного стану нашої еміграції взагалі. З цього погляду бачимо, як конечно потрібно, щоб 100% активно ангажувалися в громадському житті всі сеніори, які не працюють безпосередньо як пластові виховники. Тільки впорядкованість і інтенсивність громадського життя дає нам найкращу передумову виховної роботи. Цього хіба пояснювати не треба!

Олександр Тисовський. Чи доконче?

Ділянки громадської праці сеніорів

Сеніори, не зайняті безпосередньо пластовою виховною працею, можуть присвятити себе культурній, господарській, політичній, релігійній ділянкам, по ступаючи завжди згідно з засадами пластового світогляду. Це і буде виконання суспільної функції пластового Сеніорату: реалізувати пластові засади шляхом активізації своїх членів у суспільно-громадському житті.

В культурній ділянці проблема зосереджується коло створення “духового українського дому”. Це особливо друковане слово, туга за яким зростає серед розселених по світі. Плянується розбудова пластового видавництва і друк поважних речей, які могли б заспокоїти духовий голод наших еміґрантів. Розбудовується сітка кольпортерів і представників нашого видавництва по цілому світі. В допомогу цій справі повинні включитися в більшій або меншій мірі — бодай як відборець, передплатник — усі сеніори без винятку. Ми згадуємо тут видавничий відтинок, який ми спільно думаємо організувати і розбудовувати. Очевидно, існують і інші відтинки культурного фронту, де працюють наші друзі меншими скупченнями.

Однобокість нашої нації, а еміграції передовсім, яка характеризується майже повним браком розбудови економічного життя, є наявна. Не може успішно діяти політична еміґрація без мінімальної фінансово-господарської бази. На цьому відтинку у нас жахливі занедбання, і поле це лежить вповні облогом. Думаю, що до організації щадниць, позичкових кас, господарських об’єднань, підприємств, включно з господарською надбудовою у формі банку можуть і повинні якнайінтенсивніше включитися сеніори. При тому я думаю не про індивідуальне включення поодиноких членів, без змоги порозуміння, координації і планування. Навпаки, мені здається, що тут ми могли б стартувати до спільної, продуманої акції, подібно як на видавничому відтинку.

Політика

Наш клич “лицем до громадянства” не може обмежуватися тільки до деяких вибраних ділянок нашого життя. Ми мусимо знайти наше відношення і включитися до всіх проявів громадського життя. І тут не втекти нам від засадничої справи — до якої ми постійно підходимо ще зі своєрідним страхом — від політики. Думаю, що зайво звертатиму увагу друзів, що це слово вжите тут у значенні всеобіймаючого завершення громадського життя, а не як партійно-політична діяльність одного точно окресленого напрямку. Питання створення одного політичного центру, питання його дії і сили, питання координації у всіх інших ділянках (УНРада, УГВР, Союз Українців За кордоном), відношення до проявів життя на Батьківщині… чи можуть ці питання бути байдужими для людини, яка має претенсію носити горде ім’я громадянина? І пригадаю: “…Сеніорат — це (добровільна) організація вихованих у Пласті громадян!…”, громадян, які ще й творять тепер політичну еміграцію. Я думаю, що Сеніорат дозрів вже вповні до того, щоб розглядати це питання в цілій ширині!

Бути вірним Україні

Реалізацію другої частини першої точки присяги: “бути вірним Україні” — вбачаю в розв’язці основної проблеми, себто в безупинних намаганнях розв’язати проблему: як нам, що опинилися “без ґрунту”, поза кордонами Рідної Землі, як нам скитальцям на цілому ґльобі зберегти і далі розбудовувати українську духову державу як передумову інкарнації України в колі держав вільних народів світу?!

Членами цієї духової держави ми вже є — приналежности до неї і внутрішнього наказу діяти згідно з її вимогами ми вже ніколи й ніде не зможемо затратити ані вирвати з нашої свідомости.

Створення і вдержання власної держави здійснюється в різних ділянках: релігійній, політичній, культурній, господарській, соціяльній, мілітарній… Це вислід цілого ряду відомих і невідомих, внутрішніх (наших!) і зовнішніх (чужих!), корисних (позитивних) і шкідливих (неґативних) факторів, що їх треба врахувати й притягнути до розв’язки проблеми.

