Старий Орел: Основи виховання новацтва

У родинному колі, Теодосій Самотлка

Пластові новаки — це здорові, загартовані, бистрі, сміливі хлопці, що вміють все й всюди гарно поводитись, що дають собі раду все й всюди, де б вони хоча б і вперше не були, байдуже, чи це ліс, чи поле, місто чи село. Не бентежать їх нові люди, не плачуть у поганих ситуаціях. Все усміхнені й веселі; правдомовні й слухняні; добре вчаться; де мають змогу, помагають другим.

Гуртом згідливо проводять свої ігри; в іграх і іграми школяться, щоб стати добрими пластунами. Гуртом готуються у Пласті служити Богові й Україні.

Новацький рух — це рух пластових новаків, що бавляться під доглядом пластунів, які допомагають їм всебічно розвиватися, які допомагають їм школитися — здобувати ступені жовтодзюба, юного орляти, орляти, щоб у майбутньому, як юнаки, здобути ступень скоба. Новацький рух — це рух новаків, це велика, цікава, пориваюча, різновидна виховна гра жовтодзюбів, юних орлят, орлят, дітей могутніх скобів.

Орлина атмосфера

Скоб — це не лише найвищий ступень юнацького вишколу. Скоб — символічне зображення ідеалу пластуна, із його силою характеру та тіла, із його красою думки й чину, із його обережністю в поведінці, із його бистротою в життєвих ситуаціях. Скоб — птах дужий, бистрий, сміливий, птах, який любить волю і простір, птах, що дає собі раду в поборюванні простору, дає собі раду з діючими в просторі силами.

Скоб вказує нам, як порушатися в безмежних повітряних просторах, що прилягли до нашої землі, й із високого орлиного лету приглядатися нашим пестроквітним степам, темно-синьому морю та зеленим із скелистими верхами гірським масивам, то тут то там вкритим вічним снігом. Та не лише вчимося від скоба приглядатися до всего, що нас окружає. Скоб криє в собі якусь величну таємну силу, що навіває на нас нові почуття сили, певности себе, відваги, що є джерелом нашого змагу, нашого знімання до високого лету, до пізнання морських глибин, до мандрівки по високих полонинах. Скоб — джерело нової думки, джерело нових волевих настанов, джерело нових творчих настроїв. Скоб створює нам своєрідну атмосферу — орлину атмосферу. Малих орлиних дітей вводять орли у цей новий, казковий світ, у світ свободи, краси, сили, правди, простору, щоб вони виростали в нових умовинах іншими, щоб розвивалися та жили для цієї землі, з якою вони так тісно зв’язані, щоб жили для цих людей, із якими вони кровно споріднені.

Перед нами питання: орлина атмосфера чи атмосфера джунглів? Атмосфера джунглів — це казка чужого нам світу. Орлина атмосфера, що природно пов’язує нас із українським світом, є ближча нам та зі значно ширшим простором дії за атмосферу джунґлів, у якій живуть та розвиваються вовченята багатьох народів.

Іменування пластунів-новаків та учасників при ватрі в Бен-Метірі 17 вересня 1950

Іменування пластунів-новаків та учасників при ватрі в Бен-Метірі 17 вересня 1950

Мета та завдання

Орлині діти, введені в світ орлиної казки, діють, бо так природа велить. Діють вони в приявності й поза засягом очей сірих орлів, діють кожне зокрема й всі разом у межах суворої дійсности. А вона й ставить нам виразно сформульоване питання про доцільність тої чи іншої нашої дії.

Маля діє: рухається, бо цього вимагає фізичний розвій; говорить, бо цього вимагає духовий розвій. Рух-дія — приємність для нього, рух-дія дає йому нові враження, рух-дія дає досвід. Маля розвивається: міцнішають крила, бистрішають чуття, багатішає розум знанням та досвідом. Кристалізуванням життєвого стилю, виниканням заінтересувань, що побуджує до творчости, зароджується індивідуальність, в міру фізичних та психічних спроможностей маляти формується індивідуальна суцільність, особистий стиль на базі морально-етичних і естетичних первнів.

