Володимир Янів: На зустрічі в Міттенвальді

Свято Весни в Міттенвальді, 1947

Напередодні офіційного відкриття великої зустрічі пластового братства, вечером, падав зливний дощ. Проте юнацтво не переривало своїх занять. Воно змагалось, — давало доказ практичних вмілостей.

Виростали шатра і запопадливі руки мостили в нутрі болотяну землю пахучою фоєю. І безупину новою наполегливістю сповнювало бажання, щоб не посоромитись перед іншими, щоб перемогти. І настирливо непокоїло питання: хто найкращим виявиться при першій пробі? Чиї шатра добудуть найвищу оцінку? Який гурток покажеться найбільш вправним?

Але несупокій вселився не тільки в серця юнаків: поруч з ними стояли в дощі нагальної зливи провідники, — скавтмастри, оціночні колегії, члени пластової старшини. Їхня цікавість таїлась у кутиках нервозно стиснутих губ. Здавалося, начеб то успіх чи невдача молоді на Ювілейнім Святі Весни мала рішати про вартість тридцяти п’яти літ зусиль і праці низки відданих справі одиниць, для яких праця в Пласті була почесною службою для Батьківщини.

Була в цім змаганні дивна символіка. Було щось з пройдених доріг і одночасно крокування на будуче. Як же ж трагічними, непривітно хмурими були в останні десятиліття шляхи народу? Скільки ударів дізнала й пластова організація впродовж свого існування? Й навіть свій ювілей доводиться святкувати їй не на узбіччях рідних Карпат, ні серед озер і тихих плес Полісся, а на фоні диких скель суворих Альп. Рокочуть громи, мов відгомін тієї хуртовини, що казала залишити нам рідні оселі й золоті лани пшениці. Луною відповідають гори, наче передвістям нової небезпеки. Захмарене небо сковує безнадією, вологість чужини пронизує тіло аж до костей.

Ювілейна Пластова Зустріч, 35-ліття Пласту, Міттенвальд, Баварія, 5-7 липня 1947

Ювілейна Пластова Зустріч, 35-ліття Пласту, Міттенвальд, Баварія, 5-7 липня 1947

А проте є щось сильніше від невдач, трагедій, громовиць, хуртовин, вологости. Цю істину знає покоління, що родилось і виростало в заграві пожарів, що з зараня вчилося з упадків вставати Тут мабуть тайна несупокою нераз сивих уже пластових провідників. Їх бентежить питання, чи зуміли вони вогонь своїх сердець запалити в грудях надходячих на зміну гуртів; їх тривожить сумнів, чи перелили вони на переємників своє завзяття. Тому дощ їм не перешкода, а навпаки бажана поміч, юнацтво змагається в будові шатер, але одночасно дає доказ свого гарту, свого пластового ставлення. Воно на ділі показує, що слова улюбленої пісні «Ніщо нам лихо, ні пригоди» не є фразою, але дійсно відповідають духовій настанові молоді.

І юнаки й юначки свій перший іспит здають. Їх запал перемагає зовнішні обставини, і тому щораз більше розпромінюються обличчя провідників. Це справді росте в Пласті новий люд.

По скінченій праці, як темрява сповивати починає ліс, загоряються біля шатер вогні, що гріють змерзлих і висушують вологість з одягу. Десь у простори лине в ніч радісна пісня перемоги і віри в майбутнє, бо всі свідомі, незалежно від того, хто добув перше, хто друге і хто останнє місце, що всі зуміли перемогти в собі кволість, що всі виявили гарт і завзяття.

Цей перший вечір залишив у всіх учасників свята перший, незабутній спомин. І цей неофіційний початок Міттенвальдської Зустрічі в дні 4. липня 1947 року матиме без сумніву більше значення, ніж само урочисте відкриття.

До відкриття ж стануло в суботу, 5. 7. 1947 р. на просторій площі 700 пластунів і 600 пластунок = 1300! (около 150 сеніорів, понад 200 старших пластунів, понад 900 юнаків). Ювілейне Свято Весни відкрив з доручення Начального Пластуна в імені Головної Старшини її Голова сктм. д-р Фіґоль. Писар Зустрічі відчитав святочний наказ, хорунжі піднесли під звуки гимну національний і пластовий прапор, а наприкінці промовив палко вічно юний Начальний Пластун сктм. Сірий Лев.