Приступаючи до розв’зки поставленої проблеми, важно:

1. Щоб відомими, тобто усвідомленими були по змозі всі фактори,
2. Укріплювати наші позитивні й використовувати всі чужі, прихильні для нас чинники,
3. Нищити всі власні й чужі негативні впливи.

Придержуючись цих напрямних і при гармонійнім схопленні цих чинників, можна сподіватися оптимального успіху.

Що вирішним в цьому складному питанні остаточно буде материк — Рідні Землі, не підлягає сумніву. Про те, як тісно мусить бути пов’язана еміґрація з Рідним Краєм, тільки пригадаю. Наша поміч Краєві тим краща й тим видатніша, чим краще розв’яжемо наші “скитальчі проблеми”, чим основніше й пляновіше підійдемо до виконання наших Обов’язків як політичної еміґрації, чим зручніше використаємо всі нагоди, що їх дає нам побут серед цілого ряду вирішних сьогодні й у майбуньому держав – націй…

Сучасний стан на скитальщині

Наш сучасний стан на скитальщшіі у поодиноких ділянках відомий. В деяких з них ми живемо в постійно запальних хронічних станах повної декомпозиції останніх років — напр., внутрішня, партійно-політична, частинно теж релігійна ділянка. В деяких немає вже довший час свіжого, оживляючого подиху — напр., культура. В інших повний застій, а то й взагалі не започаткована праця, напр. господарська, міжнародні зв’язки… В цих всіх ділянках діють — чи, висловлюючися більш стисло: могли б діяти — поодинокі люди чи більші гурти. Одначе вони дуже часто незгармонізовані, зі сліпою ненавистю чи іншими комплексами психічних ураз до себе взаємно, через те висліди в цих всіх ділянках у нашому загальному національному білянсі малозначні, навіть гірше — вони маліють. Процес “атомізації” — типове явище еміґрантщини, несамовиті “болі” відосередніх спротивів при всіх спробах з’єднання, при всіх намаганнях творення центру й вищих центральних проводів… це прекрасне підсоння для діяння чужих, ворожих аґентур. А прагнути нам до концентрації сил конечно, бо ж відомо, що при з’єднанні суспільних організмів, починів чи взагалі духових і матеріяльних суспільних енерґій — вислідна є значно більша, ніж звичайна аритметична сума величин поодиноких складників!

Очільник УГКЦ, кардинал Йосип Сліпий із пластунами під час їх таборування

Очільник УГКЦ, кардинал Йосип Сліпий із пластунами під час їх таборування, яке відбулося на пластовій оселі «Новий Сокіл», США, 1968. На Цісик він вказує рукою, яка сидить біля нього з правого боку

Коли ми уявимо собі — для кращого взаємного зрозуміння — що всі ці вище згадані ділянки суспільного життя пробігають “горизонтально”, тоді ясною буде думка, що пекуче конечними є для нас світоглядові, ідеологічні “рухи”, які б не тільки діяли “горизонтально” в тих поодиноких площинах, але теж і “вертикально” пронизували всі ті площини згори вниз. Ще інакше можу висловити цю думку так: потрібні нам середовища, гурти людей, які в своїй дії мали б одне – одиноке найвище мірило: ідею цілости. Такий підхід до громадських справ заперечує всяку партійну чи групову ексклюзивність, вимагає тонкого розуміння толеранції і її практичної реалізації, змушує до глибокого пізнання усіх проблем — поруч плекання сильних емоційних настанов, а передовсім береження чітких моральних канонів, якими керуватися мусить ціле внутрішнє громадське життя.