І чи по правильних рейках проходить розвій маляти? Мовчазна, сувора дійсність потакуючим рухом потверджує доцільність гармонійного виховання маляти-осібняка.

Та малюк не сам. Таких, як він, багато. Всі вони збираються разом, творять гурт-товариство. У кожного з них своя думка, у кожного з них — своє бажання. Що ж діяти з цим пестрим, художнім, із буйною уявою колективом? Невже ж можна нанизати окремі їхні бажання на знак чарівної палички, що має силу при її показанні успокоїти їх, зосередити їх думку й хотіння для спільної дії? І, справді, на гасло зграя грається в радісному гаморі, то спокійно слухає розповіді про малих героїв, то щось майструє, то в співочому гурті поборює простір або в ідеальній тиші скоординовано міряє гай чи поле. Осібняки вчаться жити гуртом, діяти гуртом.

Чи не вбивається індивідуальність малюка в гуртовому житті? Чи по правильних рейках проходить їх розвій? Мовчазна сувора дійсність потакуючим рухом потверджує доцільність колективного виховання малюків, вказуючи на нашу кінцеву мету.

І наш пронизливий зір зупиняється ген за обрієм на вільній українській спільноті. Зразковий там лад і порядок. Щоб зберегти себе, щоб розвинути свою силу, вона дбає про своє майбутнє, дбає про доростаюче покоління, допомагає йому в його змаганні до досконалости створенням відповідних умов для розвитку їхніх психофізичних здатностей. Щоб продовжувати своє славне минуле, кладе сильну основу під кращу нову спільноту… І нам увижаються сьогоднішні високоякісні учасники дитячої гри, як повновартні громадяни великої української спільноти…

Так, це далека мрія, це казка майбутнього. А дійсність? Дійсність каже нам, що

перед нами велике й важке завдання створити відповідні умови для росту наших малюків, де всеціло панували би правда, добро, свобода та справедливість. Перед нами велике й важке завдання створити відповідне середовище, в якому могли б осібняки знайти найкращі можливості для виявлення себе, й рівночасно, щоб могли включитися і діяти, як повноцінні члени колективу. Цим середовищем для новаків повинно бути пластове середовище, конкретно: рій — гніздо новаків.

Рій — це не абстрактне, відірване від сірого будня середовище. Це гурт хлопців, що природно дібрався, щоб бавитися. Гра єднає. Члени гурту стають друзями. Вони творять добре товариство. Підкреслюю — добре.

Товариство, про яке мріють батьки для своєї дитини. А добре воно не лише тому, що цей гурт носить прикметник „пластовий”. Ні! Інші особливості зумовлюють якість цього гурта. Гурт хлопців збирається періодично на свої систематично ведені заняття, якими проводить хтось із старших. Плянове, організоване дозвілля дітей під доглядом старших — це одна з передумов високої якости цього гурта.

Та чи не перешкоджає сірий орел орляткам у їхніх заняттях? Чи не придавлює він їх своїм крилом, не даючи змоги виявити себе? Чи не краще дозволити їм літати куди хотять та як хотять?

Пригляньмося до цих ігор малюків. Ідуть на прогулянку. Ідуть? Не йдуть, а летять! Якби не сірий орел, здається, з вітром йшли б навперейми. Чи думають вони про те, чи зможуть їхні крила без шкідливої втоми донести з поворотом до їхнього гнізда?

Кінець майдану, що на ньому граються новаки, простяглися городи. На грищі завзято змагаються дві групи. Іде гра „за межу”. Кинутий сильним поштовхом, паде м’яч на старанно управлену грядку. Щоб скоріше дістати м’яч, біжить один з гравців у запалі гри, топчучи молоду городину, прямо до м’яча, не зважаючи на те, що до грядки ведуть стежинки. Чи сірий орел дозволив би на це?

На площі, яку проходить мимо ватага малюків, граються два хлопці. Один із них нехотячи потрутив скорого до бійки члена ватаги. За його підшептом входять у спір з невинними хлопцями й забирають їм безправно іграшку. Чи в приявності сірого орла може мати це місце?