Збірка, Ювілейна Пластова Зустріч, 35-ліття Пласту, Міттенвальд, Баварія, 5-7 липня 1947

Збірка, Ювілейна Пластова Зустріч, 35-ліття Пласту, Міттенвальд, Баварія, 5-7 липня 1947

Від хвилини ж відкриття без перерви тягнулися різні змагання. В них поєднано природний, інстинктовний гін молоді до гри і до суперничання з ідеєю благородної служби тій спільноті, з нутра якої пластова молодь вийшла і якій потрібно буде сильних рук, палких сердець, тверезих умів і хрустальних характерів. Зокрема потреба твердих характерів казала звертати навіть серед найбільшого розгару суперничання увагу на те, щоб гра була завжди чесною. Поруч суто пластових гор і провірки пластових вмілостей в терені (орієнтація і читання карти, гра Кіма, поміри на око, піонірка, куховарство, рятівництво, сигналізація) та поруч спортових змагань (відбиванка, прорух) старались гуртки і курені дати теж доказ, що небайдужою є для них наша національна традиція і культура. Тому зокрема треба підкреслити хорові і танкові конкурси. Деякі конкурсові точки входили в програму святочних ватер і чарували глядачів так самим виконанням, як теж барвністю і красою одягів. Незабутній вид являла собою картина ночі під Купала спусканням вінків, танками, стрибанням через ватру, тощо. На мить здавалось, що учасники перенесені ген на полонини Карпат до древньої Криворівні, над Шибене чи до Жаб’я, що кругом блукають тіні забутих предків, що зводницькі мавки поведуть кудись нетрями над дикі провалля. Успіх треба без сумніву завдячувати совісному простудіюванні етнографічного тла, мистецькому опрацюванні та старанній підготові, в чому головна заслуга. зв’язкової авґсбурзькото куріня п. Євгенії Андрухович, що виявила велике знання народнього мистецтва, небуденні здібності та організаційний хист.

Не менш важливим покажчиком плекання національної культури в Пласті була поруч із конкурсом співу й танку мистецька виставка ручних робіт пластунок. Багатство зразків та барв, мистецтво композиції вабили своїх і чужих відвідувачів до трьох шатер, що стояли самітно оподаль табору. На виставці відчувалось, що наша вишивка може бути нам євшан-зіллям, що не дасть забути про залишений святий край розспіваних сіл, білих хаток і квітучих садів.

В замилуванні до народньої ноші (одягу), в любові до своєї пісні, в плеканні рідних звичаїв проявилась на Святі Весни як не можна краще вірність батьківщині, яка є одним з основних обов’язків пластуна.

Одночасно ж дали пластуни доказ великої дружби із скавтами чужинцями. На гостину чужонаціональних скавтових делегацій була призначена неділя — другий день свята. Привітання гостей і завішення їх національних прапорів відбулось по Службій Божій і Молебні (відправлених пластунами-духовниками обох обрядів). Найчисленнішу групу творили поляки (47 пластунів і 43 пластунки); мадярів було 47, приблизно стільки саме білорусинів; німці, в числі 24 особи, прийшли під проводом заслуженого почесного президента німецького скавтового Союзу др. Ліона, який ще в 1909 році перекладав на німецьку мову основні підручники творця скавтінґу лорда генер. Бейден Поуела. Литовці вислали маленьку групу, зложену з 5 осіб, а росіяни виправдались, що одночасно мають свої вишкільні табори, тому були вони репрезентовані тільки двома скавтмастрами, а юнацтво участи не брало. Гостей вітав в українській і англійській мові Голова Пластової Старшини.

