Ярославенко (Вінцковський) Ярослав, композитор

Ярослав Ярославенко, 1914

Ярослав Ярославенко (справжнє прізвище Вінцковський) — український композитор, автор музики пластових гімнів, хоровий диригент та громадський діяч, видавець музичних творів. Активіст спортивного руху в Галичині.

Народився 30 березня 1880 р. в Дрогобичі у родині професора гімназії, письменника Дмитра Вінцковського. Після закінчення гімназії (1898) та інженерного відділу Львівської політехніки за фахом інженер шляхів (1904) працював інженером-будівельником на залізниці та був власником технічного бюро “Будівельні матеріали”.

Навчався музиці, беручи приватні уроки. Залишив по собі різножанровий та різноманітний за тематикою музичний доробок: опери “Відьма”, “Дівча з лілеєю”, “Над Дніпром”; оперети “Бабський бунт”, “В чужій шкірі”; фарс “Володусь”; музика до вистави на сюжет Спиридона Черкасенка “Лісові чари”; кантата “Розвивайся, лозо, борзо” на слова Івана Франка; власні композиції та обробки народних пісень (загалом біля трьох сотень) для мішаного, чоловічого та жіночого хорів; твори для духового оркестру, інструментальні твори, марші та музика для гімнів.

Керував хорами товариства “Сокіл”, “Боян”, “Зоря”, польськими “Ехо” та “Лютня”.

На початку 1905 року ініціював створення видавництва “Українська накладня” під назвою “Торбан”, яке стало єдиним на той час музичним видавництвом Західної України. За час існування накладом видавництва (від 1933 року — кооперативи) вийшло близько 330 чисел різноманітних нотодруків. 1935 року Ярославенко був заарештований польською владою і засуджений до 2-тижневого арешту за видання українських революційних пісень.

Пластовий марш. Слова І. Франка, музика Я. Ярославенка

Був активним діячем спортивного товариства “Сокіл”, очолював комісію, яка відповідала за створення прапора “Сокола”, займався виготовленням символіки товариства “Січ”, замовляв  в Англії скавтські однострої для Пласту.

Помер у Львові 26 червня 1958 року на лавці на вулиці Академічній. Похований біля дружини Євгенії на Личаківському цвинтарі. Могила перебуває під охороною держави, доглядати її має Львівський історико-культурний музей-заповідник “Личаківський цвинтар”, однак сліди такого догляду, на жаль, не особливо видно. 2012 року могилу прибирали львівські новачки.

Вулицю, на якій мешкав довгий час, було названо на його честь; будинок №30, де мешкав Ярославенко з дружиною, успадкував його племінник, 1982 року дім було внесено до реєстру пам’яток історії та культури. Архів Ярославенка зберігся чудом: його знайшов на стриху і передав до обласного архіву колишній працівник ЦДІА України у Львові О. Маркевич.

10 вересня 2008 року будинок Ярославенка був розвалений новим власником, який його викупив, маючи намір збудувати модерне мешкання. Завдяки увазі громадськості (яка, однак, завжди приходить запізно) суд виніс рішення про відновлення пам’ятки, і забудовник був зобов’язаний відбудувати її власним коштом. Натомість кілька днів тому у пресі з’явилося повідомлення про “мирову угоду” між мерією і забудовником, який пообіцяв збудувати 4-поверховий дім з музичною студією на першому поверсі. Замітки про перипетії з будинком Ярославенка зібрано тут.

Книжечку Василя Лаби “Творець українських маршів Ярослав Ярославенко: життєвий та творчий шлях” можна переглянути за посиланням.

*