Сірий орел стежить за орлятами. Він стоїть на стороні правил гри, він побуджує орлиних дітей до дії, яка веде їх до здійснювання леліяного виховником виховного ідеалу; а вік такий незглибимий, що індивідуальні риси кожного малюка знаходять підтримку та спрямування до розвитку й все кращого й кращого вияву себе, а ніколи придавлення чи погашення зацікавлення. От тоді то новак не почуває себе безвольним, а суб’єктом, повновартним, що завдяки психічним і фізичним особливостям дітвори, а зокрема буйній уяві, легко можна досягти. Тоді можна досягти також і того, що малюк включиться в гурт, пізнає під час власного переживання велику життєву правду, що щастя спільноти є і його щастям, і навпаки — лихо спільноти уділяється кожному її членові.

Та цього не досягне сам сірий орел. Він свідомий того, що він не одинокий виховник. Хоч в пошані він, хоч відчуває свій великий вплив на орлиних дітей, то все-таки пам’ятає, що батьки віддали йому малюка під опіку. Щоб зберегти єдність виховної праці, мусить бути з батьками в контакті, мусить інформувати батьків про свої пляни, про поведінку новака, а також мусить бути поінформований батьками про висліди його роботи, про поведінку орляти поза засягом його бистрого зору.

Новак ходить до школи. Як він вив’язується зі шкільних завдань, як поводиться він у шкільному середовищі — це не байдуже сірому орлові. Тому й зустрічається з учителями, інформує й інформується про все потрібне.

Також вряди-годи сірий орел інформує громадян, що інтересуються вихованням дітвори, чи вони зорганізовані в Пластприяті, чи в яких інших товариствах, щоб зробити середовище природним, не відірваним від життя, в якому можна би вирощувати новаків на справжніх громадян великої спільноти.

Орлиних дітей вводять сірі орли в таємничу країну, де, на превелику радість святойванським вогникам, чудовим квітом вкривається папороть, де гостролиста ковила заколихує до сну чуйні дрохви та бистроногих тарпанів, де на небосяжних скелях зорять бистрозорі орли. В цій таємничій країні тісно пов’язується казка орлиного світу з твердими вимогами суворої дійсности. В казці орлиного світу пов’язується в одно ціле гра із заслуханістю в казку, рух із безрухом. Такий стан речей є передумовою існування середовища, яке відповідає духові дитячого світу й дає можливості всебічного розвитку дітвори. У цьому середовищі знаходять для себе місце й орлине дитя, що має розвиватися по змозі якнайкраще в міру своїх психофізичних спроможностей, та сірий орел, що передає частину свого „Я” малюкам, не припиняючи помахів їхніх юних крил, які мають нести орлиних дітей вслід за сірим орлом по шляху готування себе до свідомої, вже як орли, служби Богові й Україні.

Новацький табір в Аргентині

Новацький табір в Аргентині

Основні елементи

Орлині малята повисували цікаво свої головки з гнізда: “Що це таке ось тут? А що це таке ось там?..” — засипають питаннями сірого орла. А він радо дає їм відповідь на поставлені запити про предмети чи явища поза засягом свого гнізда.

А білі хмаристі дивовижні потвори поважно біжать по голубому небі, граються зі золотистими променями ясного сонця. Та це жовтодзюбих малят не займає. Для них куди цікавіше все те, що діється ген там, де зелені дерева, коливаючись, гуторять, де невідомі їм ще звірі порушуються обережно. І жовтодзюбячі голови щораз більше і більше висуваються із гнізда, щоб краще придивитися до всего, що діється довкруги. Юні орлині крила вряди-годи підносяться, то опадають. Помахами крил уже готуються до лету. А старий орел, підсміхаючись, говорить малятам: готуйсь! О, так, готуйсь! До чого? Це їм неважливе. Помахи крил — приємність для орлиних дітей. Вони захоплені ними. Навіщо роблять це малята? Це їх не займає. Та сірий орел знає. Вони готуються до великих майбутніх юнацьких летів. Заки це станеться, орлині діти пороблять ще пробні орлині лети в супроводі сірих орлів.