Боротьба за світогляд

Я свідомий, що висловлюю думки, які в початках націоналістичного руху на Західніх Землях були дуже непопулярні й відкидалися в принципі. Тоді націоналістичний рух (підкреслюю: рух) як нова політична віра окрилював наші, тоді майже виключно юнацькі, пластові ряди. З рядів Пласту вийшла величезна більшість провідного кадру націоналістичної організації. Тоді націоналізм сприймався як духова течія, яка вносила нове й свіже в усі ділянки нашого життя, не тільки в політику, але й неменше в літературу, мистецтво, педагогіку і т. д. Ми почували в ньому силу нового всеобіймаючого струму, ми сподівалися в ньому знайти новий світогляд. Здавалося, що Пластовий Рух зможе злитися з новою течією. Світоглядових різниць в перші роки кристалізації націоналістичного руху загал пластунів (тоді переважно молодь) собі не усвідомлював.

Але з хвилиною переміни націоналістичного Руху в політичну організацію і формального розв’язання Пластового Уладу Пластовий Рух пішов своїм власним “пластовим шляхом” і дальше розвивався самостійно (“Вогні”), навіть в час найбільшого (“105%”) посилення націоналістичного руху.

Сьогодні для нас немає найменшого сумніву, що поруч організаційних форм Уладу ми зберегли Пласт теж як і духову течію в нашому громадському житті. Коли сьогодні — на жаль — маємо кілька взаємно себе поборюючих — іноді з незвичайною гостротою — націоналістичних течій, націоналізм став поняттям многозначиим, передовсім для окреслення характеру партійно-політичних угруповань. При тому морально-світоглядові заложення націоналізму, їхня кристалізація і вдосконалення зійшли на другий плян.

Натомість — після, майже сороклітнього існування — Пластовий Рух — це не тільки виховна ідея і метода, не тільки рух юнацтва; сьогодні Пластовий Рух — це також виховані громадяни, об’єднані спільним світоглядом, рішені реалізувати пластові ідеї і методи дії в нашому громадському житті.

Очевидно, ми мусимо бути свідомі початків і небезпек, які нам грозять в дальшому розвою. Але в ім’я творення гуртів і середовищ з таким “універсальним маштабом дії”, як з’ясовано вище, середовищ з такою постійною тенденцією підвищувати свій моральний потенціал, як це ми обсервуємо й хочемо вдержати в Пласті, — гуртів так необхідно потрібних і для реалізації духової, а в дальшу чергу й реальної української держави, — не вільно нам ні на один мент не тільки послабити нашої роботи чи із-за тяжких зовнішніх обставин чи внутрішніх конфліктів “демобілізувати” наші ряди, навпаки: наказ хвилини — зміцнити як формально-організаційно, так і ідейно-змістово те українське середовище, яке змагається за реалізацію пластового світогляду в нашій суспільності.

Дразливе питання

Дехто звертає мою увагу, що заторкнуті вище проблеми не повні й достатньо глибоко та всесторонньо не з’ясовані. Зокрема — начебто — мої міркування про націоналізм могли б дати притоку до загострення політично-партійних антагонізмів на терені Сеніорату.

Немає сумніву, що заторкнута проблема відношення націоналізму — а втім не тільки націоналізму, але й усіх інших світоглядових чи політичних течій та ідеологій — до пластового світогляду вимагає окремого розгляду.

Маю відвагу пустити в світ мої думки в такому недосконалому вигляді тільки тому, що я вірю в наше пластове вироблення, в наше інстинктивне відчуття (якщо вже не в раціональне розуміння), що критики й дискусії нам не тільки не треба боятися, але що вона конечна, щоб не загнивала моральна атмосфера нашого громадського життя, щоб у нових тяжких змаганнях нашої спільної думки ми чимраз більше наближалися до джерел істини. Важно тільки, щоб мотивом критики не була злоба, ненависть чи інші неґатявні комплекси, але охота виявити помилки, й то в першу чергу свої, при великій моральній “суверенності” признати слушність і заслуги противникові, а передовсім при постійній увазі на основний імператив — я боюся висловити його банально й легкодушно, але не знаходжу іншого вислову — це імператив любови правди. Я стараюся — хоч, може, й як недосконало — підійти до того типу дискусії. І тому, не лякаючись, що мої думки викличуть будь-які неґативні забурення в наших рядах, дозвольте вже доповнити й закінчити мою думку про націоналізм і наше відношення до нього.