Свято Весни в Міттенвальді, 1947

Свято Весни в Міттенвальді, 1947, Сірий Лев вітає представників скаутських організацій

Зустріч з більш ніж двома сотнями чужих скавтів, з п’яти різними націями має для нашої молоді першорядне значення. Це перше міжнародне Джемборі в історії нашого Пласту. В умовинах еміґраційного життя сповнює воно нас гордістю, що отже ми перші з-поміж усіх чужинців, які вільно, чи не вільно опинилися в Німеччині й зорганізували таку зустріч. Ця зустріч стає доказом наших організаційних здібностей, нашої творчої активности в усіх ділянках життя, й одночасно стає доказом зрозуміння великої ідеї братерства народів. Наша молодь від зараня привикає почуватись рівною в крузі юних друзів і враз з ними вчиться творити нове життя, побудоване на підставах справедливости і нового кращого ладу.

Союз Скавтів, що повстав з представництв переміщених осіб різних національностей, повинен добитися успіхів на міжнародньому форумі — в братніх, скавтських організаціях. Даючи доказ глибокого розуміння універсальних, вселюдських ідеалів, маємо повне право домагатися, щоб широко були для нас відчинені двері до скавтської сім’ї. Це треба зокрема підкреслити напередодні першого повоєнного світового джемборі, яке відбудеться в серпні ц. р. у Франції і до якого українська молодь готовиться.

Ювілейне Свято Весни було останньою великою пробою перед світовим джемборі. Зокрема велике значення мали змагання наших пластунів і пластунок з чужинцями. До найважливіших належала теренова гра за індійськими знаками, із шуканням листів і виконуванням вміщених в них завдань. Переможцями стали українські юнацькі гуртки (перше місце зайняли: хлоп’ячий і дівочий гуртки з Регенсбурґу).

А вночі, як тисячі скоролетних іскор з ясної ватри линули під зоряне небо, спільний замкнений круг злучив усіх в один гурт. При ватрі теж продовжувався до деякої міри змаг, але його форма куди інша. Ішло про те, хто виявляється кращим, більш вигадливим при укладі і переведенні різних точок спільної програми. Ватри взагалі були, зрештою як звичайно, найбільш настроєвою, найбільш очікуваною частиною дня. І нерадо відходили від Ватри пластуни, чужинці і численно зібрані гості, тим більш нерадо, що знали, що на другий день ранком доведеться зі скавтами других народів прощатись.

Прощання відбулось знов же, як і вітання, по Службі Божій. Коротко промовили делегати, дякуючи за гостину і підносячи спеціяльно цікаві, чи цінні, моменти; коротко пращав їх від українців сктм. др. Фіґоль.

Опустів дещо табір, але не затих. Продовжувались змагання; гуртки пильно дбали про порядок біля десятків романтично розкинутих в лісі шатер, дожидаючи інспекційних старшин, що мали оцінювати таборування. Кожний курінь придумував, чим би то ще прикрасити свій підтабір.

Свято Весни в Міттенвальді, 1947

Спеціяльним зацікавленням від першого до останнього дня втішались станки кооперативи «Пласт», біля яких юрмились у вільних хвилинах численні покупці. А купувати було справді що. Крім деяких частин пластового виряду, найбільший попит мали пропам’ятні мистецькі плякетки роботи артиста Павлося, видані з нагоди ювілейного року (комплет складався з трьох жетоників). Пластуни чіпляли їх радо до однострою і вони сповнювали простір металічним брязкотом. Крім плякеток продавано окрему пропам’ятну відзнаку з датою міттенвальдської зустрічі, відзнаку з св. Юрієм на коні, серію листівок (13 штук), серію ювілейних значків (16 вартостей), пропам’ятні альбомчики тощо.

Цілий час була в таборі чинна пошта. У внутрішньо таборовому листуванні обов’язували ювілейні значки, на листівках висиланих поза табір наклеювано поруч з урядовими марками ще й пластові, які були стемпльовані спеціяльною пропам’ятною печаткою так, що картки висилані з пластового джемборі мали подвійну печатку і являтимуть собою філятелістичну цінність. Дехто купував цілі серії значків для своєї збірки.

Старші й молодші пластуни полювали на знайомих і незнайомих і збирали сотні підписів до спеціяльно на ту ціль виданих альбомчиків. Багато заняття мали теж світливці, які, як обчисляють, зробили півтори тисячі знимок і накрутили 300-400 метрів фільму. Деякі зі знимок були зразу в таборі виявлені, і їх можна було замовляти.