А тим часом сірі орли вже в гнізді вказують і призвичаюють малят до порядку. Без цього важко орлиним дітям гратися, важко щось нового побачити. І хоч не зовсім ще добре розуміють все те, та відчувають, що треба додержуватися правил у грі. Без цього немає гри, без цього немає радости. Це відчуття каже їм бути строгим, щоб зберегти порядок, щоб зберегти правду й справедливість. Не диво, що орлині діти такі завзяті цього оборонці.

Сірий орел радий із цього й старається пояснити малятам, що всюди є правила, яких необхідно додержуватися. Ці правила називають також законом. Орлині діти мають свій Закон. О, вони додержуються його. Чому? Бо вони хотять гарно бавитися. Вміти бавитися — це особливість сильних. Якщо малята стануть сильними, їх ніщо не зломить, їх не змете зі скелі навіть хуртовина. Орлине гніздо побудоване на сильній, твердій, скелистій підставі. Воно цупко держиться скелі. Чи коли-небудь вихор зірвав їх гніздо? Цього ще не було — потверджує сірий орел. Так, орлині діти додержуватимуться цих правил, перестерігатимуть закону, і стануть сильні. А які ж це правила?

Чи бачите цю величезну жевріючу кулю, що кожного дня ранком підноситься з-за високої гори все вище й вище, пізніше висить над нашими головами і, здається, от-от впаде? Та де там! Вона котиться далі й далі й там ген-ген далеко за цим лісом знов ховається. А тоді стає сіро. Темна ніч прилягає землю. Та ненадовго.

Раннім ранком знов викочується ясне сонечко й проганяє темінь. Коли світлі промені скупіше падають на землю, о, тоді стає холодно, а сірі хмари білими сніжинками прилягають землю. Та коли сонячні промені зачинають сильніше приглядатися до білої скатерті на землі, тоді вона тане, а сіру землю вкривають зелені листки рослинок та багатобарвні квіти. Весна замінила зиму, а її знов з черги літо, а потім знов то сірими, то жовтими, то фіолетними красками починає гратися земля. Тоді говорять: „Осінь прийшла”.

Чому ця жевріюча куля мандрує і не впаде? Чому стає темно, коли вона заховається? Чому не може бути ввесь час ясно? Чому це так? Звідкіля це закономірне чергування день-ніч чи весна-літо-осінь-зима? Чому ніхто з нас не може змінити цього порядку? Бо є Хтось, що каже, щоб сонце йшло собі своєю дорогою і огрівало землю, щоб день чергувався з ніччю, щоб зберігався порядок пір року, життєвий ритм. Є Хтось, хто кермує світом. Хто це робить? Це робить Бог. Богові, цьому Добродієві, маємо бути вдячні за це й вірно служити.

Твоє гніздо міцно держиться скелі. А вона пишається серед чудових зелених гір, серед яких то тут то там стирчать каменисті скелі. У стіп цих гір живуть люди. Вони говорять по-українському. Земля, що її заселюють українці, далеко сягає поза степи аж по північні лісисті бори. Небагато на ній гір. Куди більше рівних просторів, які вкривають степові трави, то дубові гаї, то непроходимі ліси. Річки прорізують ці безкраї землі й котять свої хвилі ген аж у Чорне море.

Люди, що замешкують ці землі, їх міста, які вони для себе побудували, ковилині степові простори, непроходимі ліси, зелено-білі гірські масиви, темно-сині морські глибини — це Україна. Ми прийшли на світ на цій землі, на якій жили наші батьки та прадіди, ми виросли на цій землі. На ній маємо жити, для людей цієї землі працювати, або коротко: Україні маємо служити. Орлині діти, хоч вони ще молоді, хоч вони ще новаки, завжди пам’ятатимуть першу точку Новацького Закону: „Новак служить Богові й Україні”.

Скільки радости приносить орлиним дітям забава! Вони люблять бавитися, і то бавитися гуртом. Раз цей гурт менший — рій, а іншим разом більший — гніздо. Всі малята хотять бавитися. У них є одне нестримне бажання, одна спільна воля.