Основна теза

Мушу повторити: немає сумніву, що сьогодні націоналізм не тільки в чисто теоретичній площині, як поняття, став многозначним. Як політична ідея він оформився організаційно теж многозначно. “Я вважаю себе націоналістом, але не знаю, чи існуючі націоналістичні партії мене таким признають…” — говорив В. Янів на Пластовому Конґресі 1948 р. Тому розглядати наше відношення до націоналізму взагалі, як такого — на мій погляд — неможливо. Треба його уточнити й у кожнім конкретно уточненім виді його окремо розглядати. Тоді наше ставлення до нього буде дуже просте: він не може заперечувати фундаментальних засад нашого Руху. Цю думку можна висловити загально: НІЯКА ПАРТІЙНО-ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА НЕ МОЖЕ СУПРЕМУВАТИ НАШОГО ПЛАСТОВОГО СВІТОГЛЯДУ!

Це головна теза для практичної розв’язки нашого відношення в ділянці, перед якою ми ще донині постійно утікали — в політиці! Не можуть бути співзвучні з нашим рухом політичні чи світоглядові доктрини, партійні організації чи політичні світогляди, які — в теорії чи в практиці — заперечують віру в Бога, моральний закон, особовість людини, спираються на будь-яких неґативних засновках: ідеї насильства, злочину чи аморальности і т. д. Це все суперечить пластовому світоглядові. Старший пластун і пластун-сеніор можуть належати до будь-якої політичної партії під умовою, що теоретичні засновки й практика тієї партії не заперечують пластового світогляду.

Чи не єдиним основним елементом, на якому опирається пластовий світогляд, є любов: любов Бога, любов Батьківщини, любов природи, любов життя, і з цього фундаментального джерела пластун спроможний на найбільші жертви для України. З цієї праоснови ми черпаємо силу для нашого життєвого оптимізму, для боротьби з кожним ворогом наших найвищих духових і матеріальних ціннощів. Як хочете, можете назвати це “пластовим націоналізмом”. Але назва тут другорядна справа. Найкраще обійдемося в цьому випадку без всякої номенклятури.

Кінцеві висновки

Протягом останніх чотирьох літ відродженого Пластового Руху майже не стрічаємо думок чи виразних виступів, які заперечували б цю основну тезу. Можна сказати, що на протязі цілого того часу на відтинку пластової роботи — в супереч нашій приналежності до різних політичних партій, всупереч льокальним недомаганням у виробленості наших членів — ми зуміли зберегти цю засаду.

Чи ж не мали б ми провести в широкім громадськім житті того, до чого пластуванням в юнацтві готовився кожний з нас: бути добрим громадянином?!

Закінчую ці мої думки підкресленням двох моментів:

Перше: в реалізації нашої праці, веденої під гаслом “лицем до громадянства”, не повинні ми розраховувати на зовнішні ефекти; не потрібно нам підкреслювати спеціяльно наших досягнень. Наш позитивний вплив на громадське — а в тому й політичне — життя повинні другі оцінити, — так би мовити: повинні його більш відчувати, ніж бачити. Очевидно, ми вповні свідомі, що трудність лежить у практичному вирішуванні: чи громадська поведінка пластуна й дія політичної групи, до якої він належить, суперечать пластовому світоглядові; поскільки й які треба з цього витягнути консеквенції.

Друге: всі міркування, проблеми й ідеї, заторкнуті тут, зводяться як у своїй вихідній точці, так і в остаточному завершенні до громадянина – пластуна як одиниці! (Пласт у своїй найглибшій основі є запереченням”масового”, “функційного” виховання!). Йдеться кінець-кінцем про людину як індивіда, чого вона від себе вимагає і як високо себе ставить! Пласт — це організація в площині матеріяльній. Пласт — це рух в площині ідейній.

Тож пильнуймо, щоб Сеніорат був середовищем живих, інтенсивних шукань з широким діяпазоном дії і далеким кругозором, середовищем великого морального, найняття, в якому було б почесно жити й працювати» щоб ми в ньому здійснювали принципи тієї духової держави, що за її реалізацію бореться сьогодні вся укра-їнська нація.

Джерело: Пластовий Шлях. Ч. 1 (4). Мюнхен, жовтень 1950. С. 12-24.

*