Про життя в таборі, про різні імпрези, про значення поодиноких виступів інформував щоденний бюлетень, що його появилось 3 випуски і який був з місця розхоплюваний. Четвертий випуск з підсумками, докладними вислідами змагань тощо, має появитись щойно по святі. В кіосках кооперативи продавано теж низку нових цікавих журналів для пластової молоді, які в продажі появились вперше на Святі Весни, як «На сліді», орган пластової і громадянської думки «Ватра», відновлений місячник «Пластун» тощо.

В рямцях загальної пластової зустрічі відбувалася в хвилинах, вільних від занять, низка сходин і нарад поодиноких уладів і куренів. І так нпр. радив кілька годин цілий улад сеніорів, а крім цього пластунки-сеніорки ще окремо; спільну ватру відбули старші пластуни. «Лісові Чорти», що цього року святкують 25-ліття існування, відбули свою Велику Племінну Раду. До спільної знимки зібрались вони з родинами, і поруч сивих сеніорів станули їхні доні і сини — жовтодзюби-новаки. На зустрічі оснувався курінь пластунів Закарпаття, радив орден «Хрестоносців», ішли в нічну мандрівку «Червона Калина» і «Ті, що греблі рвуть». Табір кипів життям, і щоб виконати намічену програму і уможливити ще поруч неї додаткові заняття, треба було справжньої дисципліни і великої енергії та такту керівництва. Тому з признанням слід піднести заслугу Команданта Зустрічі сктм. Ярослава Андруховича.

Завершенням Свята Весни була остання святочна ватра, що відбулася пізнім вечором в понеділок 7. липня. Сурмач покликав на Ватру Великої Ради всіх тих, кому химерна доля не дозволила прибути. В полум’я ватри кинула юначка і юнак вінок для тих, що впали на шляху до здійснення пластових ідеялів. Юначка з Ашаффенбурґу говорила під супровід гітари власний настроєвий вірш, присвячений Україні. Пластун сеніор Осип Стецура проспівав дві пісні пластових авторів і композиторів. Командантка Пластунок в елегійнім тоні і мистецькій формі аналізувала пройдений шлях Пласту, а Голова Старшини кинув деякі перспективи на майбутнє. Глибока мовчанка царила впродовж двох годин і кожен хотів якнайбільш запам’ятати з почутого й побаченого. Крізь гурт проходила таємна дрож і всі бачили себе, як вони палять прийдешні ватри одинцем і гуртами, ватри, що освітлюють темряву ночі, що вказують шляхи, що ведуть крізь бурі, працю й негоду до Батьківщини, яка нас жде і кличе до зусиль, витривалости й вірности.

Повагом спливали прапори зі щоглів і відгомоном скріплювали чужинні гори могутність гимну народу в мандрівці, що не загубив шляху і не загубить, бо має молодь, виховану в дисципліні, в любові до свойого, в пошані до авторитету, в змаганні до єдности.

І благословив з висот юну громаду Всевишній в час співання благальної молитви, додаючи віри, що допоможе юнакам розбивати окови, якщо збережуть вони вірність заповітам батьків і основні засади любови, братерства і моралі.

Настроєве «На добраніч» в’яже ще на мить усіх у спаяний круг і вже запалюються сотні смолоскипів від огня спільної ватри. їх вогонь нести нам треба і зберігати на хвилину відчаю й на мить злощасну розпуки. Вогонь прожене нам зневіру, як згадаємо, що не одинокі ми, що поруч тисячі таких, як ми. І донесемо вогонь до місця призначення і запалимо ним ватру на рідних верхів’ях, над плесами наших вод.

І плинуть у темінь ночі світла сотень смолоскипів і дивним, незабутнім чаром запалюють уяву й рвуть на сміливі почини. І хоч гірким є полин розстання, то сильнішою є віра в призначення покоління, що йде на зміну, за яким буде радість і щастя перемоги.

Джерело: «На сліді», ч. 2, серпень 1947 року, с. 3—5


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*