Цій спільній волі гурту підпорядковується кожний з його членів. Гурт ставить вимоги до своїх членів. Напр., в год. 3-ій назначені заняття. В визначеній годині зібралися всі, крім Толя і Данка. Сірий орел починає заняття. В ту ж хвилину вбігає з гуком Данко. Заняття припинилося. Чи це гарно? Чи гурт може дозволити, щоб Данко чи хто інший перешкоджав у заняттях? Або йде гра „Лови на ведмедя”. Маркові не подобається, що він не водій. Він надувся, сів збоку. Інші гравці споглядають на Марка з-під лоба. Гра вже не йде… Гурт вимагає послуху правилам гри. Гурт накладає на свого члена обов’язок поводитися так, як це для гурту в дану хвилину потрібно, а не так, як цього собі бажає в дану хвилину член гурту.

Та перш за все орлине дитя слухається батьків, священика, учителів, воно слухається сірого орла. Чому? Всі вони старші, мудріші, вміють пояснити невідоме чи незрозуміле, вміють показати їм щось цікавого, а сірий орел водить їх крім того по лісах, полях, бавиться так гарно з ними. Часом сірий орел попрохає роєвого, щоб він допоміг йому перевести гру. Тоді треба й роєвого послухати, бо він заступає тоді сірого орла. Так, орлине дитя слухається сірого орла, бо йому ніяково не послухати його. Його в’яже щось зі сірим орлом, який так любить орлине дитя. Тож орлині діти, хоч вони ще молоді, хоч вони ще новаки, завжди пам’ятатимуть другу точку Новацького Закону: „Новак слухається виховників”.

Часом трапиться, що орлине дитя не зробить так, як треба, зробить щось поганого. Тоді йому такий сором! Очі всіх сверлують його, немов говорили б: „Бачиш, який ти поганий?” Та орлине дитя обіцяє собі, що вже більше не зробить цього, й що важливіше — додержить обіцянки. Воно хоче бути ліпшим, хоче бути кращим. З кожним днем, з кожним місяцем, з кожним роком воно стає ліпше. Не лише сильнішим, але завзятішим, робить все більші й кращі добрі вчинки. Та не лише маля чується сильніше, а важливіше те, що всі помічають це. Говорять їм це відзнаки пробних летів — першого, другого, третього — на лівому рукаві та відзнаки орлиних вмілостей на правому рукаві однострою. Орлині діти, хоч вони ще малі, хоч вони новаки, завжди матимуть в пам’яті третю точку Новацького Закону: „Новак старається бути щораз ліпшим”.

Коли орлине дитя вже прийняло за свої всі точки Закону й з успіхом пройшло перший пробний лет, складає обіцянку. О, це дуже важлива хвилина! Тоді збираються всі новаки до великого круга враз зі сірим орлом.

Тоді гніздовий орел приймає від нього Обіцянку:

„Обіцяю любити Бога й Україну,
помагати другим,
придержуватись Новацького Закону”

Жовтодзюб складає Обіцянку з особливим почуттям й в глибокому переконанні, що додержить Обіцянки. Він ще не усвідомляє собі, як важко це зробити, як важко пам’ятати про Закон дома, в школі, в лісі чи на полі, а найважче під час ігор. Хоч ще не зовсім йому зрозуміле те, що таке любов до Бога й України, хоч і не зовсім зрозуміле ще йому те, як приємно допомогти тим, що потребують тієї допомоги, хоч ще не зовсім зрозуміле, як важко нераз додержати Новацького Закону. Та це, може, й неважне. Бо там глибоко в душі заякорилися почуття релігійно-етичні, національні, естетичні, які провадять жовтодзюба по лінії практичного здійснювання завдань, що їх унагляднює клич, Закон та Обіцянка.

Завданням сірого орла цю іскру, що тліє в глибинах дитячої душі, роздмухувати різними способами і засобами, щоб тим досягти мети, яку ми, сірі орли, цілком добре усвідомлюємо. Ми здаємо собі справу з того, що сформульовані нами клич, Закон, обіцянка, а також ще й новацька пісня в особливій формі схоплюють згадані думки — це ніщо інше, як сконкретизування в зрозумілій для дітей формі мети для вирощення повноцінних майбутніх членів нашої великої спільноти.

