Козак Євген, композитор, хоровий диригент, громадський діяч

Євген Козак

Євген Козак, син о. Теодора, народився 22 квітня 1907 р. у Львові. Дитячі роки провів у с. Колодне (тепер Кам’янка-Бузький р-н Львівської обл.). Музичні та вокальні здібності проявив дуже рано. Жодне родинне свято чи сільський концерт не обходились без участі здібного до співу голосистого хлопця.

Від п’ятого класу навчався у Філії Академічної гімназії у Львові, де став членом 7 куреня ім. Князя Льва. Матуру склав 28 травня 1927 року.

По закінченні гімназії Є. Козак вступив у Львівський університет, водночас – на оркестровий та вокальний відділи Консерваторії Польського музичного товариства (1932, клас вокалу; 1938, клас хорового диригування) та Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Не пропускав нагоди послухати виступи українських співацьких товариств. Особливо приваблювали майбутнього композитора народні пісні в обробці М. Леонтовича, що стали зразком для його власної творчості.

У пошуках заробітку Є. Козак разом з іншими студентами організував вокальний квартет “Ревелєрси Євгена”, який виступав у приватних кінотеатрах перед кіносеансами, згодом – на львівських естрадах, по радіо. Ансамбль активно пропагував українську естрадну, розважальну і танцювальну музику. Цікаво, що за фортепіано у цьому квартеті був майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич, який також здобув у Львові музичну освіту, а одним із солістів – його брат Юрій Шухевич. Для цього колективу Є. Козак створював обробки українських народних пісень, писав оригінальні твори легкого жанру. Поступово слава “Ревелєрсів Євгена” зростала, і квартет став відомим у Галичині.

Свій композиторський шлях Є. Козак розпочав із створення естрадно-розважальної музики. Його естрадні пісні, наприклад, “Львівський вальс”, “Стрийський парк” “Львів’янки” й особливо тангові мелодії були надзвичайно популярними в Галичині.

Після закінчення консерваторії Є. Козак став учителем співів та музики у Львівській жіночій гімназії та в кооперативному ліцеї.

Від 1939 р. до 1951 р. Є. Козак працював музичним редактором на Львівському радіо з невеликою перервою під час війни. Організував хор, з яким виконував перш за все твори українських композиторів, а також власні пісні.

Під час війни працював у театрі “Веселий Львів”, який був заснований у 1942 році і належав за формою до театру-вар’єте. Євген Козак був душею театру і долучився до успіху і як автор музики до вистав, і як директор “Веселого Львова”.

Від 1951 р. Є. Козак працював на педагогічній ниві: спочатку у Львівському музичному училищі (до 1955 р.), згодом очолив кафедру музики і співу у Львівському педагогічному інституті (1956-1959) (тепер Дрогобицький педагогічний університет). Його зусиллями був створений чудовий студентський хор, який швидко завоював популярність одного з кращих колективів художньої самодіяльності на Львівщині. Від 1959 р. педагогічна діяльність Є. Козака пов’язана з Львівською державною консерваторією ім. М. Лисенка. Тут він обіймав посаду проректора з навчальної та наукової роботи (1961-1971), згодом завідував кафедрою теорії музики і композиції (1971-1975). В консерваторії працював до кінця життя.

Довгі роки Є. Козак був відповідальним секретарем, заступником голови, членом правління Львівської обласної організації Спілки композиторів України, членом ревізійної комісії Спілки.

Кос-Анатольський, Яблонський та Євген Козак у Львові

Анатолій Кос-Анатольський, Леонід Яблонський та Євген Козак у Львові

Педагогічну працю Є. Козак поєднував з інтенсивною творчою. Довголітня диригентська практика зумовила особливості творчої манери композитора – увагу насамперед до хорових жанрів. Особливе місце серед них посідають обробки українських народних пісень для хору різного складу. Такі композиції, як “Думи мої”, “Ой верше, мій верше”, “Ой служив я в пана”, “Стоїть гора високая”, є зразками тонкого відчуття майстром природи української народної пісні, віртуозного володіння хоровим письмом.  Створив низку обробок пісень на слова Тараса Шевченка для мішаного, жіночого та чоловічого хорів («Думи мої, думи мої», «Якби мені черевики»; обидві – 1961; «Реве та стогне Дніпр широкий», «По діброві вітер виє», «Ой одна я, одна», «Ой три шляхи широкії», «Садок вишневий коло хати»; усі – 1964, «Утоптала стежечку» і «Тарасу Шевченку»; обидва – 1970).

Композитор часто об’єднував обробки народних пісень у своєрідні хорові сюїти. У “Віночку лемківських пісень” Є. Козак розкриває красу, мелодико-ритмічне та ладове багатство музичного фольклору Лемківщини. А у фантазії під назвою “Невдале залицяння” пов’язує пісні сюжетною лінією і створює яскраву жанрову сцену, сповнену дотепності та іскристого гумору.

Низка творів Козака записана на грамплатівки. Видав “Українські народні пісні без супроводу”, “Гомін Верховини: Гуцульські, лемківські, бойківські та закарпатські народні пісні в обробці для мішаного та жіночого хорів”, “Хорові твори”.

Є. Козак помер 27 грудня 1988 р. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Джерела:

  1. Мар’яна Зубеляк
  2. Стаття в Енциклопедії сучасної України
  3. Блог Тереси Барановської

*