Новацька мандрівка

Новацька мандрівка

Метод

Перед Тобою, сірий орле, вирине важливе питання: як досягти мети? Ти роздумуватимеш над способами і засобами для її реалізації. „Як?” — це настирливе питання ворушитиметься в глибинах Твоєї душі. Очі Твоєї душі зупиняться на об’єкті, його заінтересуваннях, його праці. Орлиним малятам притаманний рух, дія.

Дитячі заінтересування широкі. Тому діти неспроможні зупиняти своєї уваги довше над одним і тим самим.

Саме Твої спостереження — вихідна точка в Твоїй праці з новаками.

Тож Ти не скажеш орлиним дітям сидіти й не станеш балакати про чемних дітей, а на кінець, мов цукорок для заохоти, проведеш одну нецікаву гру. О, ні! Вербальний стиль роботи напевно відстрашить дітей, моралізування їм противне. Такий метод жодного успіху не принесе. Хлопці щораз менше й менше відвідуватимуть заняття, і замість сходин в домівці чи коло домівки проводитимуть самі свої заняття, які часто кінчаться небажаним вислідом для батьків і загалом часто приносять шкоду даному хлопцеві й нашій спільноті у майбутньому. Ти вестимеш працю інакше. Ти використаєш цей гін дітей до руху, й в русі-дії формуватимеш дитячу душу. Та це завдання нелегке. Знання психічних та фізичних особливостей дітвори допоможуть Тобі в роботі й не дозволять збитися з дороги. Для прикладу: м’язи дитини — тендітні, невеличкі, мають у противагу до м’язів дорослої людини ту особливість, що скоро томляться, але й скоро відпочивають. Мале серце дитини, щоб виконати своє завдання, поспішно й більш інтенсивно працює. То Ти, сірий орле, знаючи це, не переводитимеш рухових ігор довго, без відпочинків, не даватимеш малятам таких завдань до виконання, які вимагають сили й значної витривалости м’язів дорослої людини.

Коли питання „як?” настирливо випихатиметься на поверхню Твоєї свідомости, ти візьмеш до уваги те, що повчає спостереження, що говорить досвід: гра для дітвори — це праця, її треба відповідно дозувати й вміло вести. Гра повинна бути для хлопців інтересна, пориваюча, давати багато радости. Та не лише це. Ні! Вона мусить крім самого лише переживання залишати зариси-сліди в глибинах дитячої душі, доводити до виникнення відповідних настанов, такої, а не іншої дії, уробляти такі, а не інші прикмети, а цей важливий внутрішній процес, це ніщо інше, як кристалізація характеру. Якщо Твоя виховна праця має саме такий хід — Твоя гра досягне мети.

Ведення гри незвичайно важливе. Гра, що має дуже цікавий сюжет і ціленапрямність, може довести до зовсім протилежних вислідів, якщо вона буде ведена нездарно. В бігу гри підставове значення має факт додержання гравцями правил гри. Це не допустить до обману, до говорення неправди, суперечок і т.д. задля тільки виграної. Ти переводитимеш різнородні ігри: прості й складні, тихі й з галасом, рухливі й безпорушні, в домівці й в лісі і т.д. Часом, коли Ти, сірий орле, спритний і зумієш ті ігри получити в одну цілість, о, тоді Ти на шляху до верхів свого мистецтва в вихованні. Ти виховуватимеш своїх новаків не лише за допомогою ігор. Ти перериватимеш їх іншими виховними засобами, як гутірка-розповідь, пісня. Діти дуже люблять слухати розповідей, і коли Ти цікавим розказуванням зосередиш увагу дітей на собі, тоді Ти зробив багато.

Ти зумів довести дітей до спокійного слухання Твоєї розповіді, яких ще декілька хвилин тому Ти міг привести до порядку з важким трудом. Та не лише розповіддю Ти зможеш зв’язати цей гурт в одну непорушну масу. Піснею також досягнеш цього самого, а що ще більше, змусиш їх бути активними й держатимеш їх в одному ритмі. Мельодія бадьорої пісні западатиме все глибше й глибше в душу і настроюватиме дитину до творчої дії. І чи ж ти не досягнув мети?

Тож Твій метод праці не буде вербальний, а ігровий і художньо-виховний. Вряди-годи, коли Ти почуватимешся на силі й зростатиме в Тобі гаряче бажання нестримно зніматися з орлиними дітьми вгору, тоді Ти подумаєш про одність теми для Твоєї забави з новаками. Тоді добереш собі відповідну розповідь, заведеш відповідні ігри, заспіваєш пісню під час майстрування чи окремо — й тоді матимеш сюжетне заняття з ідейно-формальною єдністю. А якщо Ти захочеш іти дальше й побудуєш декілька, 6-9, таких занять, і то не лише сходин, а й ще прогулянку, й вогник, і змаг, тоді Ти проведеш ігровий комплекс. Ігрово-комплексний та художньо-виховний метод — незвичайно цікавий, і Ти цим методом вестимеш частину роботи з новаками.
Заняття з новаками проводитимуться гуртами більшими — гніздом, або меншими — роєм. Один раз у тижні збиратимеш новаків на роєві сходини, а раз у місяць скликуватимеш на збірки гнізда всіх новаків разом, щоб послухали розповіді, побавилися в декілька великих ігор на площі, чи настільних, чи інших у домівці, поспівали декілька пісень тощо.

І Ти, сірий орле, усвідомиш собі згодом, що перше Твоє завдання — це створити відповідні умови до новацької гри, дати відповідну гру, яка виховувала б, яка вчила б шляхом переживання, шляхом дії. Гру урізноманітнюватимеш ще іншими елементами, як розповідь, пісня тощо. Часом пов’яжеш ті елементи в одну цілість і переведеш ігровий комплекс. Ти працюватимеш методом ігровим і художньо-виховним, а часом ігрово-комплексним і художньо-виховним. Ти звернеш у своїй роботі з новаками особливу увагу на метод у тій свідомості, що найцінніша навіть думка, найгарячіше бажання не матимуть того, а часом жодного успіху, а тим самим вартости, й вони, тобто ці думки та бажання, загубляться непомітно в сірому будні, коли до їх реалізації не підійдеш із відповідним методом.

Новацька мандрівка, Рахів, біля барельєфу Єп. Івана Маргітича

Новацька мандрівка, Рахів, біля барельєфу Єп. Івана Маргітича

Підсумки

Проблема виховання дітвори в сьогоднішніх часах набирає великого значення з уваги на обставини, в яких ми знайшлися. Дітвора, що виростає в умовах еміґраційної дійсности, незвичайно податлива на впливи довкілля. Вона більш за всі вікові групи є наражена на відчуження. Тому збереження цієї дітвори — це питання незвичайної ваги. Та чи лише сьогодні? А що скаже це леліяне в мріях завтра? Коли впаде залізна заслона й на руїнах зачнеться будувати нове життя, чи ж тоді не першої ваги буде проблема виховання дітвори? Хто новим шляхом поведе малюків, що ставлятимуть свої перші кроки в новій українській дійсності? Хто дасть основи релігійно-національного виховання дітям квітучої України? Це питання варте застанови. Сьогодні нам не вільно мовчки проходити мимо цих великих проблем нашого недалекого уже майбутнього.

А наш новацький шлях вже довгий. Вже 4-5 років організовано пробивається наша дітвора по тернистому шляху через негоди і темряви до вимріяної правди. Цей 4-5-річний шлях дав нам, хоч ми жили в важких умовах нашого національного життя, багато досвіду, зародив чимало ще не зреалізованих думок. На цьому ж шляху ми знов усвідомили собі й в зрозумілій формі вказали дітям шлях їхньої гри, щоб вони вслухалися в чудовий, вічно живучий гомін великих вільних днів нашого народу, що величніми згуками несеться по рідній землі, вирвавшись з глибин національної душі з-під важкого каменя, який приляг її. О, коби дух наших славних предків — лицарів, князів та гетьманів — виповнив юну душу тугою за кращим майбутнім! А тоді наші новаки зростатимуть на справжніх громадян нової української спільноти, на майбутніх лицарів нового світу.

Примітка: Теодосій Самотулка. “Основи виховання новацтва”, поміщені у “В.О.Р.” ч. 3-4, не втратили актуальности, хоч були написані в 1950 р. на еміґрації. За той час зайшли деякі зміни, а зокрема в Новацькому Законі.

*